Остеохондроз хребта

Остеохондроз хребта – це хронічне захворювання, при якому відбуваються дегенеративні зміни хребців і міжхребцевих дисків, що знаходяться між ними. Залежно від місця ураження хребта розрізняють: остеохондроз шийного відділу, остеохондроз грудного відділу та остеохондроз поперекового відділу. Для діагностики остеохондрозу хребта необхідне проведення рентгенографії, а у разі його ускладнень (наприклад, грижі міжхребцевого диска) – МРТ хребта. У лікуванні остеохондрозу хребта поряд з медикаментозними методами широко застосовують рефлексотерапію, масаж, мануальну терапію, фізіопроцедури та лікувальну фізкультуру.

Тією чи іншою мірою остеохондроз хребта розвивається у всіх людей віком і є одним із процесів старіння організму. Раніше чи пізніше у міжхребцевому диску виникають атрофічні зміни, проте травми, захворювання та різні навантаження хребта сприяють ранньому виникненню остеохондрозу. Найчастіше зустрічається остеохондроз шийного відділу та остеохондроз поперекового відділу хребта.

Розроблено близько 10 теорій остеохондрозу: судинна, гормональна, механічна, спадкова, інфекційно-алергічна та інші. Але жодна з них не дає повного пояснення змін, що відбуваються в хребті, швидше вони є доповнюють один одного.

Вважається, що основним моментом у виникненні остеохондрозу є постійне навантаження хребетно-рухового сегмента, що складається з двох сусідніх хребців з міжхребцевим диском, що розташований між ними. Таке навантаження може виникати в результаті рухового стереотипу – постава, індивідуальна манера сидіти та ходити. Порушення постави, сидіння в неправильній позі, ходьба з нерівним стовпом хребта викликають додаткове навантаження на диски, зв’язки і м’язи хребта. Процес може посилюватись через особливості будови хребта та недостатність трофіки його тканин, обумовлених спадковими факторами. Найчастіше вади в будові зустрічаються в шийному відділі (аномалія Кімерлі, краніовертебральні аномалії, аномалія Кіарі) і призводять до судинних порушень та ранньої появи ознак остеохондрозу шийного відділу хребта.

Виникнення остеохондрозу поперекового відділу частіше пов’язане з його перевантаженням при нахилах та підйомах тяжкості. Здоровий міжхребцевий диск може витримувати значні навантаження завдяки гідрофільності пульпозного ядра, що знаходиться в його центрі. Ядро містить велику кількість води, а рідини, як відомо, мало стисливі. Розрив здорового міжхребцевого диска може статися при силі стискання більше 500 кг, тоді як змінений в результаті остеохондрозу диск розривається за сили здавлення в 200 кг. Навантаження в 200 кг відчуває поперековий відділ хребта людини вагою 70 кг, коли він утримує 15 кілограмовий вантаж у положенні нахилу тулуба вперед на 200. Такий великий тиск обумовлений малою величиною пульпозного ядра. При збільшенні нахилу до 700 навантаження на міжхребцеві диски становитиме 489 кг. Тому часто перші клінічні прояви остеохондрозу поперекового відділу хребта виникають під час або після підйому важких речей, виконання роботи по будинку, прополки на городі і т.п.

При остеохондрозі пульпозне ядро ​​втрачає свої гідрофільні властивості. Це відбувається через порушення у його метаболізмі чи недостатнього надходження необхідних речовин. В результаті міжхребцевий диск стає плоским і менш пружним, його фіброзному кільці при навантаженні з’являються радіальні тріщини. Зменшується відстань між сусідніми хребцями і вони зміщуються по відношенню один до одного, при цьому відбувається зміщення й у фасеткових (дуговідросткових) суглобах, що з’єднують хребці.

Руйнування сполучної тканини фіброзного кільця диска, зв’язок і капсул фасеткових суглобів викликає реакцію імунної системи та розвиток асептичного запалення з набряком фасеткових суглобів та оточуючих їх тканин. Через зміщення тіл хребців відбувається розтягнення капсул фасеткових суглобів, а змінений міжхребцевий диск не так міцно фіксує тіла сусідніх хребців. Формується нестабільність хребетного сегмента. Через нестабільність можливе утиск корінця спинномозкового нерва з розвитком корінцевого синдрому. При остеохондрозі шийного відділу хребта часто виникає під час поворотів головою, при остеохондрозі поперекового відділу — під час нахилів тулуба. Можливе формування функціонального блоку хребетно-рухового сегмента. Він обумовлений компенсаторним скороченням хребетних м’язів.

Грижа міжхребцевого диска утворюється, коли диск зміщується назад, відбувається розрив задньої поздовжньої зв’язки та випинання частини диска у спинномозковий канал. Якщо при цьому в спинномозковий канал видавлюється пульпозне ядро ​​диска, то така грижа називається розірваною. Виразність і тривалість болю за такої грижі значно більша, ніж при нерозірваній. Грижа диска може спричинити корінцевий синдром або здавлення спинного мозку.

При остеохондрозі відбувається розростання кісткової тканини з утворенням остеофітів – кісткових виростів на тілах та відростках хребців. Остеофіти також можуть спричинити здавлення спинного мозку (компресійну мієлопатію) або стати причиною розвитку корінцевого синдрому.

Головним симптомом остеохондрозу хребта є біль. Біль може бути гострим з високою інтенсивністю, він посилюється при найменшому русі в ураженому сегменті і тому змушує пацієнта приймати вимушене становище. Так при остеохондрозі шийного відділу хребта пацієнт тримає голову у найменш болючій позі і не може її повернути, при остеохондрозі грудного відділу біль посилюється навіть при глибокому диханні, а при остеохондрозі поперекового відділу пацієнтові складно сідати, вставати та ходити. Такий больовий синдром характерний для здавлення корінця спинномозкового нерва.

Приблизно у 80% випадків спостерігається тупий біль постійного характеру та помірної інтенсивності. У подібних випадках під час огляду лікаря необхідно диференціювати прояви остеохондрозу хребта від міозиту м’язів спини. Тупий біль при остеохондрозі обумовлений надмірною компенсаторною напругою м’язів, що утримують уражений хребетно-руховий сегмент, запальними змінами або значним розтягуванням міжхребцевого диска. У пацієнтів з таким больовим синдромом вимушене становище відсутнє, але виявляється обмеження рухів та фізичної активності. Пацієнти з остеохондрозом шийного відділу хребта уникають різких поворотів і нахилів головою, з остеохондрозом поперекового відділу – повільно сідають та встають, уникають нахилів тулуба.

Усі симптоми остеохондрозу, які виявляються лише у районі хребетного стовпа, ставляться до вертебрального синдрому. Усі зміни, що локалізуються поза хребтом, формують екстравертебральний синдром. Це можуть бути болі в процесі периферичних нервів при здавленні їх корінців на виході зі спинного мозку. Наприклад, люмбоішіалгія – болі по ходу сідничного нерва при остеохондрозі поперекового відділу хребта. При остеохондрозі шийного відділу хребта це судинні порушення вертебро-базилярном басейні мозку, викликані здавленням хребетної артерії.

Ускладнення остеохондрозу пов’язані з грижею міжхребцевого диска. До них відносять здавлення спинного мозку (дискогенна мієлопатія), для якого характерне оніміння, слабкість певних м’язових груп кінцівок (залежно від рівня здавлення), що призводить до появи парезів, атрофії м’язів, зміна сухожильних рефлексів, порушення сечовипускання і дефекації. Міжхребетна грижа може стати причиною здавлення артерії, що живить спинний мозок, з утворенням ішемічних ділянок (інфаркт спинного мозку) із загибеллю нервових клітин. Це проявляється появою неврологічного дефіциту (порушення рухів, випадання чутливості, трофічні розлади), що відповідає рівню та поширеності ішемії.

Діагностику остеохондрозу хребта проводить невролог чи вертебролог. На початковому етапі роблять рентгенографію хребта в 2-х проекціях. При необхідності можуть зробити зйомку окремого сегмента хребта і зйомку в додаткових проекціях. Для діагностики міжхребцевої грижі, оцінки стану спинного мозку та виявлення ускладнень остеохондрозу застосовують магнітно – резонансну томографію (МРТ хребта). Велику роль відіграє МРТ у диференціальній діагностиці остеохондрозу та інших захворювань хребта: туберкульозний спондиліт, остеомієліт, пухлини, хвороба Бехтерева, ревматизм, інфекційні ураження. Іноді у випадках ускладненого остеохондрозу шийного відділу хребта необхідне виключення сирингомієлії. У деяких випадках за неможливості проведення МРТ показана мієлографія.

Прицільне дослідження ураженого міжхребцевого диска можливе дискографією. Електрофізіологічні дослідження (викликані потенціали, електронейрографія, електроміографія) застосовують для визначення ступеня та локалізації ураження нервових шляхів, спостереження за процесом їх відновлення під час терапії.

У гострому періоді показаний спокій у ураженому хребетно-руховому сегменті. З цією метою при остеохондрозі шийного відділу хребта застосовують фіксацію за допомогою коміра Шанцю, при остеохондрозі поперекового відділу – постільний режим. Фіксація необхідна при остеохондрозі шийного відділу з нестабільністю хребетного сегмента.

У медикаментозній терапії остеохондрозу застосовують нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): диклофенак, німесулід, лорноксикам, мелоксикам, кеторалак. При інтенсивному больовому синдромі показані аналгетики, наприклад анальгетик центральної дії флупіртин. Для зняття м’язового напруження використовують міорелаксанти – толперизон, тизанідин. У деяких випадках доцільним є призначення протисудомних препаратів – карбамазепін, габапентин; антидепресантів, серед яких перевагу віддають інгібіторам зворотного захоплення серотоніну (сертралін, пароксетин).

При виникненні корінцевого синдрому пацієнту показано стаціонарне лікування. Можливе локальне введення глюкокортикоїдів, протинабрякова терапія, застосування витяжки. У лікуванні остеохондрозу широко використовується фізіотерапія, рефлексотерапія, масаж, лікувальна фізкультура. Застосування мануальної терапії потребує чіткого дотримання техніки її виконання та особливої ​​обережності при лікуванні остеохондрозу шийного відділу хребта.

Операції на хребті показані насамперед при значному здавленні спинного мозку. Воно полягає у видаленні грижі міжхребцевого диска та декомпресії спинномозкового каналу. Можливе проведення мікродискектомії, пункційної валоризації диска, лазерної реконструкції диска, заміни ураженого диска імплантатом, стабілізації хребетного сегмента.