Органічний розлад настрою

Органічний розлад настрою – Тривале порушення емоційного стану, що характеризується депресією, манією або біполярними проявами, що виникає на основі соматичного захворювання або застосування ліків. При манії переважає почуття радості, щастя, поведінка розкута, метушлива, гіперактивна. Депресія супроводжується пригніченістю психічної сфери, пригніченістю, тугою, гіподинамією. При біполярному та змішаному розладі фази манії та депресії змінюють одна одну. Діагностика проводиться психіатром, психологом. Використовуються клінічні та психодіагностичні методи. Лікування медикаментозне.

У Міжнародній класифікації хвороб 10 перегляду органічний розлад настрою виділено окрему рубрику (F06). Синонімічні назви – органічний афективний розлад, органічна депресія, манія, біполярний розлад. Поширеність захворювання залишається невідомою, оскільки далеко не всі хворі звертаються за медичною допомогою. Встановлено, що жінки хворіють у два рази частіше за чоловіків. Зазвичай спостерігається переважання депресивної симптоматики. Найчастіше наявність розладу не усвідомлюється пацієнтом, скарги описують погіршення соматичного стану. Діагностика утруднена, своєчасно виявляється близько 30% випадків.

В основі органічного афективного розладу завжди лежить фізіологічний фактор – захворювання, тривалий прийом або різке скасування препаратів, післяопераційний стан, віддалений період черепно-мозкової травми. До групи підвищеного ризику належать жінки та пацієнти віком від 35 років. Серед найчастіших причин органічної манії, депресії та біполярних проявів виділяють:

• Ендокринні патології. Афективні порушення виникають при тиреотоксикозі, хворобі Іценка-Кушинга, після тиреоїдектомії. Транзиторні розлади спостерігаються в рамках клімактеричних та передменструальних синдромів.
• Застосування гормональних препаратів. Депресивні епізоди розвиваються при тривалому використанні даних ліків та як прояв синдрому відміни. До групи ризику входять пацієнти з аутоімунними захворюваннями, які приймають глюкокортикостероїди.
• Передозування ліків. Найбільш поширеною причиною порушень настрою є надмірне застосування гіпотензивних засобів. Рідше розлад виникає при передозуванні наркотичних аналгетиків, протипухлинних, седативних, протипаркінсонічних препаратів, антибіотиків.
• Ураження мозку. Симптоми розладу з’являються після черепно-мозкових травм та при пухлинах мозку. Найчастіше причиною стає поразка лобових часток.

Органічні розлади настрою поліетиологічні, але в патогенезі можна виділити низку загальних ланок. Основою стає порушення на біохімічному рівні, дисбаланс нейромедіаторів – біологічно активних речовин, що забезпечують передачу електрохімічного імпульсу між нервовими клітинами та від нейронів до м’язової тканини, залоз.

При маніакальних станах визначається надлишок норадреналіну та серотоніну, підвищена чутливість рецепторів, внаслідок чого швидкість нейропередачі збільшується, цілеспрямованість знижується. Депресія провокується дефіцитом серотоніну та/або норадреналіну. Зрушення лише на рівні біохімічних процесів відбуваються у відділах мозку, відповідальних формування емоцій, інстинктивного поведінки, спонукань.

За ступенем тяжкості дані розлади поділяються на психотичні та непсихотичні. У першому випадку відмітними ознаками є виражена неадекватність реакцій, зниження критики до стану, недостатній контроль поведінки. Непсихотичні порушення характеризуються загостреністю емоцій, у своїй пацієнти здатні оцінювати свій стан, частково регулювати поведінка відповідно до норм суспільства. За клінічними проявами розлади класифікуються на:

• Депресивні. Постійно чи періодично відзначається пригніченість, сум, туга.
• Маніакальні. Стан характеризується підвищеною збудливістю, піднятим фоном настрою.
• Біполярні. Спостерігається циклічна зміна депресій та маній.
• Змішані. Депресивні та маніакальні стани виявляються хаотично.

Клінічна картина залежить від форми розладу. При органічній депресії першому плані виходять знижений настрій і гіподинамія. Хворий не виявляє інтересу до навколишнього світу, перебуває у стані смутку та туги, пасивний та апатичний. Зазнає труднощів при виконанні розумової та фізичної роботи: скаржиться на м’язову слабкість, запаморочення, швидко втомлюється. Увага розсіяне, розумові процеси уповільнені. Переважають ідеї марності існування, відсутності сенсу життя, переживання розчарування, вини. Характерне безсоння, знижений апетит. Атипова течія депресії супроводжується дисфорією.

При маніакальному розладі спостерігається підвищена рухова активність, піднесений настрій. Пацієнт метушливий, цілеспрямованість діяльності знижена, рухи прискорені, на піку збудження хаотичні. Пізнавальні процеси характеризуються підвищеною швидкістю, але зниженням стійкості. Тривале усвідомлення, глибокий аналіз завдань недоступні. Це проявляється імпульсивністю у поведінці, агресивністю у разі виникнення труднощів. При психотичному варіанті розлади можливі марноподібні стани. У пацієнтів із біполярним розладом фази депресії циклічно змінюються фазами манії.

Без адекватної терапії органічний розлад настрою призводить до соціальної дезадаптації, стану особистісної декомпенсації. Депресивні хворі стають замкнутими, уникають контактів з оточуючими, значну частину часу перебувають на самоті, лежачи на ліжку. У важких випадках роблять спроби суїциду, потребують постійного контролю та допомоги з боку. У маніакальних пацієнтів нездатність загальмувати афект проявляється спалахами агресії, асоціальними вчинками. При неконтрольованому збудженні вони провокують бійки, псують майно інших людей, завдають ненавмисної шкоди.

Обстеження спрямоване виявлення афективних відхилень та його органічної основи – ендокринного чи неврологічного захворювання, прийому чи скасування ліків, їх передозування. Основну діагностику проводять лікар-психіатр та психолог, додатково призначаються консультації вузьких фахівців (якщо основний діагноз не встановлено). Комплекс процедур включає:

• Збір анамнезу. Психіатр опитує пацієнта, у разі тяжкого перебігу розладу – у присутності родичів. Уточнює наявність соматичних захворювань, застосування медикаментозного лікування, симптомів емоційного розладу.
• Спостереження. У ході бесіди лікар оцінює афективні та поведінкові реакції пацієнта, їхню адекватність ситуації обстеження, збереження довільного контролю та критики. Визначає здатність до встановлення та підтримки продуктивного контакту.
• Психодіагностику. Психолог проводить дослідження емоційно-особистісної сфери. Використовуються комплексні опитувальники та проективні методики (малювальні, інтерпретаційні). За результатами уточнюється виразність депресії чи манії, ризик дезадаптації, суїцидальні нахили.
• Обстеження вузькими спеціалістами. Консультація ендокринолога чи невролога необхідна за відсутності основного діагнозу. Лікарі здійснюють клінічне та фізикальне обстеження (опитування, огляд), за потребою направляють пацієнта на лабораторні аналізи, інструментальну діагностику.

Емоційні розлади органічного походження необхідно диференціювати з аналогічними порушеннями ендогенного генезу внаслідок вживання психоактивних речовин. Основні відмінності ендогенних емоційних розладів – добова та сезонна залежність, відсутність соматичних симптомів. Застосування ПАР визначається анамнестично, характерні риси таких емоційних відхилень – делірії, періоди абстиненції, клініка псевдопаралічу, симптоматика корсаківського психозу.

Основна терапія проводиться ендокринологом та неврологом, спрямована на усунення органічного етіологічного фактора. Застосовуються ноотропи, коригується гормональна терапія. Для пом’якшення емоційних порушень психіатр призначає симптоматичне медикаментозне лікування. При депресивних проявах застосовуються трициклічні антидепресанти (міансерин) та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (флуоксетин, сертралін). Пацієнтам з маніакальними станами показані карбамазепін, бета-адреноблокатори, анксіолітики. При тяжкому стані можуть використовуватися нейролептики (галоперидол, клозапін).

При правильно призначеному лікуванні та дотриманні всіх лікарських рекомендацій прогноз позитивний. Протягом кількох тижнів настає покращення, відновлюється емоційна стабільність, тривалість повного курсу лікування становить кілька місяців. Специфічної профілактики не розроблено. Заходи щодо запобігання розладам цієї групи полягають у своєчасній діагностиці та адекватному лікуванні основної соматичної патології, дотриманні призначених лікарем дозувань та тривалості прийому ліків, особливо – кортикостероїдів, гіпотензивних засобів.