Описторгосп

Описторгосп – гельмінтне захворювання, що викликається плоскими паразитичними хробаками класу сисунів і протікає з ураженням гепатопанкреатобіліарної системи. Перебіг опісторхозу характеризується лихоманкою, болями в животі, порушенням апетиту, шкірними висипаннями, жовтяницею, гепатоспленомегалією, диспепсією, астматичним бронхітом, астеновегетативним синдромом. Діагностика опісторхозу ґрунтується на виявленні яєць опісторхісів у дуоденальному вмісті та в калі, результатах серологічних реакцій, даних біохімічного аналізу крові, інструментальних досліджень (УЗД, холецистохолангіографії, КТ). Для терапії опісторхозу використовуються протигельмінтні (празиквантел, азинокс), жовчогінні та ферментні препарати.

Описторхоз – позакишковий гельмінтоз із групи трематодозів, збудники якого паразитують у жовчних протоках печінки та підшлунковій залозі, викликаючи поліморфні клінічні прояви. Найбільш напружене вогнище опісторхозу розташоване на території Західного Сибіру, ​​в пониззі річки. Іртиш та середній течії Обі, де інвазованість місцевого населення наближається до 80-90%. Крім цього, ендемічними по опісторхозу районами служать басейни річок Волга, Кама, Дніпро, Дон, Єнісей та ін., головним чином, пов’язані з рибним промислом та рибопереробкою. Найбільша захворюваність реєструється серед осіб віком від 15 до 50 років переважно чоловіків. Небезпека опісторхозу полягає в тому, що при тривалому перебігу він підвищує ризик розвитку раку печінки та раку підшлункової залози.

Описторгосп викликають два види гельмінтів-сисунів: Opisthorchis felineus і Opisthorchis viverrini. На території Росії поширений збудник О. felineus – сибірська або котяча двоустка. Це плоский гельмінт довжиною 4-20 мм, шириною 1-4 мм, що має ланцетоподібне тіло, з ротовою і черевною присосками. Описторгосп, що викликається O. viverrini, зустрічається в країнах Південно-Східної Азії.

Розвиток опісторхісів відбувається з триразовою зміною господарів: першим проміжним господарем виступають молюски, другим проміжним – прісноводні риби сімейства коропових (лящ, сазан, лин, ялець, язь, плотва та ін.) і остаточним – ссавці, собаки, собаки, кішка, собака песець, соболь, людина), що харчуються рибою. Остаточні господарі виділяють яйця з личинками у зовнішнє середовище разом із фекаліями. Потрапивши у водойму, яйця заковтуються прісноводними молюсками роду Codiella, в організмі яких зазнають змін: спочатку з яйця виходить мірацидій, який послідовно перетворюється на спороцисту, редію та церкарію. Хвостата личинка (церкарій) виходить із тіла молюска й у водоймі прикріплюється до тіла коропових риб, впроваджується в сполучну та м’язову тканину, де інцистується, перетворюючись на метацеркарій. Перебуваючи в тілі риб, через 6 тижнів личинки стають інвазійними, тобто набувають здатності викликати опісторхоз у остаточних господарів.

Зараження людини та тварин відбувається при вживанні інвазованої, погано обробленої (сирої, малосольної) риби. У ШКТ остаточного господаря під дією дуоденального соку капсула та оболонки личинок розчиняються, внаслідок чого метацеркарії мігрують до загальної жовчної протоки, внутрішньопечінкових жовчних проток, а також до проток підшлункової залози. У гепатопанкреатобіліарній системі через 3-4 тижні метацеркарій перетворюється на зрілого опісторхіса, здатного продукувати яйця. Повний цикл розвитку гельмінту від стадії яйця до статевозрілої особини триває 4-4,5 місяці. Інвазованість людини опісторхісами може варіювати від декількох одиниць до десятків тисяч. В організмі остаточного господаря котяча двоустка може паразитувати 20-25 років.

Характер і вираженість патологічних процесів, що характеризують перебіг опісторхозу, залежать від масивності та тривалості інвазії, стану імунної системи. Залежно від цих факторів перебіг опісторхозу може бути стертим або маніфестним; легким, середньоважким та важким. У патогенезі опісторхозу виділяють ранню (гостру) та пізню (хронічну) стадії.

У гострій стадії гельмінтозу домінують токсико-алергічні реакції, що розвиваються у відповідь на дію метаболітів паразитів на організм господаря. Вони супроводжуються підвищенням проникності судинної стінки, периваскулярним набряком та еозинофільною інфільтрацією строми різних органів, утворенням некротичних вогнищ у паренхімі печінки. Ушкодження сисунами епітелію жовчних проток викликає гіперплазію келихоподібних клітин, кістозне розширення дрібних жовчних ходів. При хронічному опісторхозі в стінках жовчних проток розвивається млявий запалення, виявляється розростання сполучної тканини, нерідко виникає закупорка гельмінтами дрібних жовчних проток. Дані процеси призводять до розвитку вторинного бактеріального холангіту, дискінезії жовчовивідних шляхів, утворення жовчного каміння, у важких випадках – до цирозу печінки та портальної гіпертензії. Ураження підшлункової залози при опісторхозі визначаються, головним чином, набряком залози та порушенням відтоку панкреатичного секрету, що супроводжується кистевидним розширенням канальців, проліферативним каналікулітом та фіброзом органу.

Гостра фаза опісторхозу маніфестує через 2-4 тижні після зараження. Легка форма гельмінтозу починається з раптового стрибка температури тіла до 38 ° С і подальшого збереження субфебрилітету протягом 1-2 тижнів. У цей час пацієнти відчувають слабкість, біль у животі, відзначають нестійкий характер випорожнень. У периферичній крові при легкій течії опісторхозу виявляється помірний лейкоцитоз та еозинофілія до 15 – 20%.

Середньоважка форма опісторхозу протікає з лихоманкою (до 39 ° С і вище), яка триває близько 3-х тижнів. Характерні міалгії та артралгії, уртикарні шкірні висипання, катар верхніх дихальних шляхів, збільшення печінки та селезінки, блювання, діарея, астматичний бронхіт. Наростають лейкоцитоз, еозинофілія до 25 – 60%, підвищується ШОЕ.

Тяжкі форми гострого опісторхозу розвиваються у 10 – 20% хворих і можуть протікати за тифоподібним, гастроентероколітичним, гепатохолангітичним та респіраторним варіантами. Симптоматика тифоподібного варіанту опісторхозу включає високу лихоманку, озноб, лімфаденіт, поліморфний висипання на шкірі, диспепсію. У клініці переважають явища інтоксикації та алергізації; можлива токсико-алергічна ураження ЦНС або міокарда. При гастроентероколітичній формі опісторхозу розвивається клінічна та патоморфологічна картина гастриту (катарального, ерозивного), гастродуоденіту, виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, ентероколіту. Дані стану супроводжуються зниженням апетиту, нудотою, болями в епігастрії та правому підребер’ї, діареєю. Протягом гепатохолангітичного варіанту гострого опісторхозу превалюють жовтяниця, гепатоспленомегалія, абдомінальний синдром на кшталт печінкової коліки або оперізувального характеру. Патологічні синдроми можуть включати гепатит, холангіт, холецистит, панкреатит. При залученні органів дихання (респіраторному варіанті опісторхозу) розвивається трахеїт, астмоїдний бронхіт, пневмонія, плеврит, лихоманка.

Хронічний опісторхоз найчастіше протікає за типом дискінезії жовчних шляхів, холангіогепатиту, холангіохолециститу, жовчнокам’яної хвороби, хронічного панкреатиту, гастриту, дуоденіту. Наявні ознаки астеновегетативного синдрому: слабкість, стомлюваність, дратівливість, емоційна нестійкість, головний біль, порушення сну, підвищене потовиділення. Можуть розвиватися дистрофічні зміни міокарда, що проявляються болями за грудиною, тахікардією, артеріальною гіпотонією. Тривалий перебіг хронічного опісторхозу може ускладнитися цирозом печінки, гнійним холангітом, флегмоною жовчного міхура, жовчним перитонітом, первинним раком печінки та підшлункової залози.

При проведенні діагностики опісторхозу враховуються епідеміологічні відомості, що вказують на перебування пацієнта в ендемічних осередках, вживання свіжозамороженої, малосоленої, недостатньо термічно обробленої риби. Характерна зміна біохімічних проб печінки та ферментів підшлункової залози – підвищення білірубіну, трансаміназ, амілази та ліпази. Дані інструментальних досліджень (ФГДС, УЗД гепатодуоденальної зони та підшлункової залози, холецистографія, КТ, МРТ печінки та жовчовивідних шляхів) виявляють ознаки гастродуоденіту, дискінезії жовчовивідних шляхів, холециститу, холангіту, гепатиту.

З метою паразитологічного підтвердження опісторхозу проводиться мікроскопічне дослідження дуоденального вмісту та калу, в яких виявляються яйця котячої двоустки. Для підвищення ймовірності виявлення яєць гельмінта перед проведенням дуоденального зондування та копроовоскопії доцільно призначати пацієнту тюбажі по Дем’янову та жовчогінні препарати. Виявити протиописторгоспні антитіла у сироватці крові дозволяє імуноферментний аналіз. Через поліморфізм клінічних симптомів перебіг гострого опісторхозу може нагадувати вірусний гепатит, харчову токсикоінфекцію, захворювання тифопаратифозної групи, міграційну фазу аскаридозу та анкілостомідозу.

Лікування опісторхозу здійснюється поетапно. На першому етапі призначається підготовча терапія, що включає жовчогінні та спазмолітичні препарати, блокатори Н1-гістамінових рецепторів; за показаннями – короткі курси антибіотиків. Крім медикаментозної терапії, проводиться фізіотерапевтичне лікування (електрофорез сірчанокислої магнезії, магнітотерапія, мікрохвильова терапія). Метою підготовчого етапу служить нормалізація жовчовиділення та відтоку жовчі, купірування запального процесу в ШКТ та жовчовивідних шляхах.

В рамках основного етапу лікування опісторхозу призначається протигельмінтна хіміотерапія. Найбільшу ефективність у знищенні паразитів довели празіквантел та його аналоги. Після проведення дегельмінтизації для евакуації опісторхісів з жовчю проводиться сліпе зондування, імпульсна магнітотерапія, електростимуляція діафрагмального нерва. У разі вираженого токсико-алергічного синдрому потрібне призначення антигістамінних препаратів, глюкокортикоїдів, інфузійної терапії. Контроль ефективності протипаразитарного лікування передбачає проведення триразового дослідження фекалій та дуоденального вмісту.

Заключний етап курсу лікування опісторхозу спрямований на виведення продуктів розпаду паразитів та відновлення біоценозу кишечника. З цією метою проводяться тюбажі з ксилітом, сорбітом, мінеральною водою; призначаються жовчогінні та ферментні препарати, гепатопротектори, сорбенти, пре- та пробіотики.

Прогноз та профілактика опісторхозу

При легких та середньоважких формах опісторхозу прогноз зазвичай сприятливий, хоча можливі випадки повторної гельмінтної інвазії. При виникненні гнійного холециститу та перитоніту результат залежить від повноти та швидкості надання хірургічної допомоги. Прогностично несприятливий розвиток гострої печінкової недостатності, раку печінки, підшлункової залози або холангіокарциноми.

Дії щодо запобігання зараженню опісторхозом включають лікувально-профілактичну роботу (виявлення та дегельмінтизацію інвазованих), епідеміологічні заходи (захист водойм від забруднення фекаліями людини та тварин, дотримання технології обробки та приготування риби, знищення молюсків), санітар.