Опікова хвороба

Опікова хвороба – Комплексне порушення діяльності органів і систем, що розвивається внаслідок великих опіків. Причиною виникнення опікової хвороби є випадання всіх видів функцій покриву шкіри, втрата плазми, розпад еритроцитів, а також порушення обміну речовин. Імовірність розвитку, вираженість та прогноз при даній патології визначаються віком пацієнта, загальним станом його організму та деякими іншими факторами, проте провідну роль відіграє площа поразки. Лікування включає антибіотикотерапію, інфузійну і дезінтоксикаційну терапію, корекцію роботи всіх органів і систем.

Опікова хвороба – порушення функції органів та систем, що виникли внаслідок великого та/або глибокого опікового ураження. З урахуванням клінічних спостережень у травматології прийнято вважати, що опікова хвороба розвивається при глибокому ураженні (IV та IIIБ ступеня) площею 8-10% тіла та при поверхневому опіку (I – IIIА ступеня) площею 15-20%. За іншими даними, причиною виникнення опікової хвороби у дорослих є глибокі опіки понад 15% тіла, у людей похилого віку та дітей – понад 10% тіла; при поверхневих опіках опікова хвороба виникає у разі поразки 20 і більше відсотків тіла. Лікуванням опікової хвороби займаються травматологи, реаніматологи та комбустіологи (фахівці з лікування опіків).

Раптове утворення великого вогнища некрозу і формування значного масиву тканин, що знаходяться у фазі паранекрозу, стає причиною викиду в кров великої кількості токсинів та елементів клітин, що розпадаються. У крові різко збільшується рівень простагландинів, серотоніну, гістаміну, натрію, калію та протеолітичних ферментів. Це призводить до підвищення проникності капілярів. Плазма виходить із судинного русла, накопичується в тканинах, у результаті значно зменшується ОЦК. У відповідь це організм викидає у кров гормони, викликають звуження судин – норадреналін, адреналін і катехоламіни.

Запускається механізм централізації кровообігу. Периферичні відділи тіла, та був і внутрішні органи починають страждати від нестачі кровопостачання, що зумовлює розвитку гиповолемического шоку. Поряд з цим спостерігається згущення крові та розлади водно-сольового обміну. Усе перелічене призводить до порушень функціонування різних органів. Розвивається олігоанурія. У подальшому патологічні зміни посилюються через виснаження імунної та ендокринної системи, а також токсичний вплив продуктів розпаду тканин на внутрішні органи. У серці та печінці виникають дегенеративні зміни, у шлунково-кишковому тракті утворюються виразки, можливий парез кишечника, емболії та тромбози брижових судин, у легенях виявляються пневмонії.

Може спостерігатись протягом перших 3 діб. У перші години пацієнт збуджений, метушливий, схильний до недооцінки свого стану. Надалі на зміну збудженню приходить млявість і загальмованість. Можливі сплутаність свідомості, нудота, гикавка, спрага, невгамовне блювання і парез кишечника. Відзначається прогресування гемодинамічних порушень та розвиток гіповолемії. Хворий блідий, пульс прискорений, тиск знижений, іноді – в нормі, однак нормальний тиск у ряді випадків є прогностично несприятливою ознакою.

На початковому етапі опікової хвороби розвивається олігурія, у важких випадках анурія. Сеча коричнева, темно-вишнева чи чорна. Характерною ознакою цього періоду є розлади терморегуляції, у своїй можливі як підвищення, і зниження температури, супроводжувані м’язової тремтінням і ознобами. В аналізах крові виявляється лейкоцитоз, гіперкаліємія та гіпопротеїнемія, підвищення гематокриту та гемоглобіну внаслідок згущення крові. У загальному аналізі сечі виявляється білок, відносна густина сечі підвищена.

Виділяють три ступені опікового шоку. 1 ступінь чи легкий опіковий шок виникає при глибокому опіковому ураженні до 20%. АТ в нормі, електролітні порушення незначні, кількість сечі не знижено, відзначаються коливання погодинного діурезу з тенденцією до короткочасного зниження. 2 ступінь або тяжкий опіковий шок розвивається при глибокому опіковому ураженні 20-40%. Характерно збудження у перші години, лабільність артеріального тиску, нудота, блювання, зниження добового діурезу до 600 мл, явища метаболічного ацидозу та азотемії. 3 ступінь або украй важкий опіковий шок виникає при глибокому ураженні 40 і більше відсотків тіла. Спостерігається загальмованість, сплутаність свідомості, зниження артеріального тиску, виражена олігурія або анурія.

Починається на 3 добу, продовжується від 3 до 15 діб. Зумовлена ​​поверненням рідини до судинного русла, а також всмоктуванням токсинів, що надходять з некротизованих тканин. Супроводжується нагноєнням опіків та наростаючою інтоксикацією. Характерні нервово-психічні порушення: безсоння, галюцинації, рухове збудження та елементи марення. У багатьох пацієнтів виникають судоми. Можливий розвиток токсичного міокардиту, що супроводжується зниженням артеріального тиску, порушеннями ритму, розширенням меж серця, глухістю серцевих тонів та тахікардією.

З боку травної системи спостерігається метеоризм та біль у животі. У деяких хворих розвивається токсичний гепатит або динамічна кишкова непрохідність, ймовірно виникнення гострих виразок шлунка та кишечника. Порушення з боку дихальної системи виражаються у пневмоніях, ексудативних плевритах та ателектазах. Можливий набряк легень. В аналізах крові пацієнтів виявляється наростаюча анемія та лейкоцитоз зі зрушенням вліво. В аналізах сечі визначається протеїнурія, мікро- та макрогематурія. Щільність сечі зменшена.

Триває 3-5 тижнів. Причиною розвитку є інфекційні ускладнення, які виникають після відторгнення струпа і зазвичай викликаються стафілококом, кишковою паличкою або синьогнійною паличкою. Характерна тривала лихоманка, що інтермітує. На опікових поверхнях – велика кількість гною та атрофічні мляві грануляції. Пацієнти виснажені, виявляється м’язова атрофія, часто виникають контрактури суглобів. На цій стадії опікової хвороби часто розвиваються септичні ускладнення, що закінчуються летальним кінцем. З боку бруньок спостерігається поліурія. За аналізами сечі та крові – гіпербілірубінемія, гіпопротеїнемія, стійка протеїнурія.

Що стосується благополучного загоєння опікових ран настає наступна стадія опікової хвороби – відновлення функцій всіх органів прокуратури та систем. Тривалість – 3-4 місяці. Відзначається покращення загального стану, нормалізація температури, збільшення маси тіла та відновлення білкового обміну. Можлива тугорухливість суглобів, іноді спостерігаються пізні ускладнення з боку травної системи, легенів та серця: порушення функцій печінки, токсичний набряк легень, пневмонія, токсичний міокардит.

Діагноз виставляється на підставі глибини та площі опіків, загального стану пацієнта, гемодинамічних показників, лабораторних даних, а також оцінки функції різних органів та систем. Хворим призначають аналіз сечі, загальний та біохімічний аналіз крові, при необхідності проводять консультації різних спеціалістів: кардіолога, пульмонолога, гастроентеролога і т.д. МРТ серця, при підозрі на порушення функції органів травного тракту – контрастну рентгенографію, гастроскопію та аналіз калу на приховану кров.

Тактика лікування опікової хвороби визначається періодом даного патологічного стану та виявленими змінами з боку різних органів. На етапі першої допомоги пацієнту дають велике пиття, здійснюють знеболювання, внутрішньовенно вводять кровозамінники та електролітні розчини. При можливості проводять оксигенотерапію або дають наркоз закисом азоту. Транспортування у спеціалізоване мед. установа можлива після стабілізації стану пацієнта.

При вступі до стаціонару хворому продовжують давати щедре пиття. З метою знеболювання виконують новокаїнові блокади, призначають ненаркотичні та наркотичні анальгетики. Дефіцит ОЦК заповнюють, виробляючи масивні інфузії плазми, плазмозамінних рідин, кристалічних та колоїдних розчинів. При необхідності проводять переливання цільної крові. Використовують серцеві глікозиди, глюкокортикоїди, антикоагулянти, аскорбінову кислоту та кокарбоксилазу. Проводять киснедотерапію. На рани накладають пов’язки з антисептиками.

На стадії опікової токсемії та септикотоксемії продовжують дезінтоксикаційну терапію, призначають антибіотики, вітаміни, анаболічні стероїди, білкові препарати та стимулятори регенерації. У період реконвалесценції здійснюють лікувальні заходи щодо відновлення роботи всіх органів та систем. Після закінчення цього періоду виконують реконструктивні операції для усунення контрактур, трофічних виразок і спотворюючих стягуючих рубців. Прогноз насамперед залежить від глибини та площі опікової поразки. У віддаленому періоді часто спостерігаються обмеження працездатності.