Органічне тривожне розлад

Органічне тривожне розлад – психопатологічний синдром органічного генезу, при якому домінує емоційне напруження та суб’єктивно незрозуміле занепокоєння. Пацієнти скаржаться на постійне відчуття невизначеності, передчуття біди, безсоння, тахікардію. Об’єктивно спостерігається прискорення мови, метушливість, тремор, прискорене дихання. Основну діагностику здійснюють психіатр та клінічний психолог, використовуючи бесіду, спостереження, психодіагностичні методи. Для встановлення органічної основи розладу призначаються обстеження вузьких спеціалістів. Лікування проводиться медикаментозно, використовуються анксіолітики, антидепресанти.

Тривога є нормальною емоційною реакцією. Вона активує певні системи організму за ймовірності загрози, включає адаптаційні механізми у межах стресу. За наявності органічної причини тривога пов’язана не із зовнішніми обставинами, а з внутрішніми патологічними фізіологічними процесами, тобто неадекватна ситуації. У МКБ-10 органічний тривожний розлад виділено до рубрики F06.4. Дані про поширеність синдрому відсутні, зустрічальність серед пацієнтів чоловічої та жіночої статі приблизно однакова. Пік захворюваності посідає середній і літній вік – від 40 до 65 років. Симптоми тривожного розладу посилюються відповідно до сезонних загострень базових захворювань.

Етіологічними чинниками органічної тривоги можуть бути соматичні хвороби, окремі патологічні процеси, прийом деяких препаратів. Симптоми розвиваються як стан, що передує гострому нападу, як наслідок раптових функціональних зрушень чи постійного фізіологічного відхилення. До причин, здатних спровокувати тривожний розлад, відносять:

• Серцево-судинні захворювання. Стійкі симптоми формуються при патологіях, що протікають із кардіальними збоями. Панічна тривога супроводжує до 40% випадків інфарктів міокарда.
• Ендокринні хвороби. До розвитку патологічної тривожності призводять порушення в роботі надниркових залоз та паращитовидної залози, тиреотоксикоз, передменструальний та клімактеричний синдроми. При феохромоцитомі розлад виникає через підвищення вироблення епінефрину – стимулятора ЦНС.
• Органічні ураження мозку. Найчастішими причинами є черепно-мозкові травми, пухлини, енцефаліти. При гострих порушеннях мозкового кровообігу тривога виникає перед делірієм.
• Інші причини. В окремих випадках тривожність підвищується при дефіциті вітаміну В12, гіпоглікемії. Можливий розвиток парадоксальної реакції на застосування деяких ліків, наприклад атропіну, скополаміну.

У патогенезі тривожного розладу органічного походження ключову роль відіграє неадекватна активація симпатичної нервової системи. На противагу парасимпатичній вона вивільняє енергію, готуючи організм до реакції боротьби чи втечі. В основі такої активації лежить вироблення адреналіну та норадреналіну – нейромедіаторів, що посилюють швидкість нейронної передачі. При деяких органічних захворюваннях, особливо кардіологічних та ендокринних, у кров викидається надмірна кількість цих речовин, баланс симпатичної та парасимпатичної активації порушується. Психомоторне напруження не піддається довільному контролю. Спроби хворих розслабитися, заспокоїтися не дають позитивного результату чи ефект триває недовго, до викиду нейромедиаторов.

Клінічна картина включає емоційні, поведінкові та вегетативні прояви. Основним симптомом є афективна напруга. Пацієнти не можуть визначити його причину, пред’являють скарги на періодичний або постійний занепокоєння, почуття небезпеки, безпорадність перед уявною загрозою. Нерідко таким симптомам супроводжує невпевненість, занижена самооцінка, проблеми концентрації уваги та запам’ятовування нового матеріалу, неуважність. У поведінці спостерігається метушливість, непосидючість, деяка дезорієнтація у просторі, дезорганізація діяльності. Рухи відрізняються скутістю, затисненням. При ходьбі можливі похитування, прискорена мова.

До вегетативних симптомів відноситься прискорене серцебиття, задишка, відчуття ядухи. Часто виникають болі та почуття стиснення в області грудей та/або живота, пітливість, посилення пульсу, сухість у роті, нудота, діарея, слабкість, запаморочення, припливи холоду та спека, почуття «кома в горлі», спазми в кишечнику, дискомфорт у районі пупка, тремор, безсоння. Симптоматика може проявлятися на кшталт панічного або генералізованого тривожного розладу. У першому випадку тривога наростає періодично, зазвичай перед затьмаренням свідомості, досягає рівня панічної атаки. При генералізованому варіанті пацієнти відчувають постійну помірну або легку напругу.

Тривала органічна тривога призводить до формування вторинної симптоматики – до нестійкої фіксації погляду, розвитку реакції плеча, коли за будь-якого несподіваного звуку чи появі сторонньої людини в пацієнта піднімаються плечі. Спроби зняти психоемоційну напругу супроводжуються нав’язливими рухами та діями: хворі потирають руки, шию, перебирають складки одягу, гризуть нігті. Поведінка стає обмежувальною – пацієнти вважають за краще залишатися вдома, у звичній обстановці, уникають спілкування з незнайомими людьми, прогулянок галасливими вулицями.

Постановкою діагнозу органічного тривожного розладу займається психіатр. Як правило, хворих направляють лікарі соматичного профілю – невролог, ендокринолог, кардіолог. Самостійне звернення відбувається рідше, як правило, при дисфункціональних порушеннях. Органічну тривожність необхідно диференціювати з невротичними та фобічними розладами. Їхня ключова відмінність – наявність психологічних причин, стресу за відсутності характерних соматичних симптомів. План обстеження включає такі процедури:

• Розмова. Лікар-психіатр збирає анамнестичні дані, з’ясовує наявність та катамнез основного захворювання, вираженість та тривалість тривоги, її характер. Оцінює критичність пацієнта, його здатність встановлювати контакт. Характерна скнарість висловлювань, прискореність темпу промови, прагнення до завершення розмови.
• Спостереження. У ході бесіди психолог та психіатр відзначають наявність підвищеної тривожності, непосидючості. У поведінкових реакціях визначається боязкість, невпевненість, стислість, іноді плаксивість.
• Психологічне тестування. Використовуються модифіковані варіанти MMPI (ЗМІЛ, ММІЛ, міні-мульт), Шкала явної тривожності Тейлора, Опитувальник тривожності Спілбергера. За результатами встановлюється наявність тривоги та її тип (особистісна, ситуаційна). Для органічного розладу характерна стійка тривожність як характеристика особистості.
• Соматичне обстеження. За відсутності основного діагнозу та підозри на наявність органічної бази тривожності психіатр направляє пацієнта до терапевта, невролога, кардіолога або ендокринолога. Лікарі проводять комплексну діагностику, що включає клінічні, фізикальні, інструментальні та лабораторні процедури.

Основне лікування – етіопатогенетичне. Воно спрямоване на усунення органічного фактора тривоги, що здійснюється лікарями відповідних напрямків, може включати прийом медикаментів, хірургічні операції, фізіотерапію. Психіатр здійснює симптоматичне лікування. Використовуються бензодіазепінові та інші транквілізатори з анксіолітичною дією (діазепам, хлордіазепоксид, гідроксизин). При тяжкому перебігу розладу на ніч призначаються мінімальні дози нейролептиків (клозапін, галоперидол), при вираженій депресивній та обсесивній симптоматиці показані антидепресанти (флуоксетин, амітриптилін).

Результат тривожного розладу органічної природи залежить від успішності лікування основної патології. Сприятливий прогноз найчастіше спостерігається при функціональних ендокринних порушеннях (передклімактеричному, передменструальному синдромі). Найгірше піддається терапії тривога з обсесивними та депресивними проявами, що виникає після енцефалітів, менінгітів, інших уражень ЦНС. Профілактика заснована на своєчасній діагностиці та терапії соматичного захворювання, що спровокував тривожний розлад. Специфічних заходів щодо попередження не розроблено.