Опіки очей

Опіки очей – гостре травматичне пошкодження очного яблука, захисного та придаткового апарату ока агресивними хімічними речовинами чи фізичними факторами. Опік ока супроводжується різким болем, падінням зору, сльозотечею, набряком повік та кон’юнктиви, появою бульбашок на шкірі. Діагностика опіку ока проводиться з урахуванням даних анамнезу та зовнішнього огляду; додатково може включати вимірювання внутрішньоочного тиску, біомікроскопію, офтальмоскопію. Опік ока вимагає негайного надання першої допомоги – рясного промивання кон’юнктивальної порожнини, інстиляції розчину анестетика, закладання за повіку антибактеріальної мазі та доставки пацієнта до стаціонару, де вирішується питання про подальшу тактику.

Опіки очей становлять у офтальмології від 5 до 15 % всіх очних травм. З них 65-75% випадків трапляються на виробництві, решта – у побуті. Найбільшу групу опіків (60-80%) складають ушкодження очей хімічними агентами (лугами, кислотами, вапном та ін.); наступними за частотою виникнення йдуть термічні опіки полум’ям, парою, окропом, частинками розплавленого металу. Рідше опіки очей розвиваються під впливом інфрачервоних променів, ультрафіолету, іонізуючого випромінювання. У першу чергу при опіку ока страждає шкіра повік, кон’юнктива, проте травматизації також можуть піддаватися сльозовідвідні шляхи, рогівка, глибокі структури переднього та заднього відділів ока.

Більше 40% хімічних опіків зумовлені потраплянням в око різних лугів (аміаку, каустичної соди, гашеного вапна, етилового спирту, їдкого калію та ін.), ще 10% – контактом з концентрованими кислотами (оцтовою, сірчаною, соляною тощо) . В інших випадках опіки очей викликаються необережним поводженням з будівельними фарбами та лаками, побутовими аерозолями, засобами індивідуальної самооборони (балончиками, газовими пістолетами), фарбою для фарбування вій, отруйними рослинами (борщівником та ін.), гербіцидами, інсектицидами, інсектицидами. очі не призначених для цього розчинів (крапель для вух, спиртових настоянок) також може призвести до опіку.

При попаданні в очі лугів розвивається колікваційний некроз, що характеризується гідролізом клітинних мембран, загибеллю клітин, ферментативною деструкцією тканин. Глибина і розміри некрозу, що утворюється, зазвичай перевищують величину зони безпосереднього контакту з агресивним агентом, тому достовірні відомості про тяжкість пошкодження можна отримати тільки через 48-72 год.

Вплив на око кислотою призводить до коагуляційного некрозу – денатурації клітинних білків та утворення струпа, патологічні зміни під яким можуть бути виражені слабо або відсутні. Подальші пошкодження ока при опіку кислотою пов’язані із запаленням, зумовленим токсичною реакцією та приєднанням вторинної інфекції.

До термічних опіків приводить вплив на очі високотемпературними агентами – киплячою водою, парою, розпеченим жиром, полум’ям, частинками розплавленого металу, запальними і легкозаймистими сумішами (петардами, феєрверками та ін.). Термічні травми очей часто поєднуються з опіками покривів шкіри. Характер ураження при термічному опіку очей – коагуляційний некроз.

До променевих опіків відносяться пошкодження апарату ока інфрачервоними або ультрафіолетовими променями, іонізуючим випромінюванням. Опіки очей від інфрачервоних променів зустрічаються у металургів, людей, які працюють з лазерними джерелами та ін. У цьому випадку частіше відбувається ураження придатків ока та переднього відділу очного яблука; у поодиноких випадках можливе проникнення інфрачервоних променів на очне дно з розвитком набряку та подальших дистрофічних змін сітківки. Ураження очей іонізуючим випромінюванням зазвичай відбувається при контакті з радіоактивним пилом або іншими джерелами радіації. Опіки очей, пов’язані з впливом сонячного світла, можуть виникати в умовах, коли ультрафіолетові промені слабо затримуються атмосферою, наприклад, у горах: така поразка очей називається сніговою офтальмією (гірською або сніговою сліпотою). Фотоофтальмії, пов’язані з випромінюванням електроджерел (електрозварюванням, використанням кварцових ламп та ін), звуться електроофтальмії.

Таким чином, з урахуванням етіології, опіки очей можуть бути хімічними, термічними, променевими та комбінованими.

По глибині шкідливого впливу на тканини розрізняють чотири ступені опіків очей:

I ступінь (легка) характеризується гіперемією шкіри століття та кон’юнктиви; набряком та поверхневими ерозіями рогівки, які визначаються при проведенні інстиляційної проби з флюоресцеїном. Критерієм легкого ступеня опіку ока є безслідне зникнення названих поразок.

II ступінь (Середня тяжкість) проявляється пошкодженням поверхневих шарів шкіри повік, набряком і неглибоким некрозом кон’юнктиви, ураженням епітелію і строми рогівки, через що поверхня рогової оболонки стає нерівною і сірувато-каламутною. На шкірі повік утворюються опікові бульбашки.

III ступінь (важка) характеризується некрозом кон’юнктиви і тканин, що підлягають – століття, хряща, склери. При важкому опіку ока кон’юнктива набуває вигляду жовтуватого або сірувато-білого струпа з матовою поверхнею. Рогівка стає каламутною, її поверхня – сухою. Можливий розвиток іридоцикліту та катаракти. Відторгнення струпа супроводжується рубцюванням дефектів слизової ока та рогівки. Пошкодження зачіпає трохи більше 50% поверхні очного яблука.

IV ступінь (Особливо важка) протікає з глибоким некрозом або обвуглюванням не тільки кон’юнктиви, але і склери. Рогівка внаслідок ураження на всю глибину стає схожою на непрозору фарфорово-білу пластинку. Типово розвиток важких увеїтів, катаракти та вторинної глаукоми; можлива перфорація рогівки.

Залежно від локалізації розрізняють опіки повік та навколоочної ділянки; опіки кон’юнктивального мішка та рогівки; опіки, що викликають розрив та руйнування очного яблука; опіки інших частин та придаткового апарату ока.

Розвиток патоморфологічних змін при опіках очей дозволяє виділити 4 стадії опікової травми:

Перша стадія опіку ока триває до 2-х діб. У цей період стрімко наростає некробіоз тканин, розвивається гідратація та набухання рогівки, відбувається дисоціація (розпад) білково-полісахаридних комплексів.

Протягом другої стадії опіку ока, що триває від 2-х до 18-ти діб, розвивається фібриноїдне набухання рогівки та виражені трофічні розлади.

Третя стадія опіку ока характеризується трофічними порушеннями, гіпоксією тканин та неоваскуляризацією рогівки. Цей процес займає 2-3 місяці.

Четверта стадія опіку ока може тривати кілька років. У цей час тривають процеси рубцювання, посилюється синтез колагенових білків клітинами рогівки.

Оцінка глибини та ступеня поразки у перші години після опіку ока дуже скрутна. Тяжкість опіку очей залежить від концентрації та часу впливу ушкоджуючого фактора, а також швидкості повноти надання першої допомоги. Прогноз для збереження зорової функції при тяжких і особливо тяжких опіках очей несприятливий.

При опіку легкого ступеня виникає різкий біль у ураженому оці, почервоніння та помірний набряк тканин, відчуття попадання стороннього тіла, затуманювання зору. При дії термічних агентів відбувається рефлекторне змикання очної щілини, тому поразка може бути обмежена тільки тканинами повік. У разі контакту з полум’ям згоряють вії, надалі може спостерігатися неправильне зростання вій – трихіаз.

Тяжкі опіки ока призводять до некрозу кон’юнктиви та оголення склери. У цьому випадку утворюється виразковий дефект, який згодом рубається, утворюючи зрощення між віком та очним яблуком. При опіках рогівки відзначається сльозотеча, світлобоязнь, блефароспазм; у тяжких випадках – нейротрофічний кератит, помутніння рогівки. Залежно від тяжкості опіку ока, зміни зорової функції можуть проявлятися незначним зниженням зору або його повною втратою.

При ураженні тканин райдужної оболонки і циліарного тіла розвиваються ірит та іридоцикліт. При важких опіках очей відбувається помутніння склоподібного тіла та кришталика, ушкоджуються судинна оболонка та сітківка. Ускладненням глибоких опіків очей є розвиток вторинної глаукоми. У разі інфікування тканин ока виникають ендофтальміт та панофтальміт. Глибокі хімічні опіки призводять до прободіння рогівки та загибелі ока.

Опіки очей можуть поєднуватися з опіками інших частин обличчя та тіла.

Опіки очей діагностуються за анамнезом та клінічною картиною. При виявленні опікового ушкодження ока необхідно негайне надання невідкладної допомоги, тому спеціальних офтальмологічних досліджень в гострому періоді не проводять.

Надалі, з метою оцінки ступеня ушкодження, проводять зовнішній огляд очей з допомогою вікопідйомників, визначення гостроти зору, вимірювання внутрішньоочного тиску, офтальмоскопію, біомікроскопію з фарбуванням флюоресцеином виявлення виразкових дефектів рогівки та інші дослідження за показаннями.

Перша допомога при опіках очей має бути надана на місці; надалі необхідна госпіталізація постраждалого до офтальмологічного стаціонару.

Невідкладними заходами при опіках очей є рясне промивання кон’юнктивальної порожнини фізіологічним розчином або водою. Самостійне використання нейтралізуючих розчинів не рекомендується через можливу непрогнозовану дію продуктів реакції на пошкоджені тканини. У перші години після опіку ока проводиться промивання слізних шляхів, видалення сторонніх тіл, що впровадилися, з кон’юнктиви і рогівки. У кон’юнктивальну порожнину закопують краплі або закладають мазі місцевоанестезуючої дії. Показано введення потерпілому протиправцевої сироватки.

У стаціонарі пацієнтам з опіком очей призначаються інстиляції в око цитоплегічних засобів (атропіну, скополаміну): вони дозволяють зменшити болючі відчуття та ймовірність утворення спайок. З метою профілактики інфікування застосовуються очні мазі та краплі, що містять антибіотики (тетрациклін, левоміцетин, ципрофлоксацин), НПЗЗ. При опіках очей доцільно використання замінників слізної рідини. Призначаються внутрішньом’язові та парабульбарні ін’єкції антиоксидантів (метилетилпіридинолу). Для стимуляції регенерації рогівки за повіку закладають очні гелі (діалізат з крові молочних телят або декспантенол). При підвищеному ВГД призначають місцеві гіпотензивні препарати (бетаксолол, дорзоламід). При важких ступенях опіків очей показано застосування глюкокортикоїдів (дексаметазону, бетаметазону та ін.) як парабульбарних або субкон’юнктивальних ін’єкцій.

З немедикаментозних методик при опіках очей використовуються фізіотерапія та масаж повік.

Хірургічна тактика при опіках очей дуже варіабельна і визначається характером та ступенем ураження очних тканин. При попаданні хімічних реагентів у передню камеру ока необхідно проведення парацентезу рогівки та видалення прониклих речовин.

При загрозі втрати ока в ранні терміни після опіку ока можуть проводитися оперативні втручання на повіках або очному яблуку – некректомія кон’юнктиви та рогівки, вітректомія, пластика кон’юнктивальної порожнини, рання кератопластика та ін.

Надалі може знадобитися виконання пластичних операцій на повіках – виправлення завороту або вивороту століття, усунення птозу, відновлення вій при трихіазі, хірургічне лікування післяопікової катаракти та ін. при розвитку вторинної глаукоми – антиглаукоматозні операції.

Прогноз при опіках очей визначається характером та тяжкістю травми, термінами надання спеціалізованої допомоги, правильністю проведення медикаментозної терапії. Результатом важких опіків очей, як правило, є ентропіон, утворення більма, зарощення кон’юнктивальної порожнини, атрофія очного яблука, значні ступені зниження зорової функції.

За оцінками фахівців, близько 90% випадків опіку очей можна запобігти. Тому профілактика опіків очей, у першу чергу, вимагає дотримання техніки безпеки при поводженні з хімічними та легкозаймистими речовинами, побутовою хімією; використання захисних окулярів зі світлофільтрами. Пацієнтам з опіками очей потрібне спостереження офтальмолога протягом щонайменше 1 року після травми.