Остеома

Остеома – Доброякісна пухлина, що розвивається з кісткової тканини. Відрізняється сприятливим перебігом: росте дуже повільно, ніколи не озлоякісне, не дає метастазів і не проростає в навколишні тканини. Зазвичай остеоми локалізуються на зовнішній поверхні кісток і розташовуються на плоских кістках черепа, в стінках гайморових, гратчастих, клиноподібних і лобових пазух, на великогомілкових, стегнових і плечових кістках. Уражатися можуть тіла хребців. Остеоми бувають одиночними, виняток – хвороба Гарднера, для якої характерні множинні пухлини та вроджені остеоми кісток черепа, обумовлені порушенням розвитку мезенхімальної тканини та поєднуються з іншими вадами. Лікування всіх видів остеоми тільки хірургічне.

Остеома – доброякісна пухлиноподібна освіта, що утворюється з високодиференційованої кісткової тканини. Відрізняється вкрай повільним зростанням та дуже сприятливим перебігом. Випадків переродження остеоми на злоякісну пухлину не виявлено. Залежно від різновиду може супроводжуватись болями або протікати безсимптомно. При здавлюванні сусідніх анатомічних утворень (нервів, судин тощо) виникає відповідна симптоматика, що потребує оперативного втручання. В інших випадках хірургічне видалення остеоми зазвичай виробляють з косметичних міркувань.

Остеоми зазвичай розвивається у дитячому та юнацькому віці. Найчастіше страждають пацієнти чоловічої статі (виняток – остеоми лицьових кісток, які частіше розвиваються у жінок). Синдром Гарднера, що супроводжується розвитком множинних остеом, має спадковий характер. В інших випадках передбачається, що провокуючими факторами може стати переохолодження або повторні травми.

З урахуванням походження у травматології виділяють два види остеом:

1. Гетеропластичні – розвиваються із сполучної тканини. До цієї групи входять остеофіти. Можуть з’являтися не тільки на кістках, а й в інших органах та тканинах: у місцях прикріплення сухожиль, у діафрагмі, плеврі, мозковій тканині, оболонках серця тощо.
2. Гіперпластичні – Розвиваються з кісткової тканини. До цієї групи належать остеоми та остеоїдні остеоми.

• Остеома за своєю структурою нічим не відрізняється від нормальної кісткової тканини. Утворюється на кістках черепа та лицьових кістках, у тому числі – у стінках придаткових пазух носа (лобової, гайморової, ґратчастої, клиноподібної). Остеома в області кісток черепа в 2 рази частіше спостерігається у чоловіків, в області лицьових кісток – у 3 рази частіше у жінок. У переважній більшості випадків виявляються поодинокі остеоми. При хворобі Гарднера можливе утворення множинних остеом в ділянці довгих трубчастих кісток. Крім того, виділяють уроджені множинні остеоми кісток черепа, які зазвичай поєднуються з іншими вадами розвитку. Самі по собі остеоми безболісні і протікають безсимптомно, проте при здавлюванні сусідніх анатомічних утворень можуть викликати найрізноманітнішу клінічну симптоматику від порушення зору до епілептичних нападів.
• Остеоїдна остеома також є високодиференційованою кістковою пухлиною, проте її структура відрізняється від нормальної кісткової тканини і складається з рясно васкуляризованих (багатих судинами) ділянок остеогенної тканини, кісткових балочок, що хаотично розташовуються, і зон остеолізу (руйнування кісткової тканини). Зазвичай остеоїдна остеома не перевищує 1 см у діаметрі. Зустрічається досить часто і становить близько 12% від загальної кількості доброякісних пухлин кісток.
• Остеофіти можуть бути внутрішніми та зовнішніми. Внутрішні остеофіти (еностози) ростуть у кістковомозковий канал, зазвичай бувають одиночними (виняток – остеопойкілоз, що передається у спадок захворювання, при якому спостерігаються множинні еностози), протікають безсимптомно і стають випадковою знахідкою на рентгенограмі. Зовнішні остеофіти (екзостози) ростуть на поверхні кістки, можуть розвиватися через різні патологічні процеси або виникати без видимої причини. Останній різновид екзостозів часто зустрічаються на лицьових кістках, кістках черепа та тазу. Екзостози можуть протікати безсимптомно, виявлятися як косметичного дефекту чи здавлювати сусідні органи. В окремих випадках відзначається супутня деформація кісток та перелом ніжки екзостозу.

Симптоми

Клініка остеоми залежить від її розташування. При локалізації остеоми на зовнішній стороні кісток черепа вона є безболісним, нерухомим, дуже щільним утворенням з гладкою поверхнею. Остеома, розташована на внутрішній стороні кісток черепа, може викликати розлади пам’яті, головний біль, підвищений внутрішньочерепний тиск і навіть ставати причиною розвитку епілептичних нападів. А остеома, що локалізується в області турецького сідла, може стати причиною розвитку гормональних порушень.

Остеоми довгих трубчастих кісток зазвичай протікають безсимптомно та виявляються при підозрі на хворобу Гарднера або стають випадковою знахідкою під час проведення рентгенологічних досліджень.

Остеоми, розташовані в області придаткових пазух носа, можуть викликати різні очні симптоми: птоз (опущення століття), анізокорію (різний розмір зіниць), диплопію (двоєння в очах), екзофтальм (випукування очного яблука), зниження зору тощо. У деяких випадках також можлива обструкція дихальних шляхів на стороні ураження.

Діагностика

Діагноз остеоми виставляється виходячи з додаткових досліджень. На початковому етапі виконується рентгенографія. Однак таке дослідження не завжди ефективне через невеликі розміри остеом та особливості їх розташування (наприклад, на внутрішній поверхні кісток черепа). Тому основним методом діагностики часто стає інформативніша комп’ютерна томографія.

Диференціальний діагноз остеом в області лицьових кісток та кісток черепа проводиться з солідною одонтомою, осифікованою фіброзною дисплазією та реактивними розростаннями кісткової тканини, які можуть виникати після тяжких травм та інфекційних уражень. Остеоми довгих трубчастих кісток необхідно диференціювати від остеохондроми та організованого періостального мозоля.

Лікування

Залежно від локалізації лікуванням остеом займаються або нейрохірурги, або щелепно-лицьові хірурги, або травматологи. При косметичному дефекті або появі симптомів стискання сусідніх анатомічних утворень показано операцію. При безсимптомному перебігу остеоми можливе динамічне спостереження.

Характеристика

Може розташовуватися на будь-яких кістках, крім грудини та кісток черепа. Типова локалізація остеоїдної остеоми – діафізи (середні частини) та метафізи (перехідні частини між діафізом та суглобовим кінцем) довгих трубчастих кісток нижніх кінцівок. Близько половини всіх остеоїдних остеом виявляється на великогомілкових кістках і в області проксимального метафізу стегнової кістки. Розвивається у молодому віці, частіше спостерігається у чоловіків. Супроводжується болями, що наростають, які з’являються ще до виникнення рентгенологічних змін. Приблизно 10% від загальної кількості випадків становлять остеоїдні остеоми хребців.

Симптоми

Першим симптомом остеоїдної остеоми стає обмежений біль у ділянці ураження, який за своїм характером спочатку нагадує м’язові болі. У подальшому болі стають спонтанними, набувають прогресуючого характеру. Больовий синдром при таких остеомах зменшується або зникає після прийому анальгетиків, а також після того, як пацієнт «розходиться», але знову з’являється у спокої. Якщо остеома локалізується на кістках нижніх кінцівок, хворий може щадити ногу. У деяких випадках розвивається кульгавість.

На початку хвороби жодних зовнішніх змін не виявляється. Потім над областю ураження формується плоский та тонкий болісний інфільтрат. У разі виникнення остеоми в області епіфіза (суглобової частини кістки) в суглобі може визначатися скупчення рідини. При розташуванні поблизу зони зростання остеоїдна остеома стимулює зростання кістки, тому в дітей віком може розвиватися асиметрія скелета. При локалізації остеоми у сфері хребців може формуватися сколіоз. І у дорослих, і у дітей при такому місці також можлива поява симптомів здавлювання периферичних нервів.

Діагностика

Діагноз остеоїдної остеоми виставляється виходячи з характерної рентгенологічної картини. Зазвичай через своє розташування такі пухлини краще помітні на рентгенівських знімках у порівнянні зі звичайною остеомою. Однак у ряді випадків також можливі труднощі через малий розмір остеоїдної остеоми або її локалізації (наприклад, в області хребця). У разі для уточнення діагнозу використовується комп’ютерна томографія.

У ході рентгенологічного дослідження під кортикальною пластинкою виявляється невелика округла ділянка просвітлення, оточена зоною остеосклерозу, ширина якої збільшується в міру прогресування захворювання. На початковому етапі визначається чітко видима межа між обідком та центральною зоною остеоми. Надалі ця межа стирається, так як пухлина піддається звапнінню.

При гістологічному дослідженні остеоїдної остеоми виявляється остеогенна тканина з великою кількістю судин. Центральна частина остеоми є ділянками утворення і руйнування кістки з химерно переплітаються балочками і тяжами. У зрілих пухлинах виявляються осередки склерозування, а «старих» – ділянки справжньої волокнистої кістки.

Диференціальний діагноз остеоїдної остеоми проводиться з обмеженим склерозуючим остеомієлітом, розсікаючим остеохондрозом, остеоперіоститом, хронічним абсцесом Броді, рідше – пухлиною Юінга та остеогенною саркомою.

Лікування

Лікуванням остеоїдної остеоми зазвичай займаються травматологи та ортопеди. Лікування лише хірургічне. У ході операції виконується резекція ураженої ділянки, по можливості – разом з навколишньою зоною остеосклерозу. Рецидиви спостерігаються дуже рідко.

Характеристика

Такі розростання можуть виникати з різних причин і ряду характеристик (зокрема, походження) відрізняються від класичних остеом. Однак, через подібну структуру – високодиференційовану кісткову тканину – деякі автори відносять остеофіти до групи остеом.

Практичний інтерес екзостози – остеофіти на зовнішній поверхні кістки. Вони можуть мати форму півсфери, гриба, шипа або навіть цвітної капусти. Зазначається спадкова схильність. Утворення частіше виникають у період статевого дозрівання. Найпоширеніші екзостози – верхньої третини кісток гомілки, нижньої третини стегнової кістки, верхньої третини плечової кістки та нижньої третини кісток передпліччя. Рідше екзостози локалізуються на плоских кістках тулуба, хребцях, кістках кисті та плюсни. Можуть бути одиночними або множинними (при екзостозній хондродисплазії).

Діагностика

Діагноз виставляється на підставі даних рентгенографії та/або комп’ютерної томографії. При вивченні рентгенівських знімків слід враховувати, що реальний розмір екзостозу не відповідає даним рентгенограми, оскільки верхній шар хрящів на знімках не відображається. При цьому товщина такого шару (особливо у дітей) може досягати кількох сантиметрів.

Лікування

Лікування оперативне, проводиться у відділенні травматології та ортопедії і полягає у видаленні екзостозу. Прогноз хороший, рецидиви при поодиноких екзостозах спостерігаються рідко.