Опік ротової порожнини

Опік ротової порожнини – травма слизової оболонки, що виникає при дії температурних, хімічних, променевих подразників. Основні скарги зводяться до появи вираженого больового синдрому. Слизова оболонка спочатку стає гіперемованою та набряковою. Потім ділянка ураження блідне, спостерігається злущування епітелію, внаслідок чого утворюються ерозивні поверхні. Діагностика опіку ротової порожнини ґрунтується на аналізі скарг пацієнта, даних анамнезу, результатів клінічного огляду. Лікування опіку ротової порожнини спрямоване усунення причинного чинника, знеболювання ділянки ураження, проведення антисептичної обробки, прискорення процесів епітелізації.

Опік ротової порожнини – ураження слизової оболонки внаслідок впливу високих температур, агресивних хімічних сполук, електротравми чи проведення променевої терапії. Найчастіше трапляються термічні опіки ротової порожнини. Хімічні опіки виявляють переважно у дітей, що пов’язано із зростанням видів агресивних речовин та їх легкодоступністю. Променевий радіокомукозит є одним з найбільш поширених ускладнень при проведенні променевої терапії злоякісних пухлин голови та шиї. Чоловіки та жінки однаково схильні до розвитку опіку ротової порожнини. Прогноз визначається характером впливу, тяжкістю травми, своєчасністю та адекватністю лікування, що проводиться.

Найбільш поширеною причиною опіку ротової порожнини є дія високих температур. При вживанні гарячих продуктів або напоїв, вдиханні пари або гарячого повітря на слизовій оболонці виникають ознаки катарального запалення з подальшою десквамацією та відшаруванням епітелію. Опік ротової порожнини розвивається у разі порушення правил виконання фізіотерапевтичних процедур. Осередок ураження, за формою та розмірами, що відповідає параметрам електрода, утворюється при недотриманні протоколу проведення електрофорезу.

Іонізуюче випромінювання, що застосовується під час променевої терапії онкохворих пацієнтів, також здатне викликати опік ротової порожнини. Контакт висококонцентрованих хімічних сполук зі слизовою оболонкою призводить до некрозу тканини. При цьому можливе ураження стравоходу, шлунка, дихальних шляхів. Хімічний опік ротової порожнини може виникнути під час проведення стоматологічних маніпуляцій. Попадання на слизову оболонку нітрату срібла, висококонцентрованих розчинів, що використовуються для іригації кореневих каналів, просочування через негерметичну пов’язку миш’яковистої пасти – всі ці фактори ятрогенного походження призводять до локального опіку ротової порожнини.

По етіології розрізняють чотири форми опіку ротової порожнини:

1. Термічний опік. Виникає внаслідок контакту гарячих напоїв, пари чи вогню зі слизовою оболонкою.

2. Електротравма. Основна причина – порушення протоколу проведення фізіотерапевтичних процедур.

3. Променевий опік ротової порожнини. Розвивається внаслідок впливу іонізуючого випромінювання при променевій терапії злоякісних новоутворень.

4. Хімічний опік. Виникає у місці контакту слизової оболонки з хімічними сполуками: лугами, кислотами, хлорсодержащими речовинами.

При термічному опіку ротової порожнини слизова оболонка спочатку стає червоною та набряковою. При короткочасному вплив невисоких температур з’являються ознаки осередкової мацерації епітелію. У разі тривалого контакту фізичного фактора зі слизовою оболонкою спостерігається відторгнення поверхневого шару, внаслідок чого з’являються хворобливі ерозивні поверхні. При електротравмі, що виникла в ході проведення процедури електрофорезу, на слизовій оболонці в проекції програми активного електрода виявляють білувату зону, за формою відповідну розмірам електрода. Незабаром у цій ділянці слизова оболонка відторгається, що призводить до появи виразок.

Променевий опік ротової порожнини проявляється у вигляді плівчастого радіомукозиту. Найбільш схильні до впливу високих доз іонізуючого випромінювання ділянки слизової оболонки, покриті неороговуючим епітелієм. Спочатку зона ураження має гіперемований відтінок, протягом невеликого відрізку часу слизова оболонка втрачає колишню еластичність, стає каламутною і щільною, набуває складчастого рельєфу. У разі подальшого проведення променевої терапії у ротовій порожнині з’являються ерозії, вкриті некротичними масами. Спостерігається гіпосалівація. При кислотному хімічному опіку ротової порожнини утворюється неглибока ділянка коагуляційного некрозу, відмежована від здорових тканин. Колікваційний некроз виникає при контакті лугу зі слизовою оболонкою. У ході огляду виявляють зону ураження, яка може охоплювати всі шари слизової оболонки. При цьому провести чітку межу між некротичними та здоровими тканинами не вдається.

Постановка діагнозу опік ротової порожнини виходить з скарг пацієнта, даних анамнезу захворювання, результатів фізикального обстеження. У ході клінічного огляду лікар-стоматолог у місці контакту причинного фактора зі слизовою оболонкою виявляє гіперемовану, хворобливу при пальпації ділянку. У зонах ороговіючого епітелію найчастіше виявляють ознаки поверхневої мацерації. Неороговуючий епітелій при дії високої температури та іонізуючого випромінювання швидко відторгається, внаслідок чого виникають великі ерозивні поверхні.

При променевому опіку ротової порожнини розвивається плівчастий радіомукозит. У пацієнтів діагностують ділянки виразки, покриті клейкими некротичними масами. Суху неглибоку зону відмерлих тканин виявляють при кислотному опіку ротової порожнини. Вологе (колікваційне) ураження слизової оболонки відзначають при впливі лугу. Диференціюють опік ротової порожнини з герпетичним, афтозним, виразково-некротичним стоматитом, багатоформною ексудативною еритемою. Пацієнта обстежує стоматолог-терапевт.

Першочерговим лікувальним заходом при виявленні опіку ротової порожнини є усунення етіологічного фактора та усунення больового синдрому. Місцево в стоматології наносять спреї та гелі на основі анестетиків. При вираженій хворобливості призначають анальгетики, нестероїдні протизапальні препарати для внутрішнього прийому. Для запобігання інфікуванню ерозивної поверхні застосовують антибіотики. У вигляді ротових ванн використовують слабкі розчини антисептиків на основі перекису водню, перманганату калію, які підігрівають до кімнатної температури, щоб уникнути додаткового подразнення уражених ділянок.

При хімічному опіку ротової порожнини насамперед необхідно використання антидотів. При кислотному некрозі ротову порожнину обробляють мильним розчином. У разі колікваційного опіку лугом як антидот застосовують слабкий розчин лимонної кислоти. Для прискорення відновлювальних процесів показано кератопластику. З цією метою призначають аплікації масляних розчинів вітамінів А та Е. Прогноз при опіку ротової порожнини залежить як від характеру етіологічного фактора та часу дії, так і від своєчасності звернення пацієнта до спеціалізованої установи.