Орнітоз

Орнітоз – Хламідійна інфекція, що протікає з переважним ураженням дихальної системи. Клінічні прояви орнітозу включають гарячково-інтоксикаційний синдром, пневмонію, кон’юнктивіт, гепатолієнальний синдром, ознаки нейротоксикозу та менінгізму. Діагноз орнітозу підтверджується даними серологічних досліджень (РЗК, РТГА, РІФ, ІФА), мікроскопії мокротиння, рентгенографії легень. Етіотропна терапія орнітозу проводиться антибактеріальними препаратами із групи макролідів, фторхінолонів та тетрациклінів; додатково використовуються бронхолітики, протикашльові препарати, вітаміни.

Орнітоз (респіраторний хламідіоз, псіттакоз, хвороба папуг) – зоонозна інфекція, специфічними збудниками якої виступають хламідії, а джерелом – птахи. Орнітоз є поширеним захворюванням, що обумовлено міграцією птахів. У структурі гострих пневмоній, що реєструються у різних регіонах світу, 10-20% випадків мають орнітозну етіологію. Цей факт вимагає підвищення рівня епідемічної настороженості щодо орнітозу з боку фахівців у галузі пульмонології. Найчастіше реєструються спорадичні випадки орнітозу; рідше – сімейні, групові та виробничі спалахи. Серед хворих на орнітоз переважають пацієнти середнього та старшого віку; у дітей інфекція розвивається порівняно нечасто.

Захворювання викликається облігатним внутрішньоклітинним паразитом Chlamydophila psittaci. Особливості життєдіяльності хламідій зумовлюють специфіку перебігу орнітозу. До таких особливих властивостей відносяться здатність збудника до розмноження всередині клітин, утворення L-форми та збереження вірулентності в різних умовах, виділення екзо- та ендотоксину, тропізм до клітин респіраторного тракту та системи мононуклеарних фагоцитів і т. д. Збудник орнітозу виявляє відносну стійкість у зовнішній середовищі добре переносить низькі температури. Разом з тим, швидка інактивація хламідій настає при нагріванні, дії дезінфікуючих засобів, що містять хлор, ультрафіолету, антисептиків.

Природним джерелом та резервуаром орнітозної інфекції виступають дикі та домашні, у т. ч. декоративні птахи, які є бактеріоносіями або переносять захворювання у формі риніту чи гострої кишкової інфекції. Носіями Chlamydophila psittaci можуть бути понад 150 видів птахів, частіше – папуги, канарки, качки, кури, індички, ворони, голуби (у містах зараженість голубів орнітозом сягає 50-80%). Птахи можуть передавати збудника потомству протягом двох і більше поколінь. У навколишнє середовище збудник орнітозу потрапляє разом із носовим секретом та фекаліями птахів. Зараження людини може відбуватися різними шляхами: аерогенним (при вдиханні збудника з пилом), контактно-побутовим (через забруднене збудником пір’я, яйця, предмети побуту) та фекально-оральним (при вживанні інфікованої їжі або занесення збудника до рота з брудних рук). До групи підвищеного ризику щодо захворюваності на орнітоз входять працівники птахоферм, та птахофабрик, зоомагазинів, заводчики голубів та декоративних птахів, а також сільські жителі, що містять на своєму подвір’ї свійську птицю.

Основною мішенню збудника орнітозу в організмі людини служать клітини циліндричного епітелію дихальних шляхів, лімфоїдні та ретикулогістіоцитарні клітини, в яких відбувається розмноження та накопичення хламідій. Через 2-3 доби уражені клітини руйнуються, а хламідії, їх токсини та продукти життєдіяльності потрапляють у кров, викликаючи симптоми алергізації та інтоксикації. Гематогенне поширення збудників організмом призводить до ураження легень, міокарда, головного мозку, печінки. Патоморфологічні зміни у внутрішніх органах при орнітозі включають вогнищево-зливну бронхопневмонію, збільшення перибронхіальних та біфуркаційних лімфовузлів, гепато- та спленомегалію, дистрофічні зміни у паренхіматозних органах. Оскільки хламідії схильні до тривалої внутрішньоклітинної персистенції, орнітоз нерідко приймає затяжну рецидивну течію з утворенням ателектазів легень та розвитком осередкового фіброзу або дифузного пневмосклерозу.

Клінічний перебіг орнітозу проходить інкубаційний період (1-3 тижні), продромальний період, період клінічних проявів та період одужання. Захворювання може протікати в респіраторній, грипоподібній, тифоподібній, менінгеальній та генералізованій формі, а також у гострому чи хронічному варіанті.

Перед маніфестацією специфічних симптомів гострого орнітозу протягом 3-5 днів відзначаються продромальні явища, що характеризуються нездужанням, загальною слабкістю, нудотою, втратою апетиту, субфебрилітетом. Після цього розвивається лихоманка з температурою до 39-40°З, яка за кілька діб знижується литически. У гарячковий період виражені спрага, сухість у роті, міалгії та артралгії. Відзначаються слабо виражені катаральні явища: першіння та біль у горлі, нежить, гіперемія слизової оболонки глотки, ларингіт. Внаслідок тропності збудника орнітозу до ендотелію судин виникає кон’юнктивіт, ін’єкція судин склер, носові кровотечі, шкірні висипи плямисто-папульозного або розеолезного характеру.

На 3-5 добу до загальноінфекційних симптомів приєднуються ознаки ураження легень: біль у грудній клітці, сухий, а потім продуктивний кашель зі слизово-гнійним мокротинням. Рентгенологічно визначаються ознаки інтерстиціальної, дрібно-або великовогнищевої, пайової орнітозної пневмонії. Наприкінці першого тижня захворювання збільшується печінка. Для орнітозу характерно ураження нервової системи з ознаками нейротоксикозу: головним болем, адинамією, безсонням, депресією, при тяжкому перебігу – галюцинаціями, маренням, ейфорією. Можливий розвиток серозного менінгіту з доброякісним перебігом.

Грипоподібна форма орнітозу характеризується головним чином симптомами загальної інтоксикації. Тифоподібний варіант інфекції протікає з лихоманкою ремітуючого типу, гепатоспленомегалією та нейротоксичними проявами. При менінгеальної формі орнітозу першому плані виходять симптоми менінгізму. За будь-якої з клінічних форм орнітозу реконвалесценція розтягується на 2-3 місяці; у цей період зберігається астенізація, швидка стомлюваність, зниження працездатності, артеріальна гіпотонія, ознаки вегето-судинної дистонії (акроціаноз, долонний гіпергідроз, тремор, мерзлякуватість кінцівок). У 10-12% пацієнтів орнітоз приймає хронічний перебіг, частіше у вигляді хронічного бронхіту або пневмонії із тривалим субфебрилітетом, збільшенням печінки та селезінки, астеновегетативним синдромом.

До рідкісних ускладнень орнітозу відносяться: гепатит, нефрит, міокардит, поліневрит, іридоцикліт, тиреоїдит та ін У вагітних орнітоз може викликати мимовільне переривання вагітності.

Основу для постановки клінічного діагнозу представляють дані епіданамнезу (тісне контактування з птахами, групова захворюваність) та характерна симптоматика (лихоманка, пневмонія, гепатолієнальний синдром та ін.). Для лабораторного підтвердження орнітозу проводиться мікроскопічне дослідження мокротиння, серологічна діагностика (РІФ, РЗК, РТГА, ІФА), дослідження біоптатів бронхів, отриманих у ході бронхоскопії, біопробу на курячих ембріонах.

Орнітозна пневмонія діагностується за допомогою фізикального обстеження та рентгенографії легень. При менінгеальних симптомах проводиться спинномозкова пункція із дослідженням цереброспінальної рідини. Можливе проведення та аналіз внутрішньошкірної алергічної проби з інактивованою культурою збудника орнітозу. Диференціальна діагностика спрямована на виключення ГРВІ, грипу, атипової пневмонії, інфекційного мононуклеозу, бруцельозу, лихоманки Ку, туберкульозу, легіонельозу, глибоких мікозів (аспергільозу, гістоплазмозу, нокардіозу, кокцидіоїдозу.

Комплексне лікування орнітозу складається з етіотропної, патогенетичної та симптоматичної терапії. Базовими препаратами для специфічної терапії орнітозу є антибіотики тетрациклінового ряду, макроліди, фторхінолони, що мають антихламідійну активність. При гострій формі орнітозу тривалість антибактеріального курсу становить 10-14 днів; при хронічній течії проводиться 2-3 курси антибіотикотерапії з інтервалом 7-10 днів та зміною препарату. Патогенетична терапія орнітозу включає призначення імуномодуляторів, імуностимуляторів, полівітамінів, проведення дезінтоксикаційних заходів. Симптоматичну спрямованість має прийом жарознижувальних, протикашльових засобів, муколітиків.

Результат орнітозу, зазвичай, сприятливий. Однак приблизно у чверті хворих у ранні (2-4 тижні) або пізні терміни (4-6 місяців) розвиваються рецидиви захворювання. При своєчасному лікуванні ускладнення орнітозу з’являються рідко. До найбільш небезпечних з них, пов’язаних з ризиком летального результату, належать гостра серцева недостатність, ТЕЛА. Імунітет після перенесеного орнітозу нестійкий, можливі повторні випадки зараження.

Неспецифічні профілактичні заходи передбачають обмеження контакту з птахами, посилення ветеринарного контролю за вмістом птахів на птахофермах та у зоопарках, знищення інфікованого поголів’я. У вогнищах орнітозу проводиться дезінфекція; особи, які зазнали контакту з хворими птахами, підлягають медичному спостереженню протягом 30 днів із проведенням хіміопрофілактики інфекції.