Остіофолікуліт

Остіофолікуліт (стафілококове імпетиго) – запалення верхньої частини волосяного фолікула або сальної залози, обумовлене проникненням та розмноженням у них стафілококів. Проявляється дрібними одиничними або множинними пустулами, не схильними до периферичного зростання та злиття. Найчастіше остиофолликулит виникає на шкірі шиї, обличчя, стегон, гомілок і передпліч. Діагностика ґрунтується на клінічній картині та дерматоскопії, для підтвердження виду збудника проводиться посів вмісту пустул. Лікування остиофолликулита полягає у місцевому застосуванні різних антибактеріальних засобів та УФО.

Остіофолікуліт відноситься до піодермій – гнійно-запальних захворювань шкіри. Він зустрічається у будь-якій віковій групі. Але найчастіше з ним стикається у своїй практиці дитяча дерматологія. Діти остиофолликулит спостерігається, зазвичай, на шкірі відкритих ділянок, у місцях саден, расчесов, подряпин і укусів від комах. У чоловіків часто уражається шкіра в області бороди та вусів, при цьому поверхневе запалення окремих фолікулів у вигляді остіофолікуліту є лише початком більш поширеного процесу – сикозу.

Етіологічним чинником виникнення остиофолликулита є золотистий чи білий стафілокок. Поряд з іншими представниками сапрофітної мікрофлори стафілококи присутні на поверхні шкіри здорової людини, не викликаючи запальних змін. Їх проникнення в гирло сальних залоз і фолікулів і посилене розмноження там може бути обумовлено зниженням імунітету, яке відбувається після переохолодження, перенесеної інфекції (туберкульоз, гепатит, менінгіт, важкі форми кору), на тлі частих ГРВІ або соматичного захворювання (бронхіт, пнев, що тривало протікає) , Міокардит, пієлонефрит, ниркова недостатність та ін). Зниження бар’єрної функції шкіри при цукровому діабеті може стати причиною стафілококового імпетиго.

Розвитку остиофолликулита сприяє підвищене потовиділення, недостатня гігієна, збільшення рН шкіри, перегрівання збільшена вироблення секрету сальними залозами, травматизація шкіри (тертя, гоління, мацерація). Остіофолікуліт може виникати, якщо в процесі професійної діяльності на шкіру людини регулярно впливають різні шкідливі речовини: бензин, дьоготь, мастила, гас і т.п.

Остіофолікуліт починається з почервоніння в області виходу протоки сальної залози або волосяного фолікула. У цьому місці спостерігається деяка болючість, що збільшується при натисканні. Потім утворюється оточена запальним віночком пустула – конусоподібне утворення розміром до 5мм і жовтою верхівкою, в якій знаходиться гній. У центрі пустули проходить волосся.

Пустула, що сформувалася, при остиофолликулите не збільшується в діаметрі. Вона швидко (за 3-5 днів) підсихає, утворюється скоринка бурого кольору, яка відпадає, іноді залишаючи після себе незначну тимчасову гіперпігментацію. Без адекватного лікування запальний процес, який захоплює при остиофолликулите лише верхню частину фолікула, може поширитися на його глиб, що призводить до розвитку глибокого фолікуліту, після якого на шкірі залишаються маленькі рубчики.

При остиофолликулите висипання носять множинний характер. Пустули можуть розташовуватися розрізнено або групами, формуючи окремі осередки ураження шкіри. Однак, навіть перебуваючи поряд, вони ніколи не зливаються між собою. Типовою локалізацією остиофолликулита є ділянки шкіри, найбільш схильні до зовнішніх впливів і забруднення: обличчя, шия, руки до ліктів, гомілки і стегна.

В окрему клінічну форму остиофолликулита виділяють стафілококове імпетиго Бокхарта, при якому відзначається збільшення пустул до величини горошини і в центрі кожної пустули проходить пушкове волосся. Даний вид остиофолликулита локалізується на шкірі тилу кистей і часто є ускладненням корости.

У чоловіків, а іноді й у жінок, поразка волосяних фолікулів у зоні зростання вусів і бороди зветься сикоз. Рідше відбувається запалення фолікулів пахвових западин та брів. Захворювання починається як остиофолликулит, але має рецидивуючий характер із переходом у фолікуліт і злиттям окремих ділянок ураження в єдине запальне вогнище.

При появі на шкірі пустул, які мають множинний характер, краще відразу звернутися до дерматолога. Простий огляд висипів та огляд елементів під збільшенням (дерматоскопія) у більшості випадків будуть достатніми для того, щоб лікар поставив діагноз остіофолікуліту. Конічна форма пустул, відсутність інфільтрації навколо них та наявність гною на верхівці елементів свідчать про поверхневий характер запалення та його стафілококову природу.

Збір анамнезу та визначення рН шкіри допомагають виявити причину виникнення остіофолікуліту. Для виділення збудника призначається бакпосів пустул, що відокремлюється, для виключення генералізованості процесу проводиться посів крові на стерильність. Остіофолікуліт необхідно диференціювати з глибоким фолікулітом, стрептококовим імпетиго, пітницею, псевдофурункульозом.

Проводять місцеву антибактеріальну терапію остіофолікуліту із застосуванням антисептиків: розчин перманганату кальцію, діамантовий зелений, фукорцин, метиленовий синій та антибактеріальних мазей: тетрациклінової, геліоміцинової, коліміцинової, еритроміцинової. Хорошим антибактеріальним ефектом має місцева УФО-терапія в суберитемних дозах та лазеротерапія. При поодиноких елементах остиофолликулита можливе розтин пустул та очищення їх від гною.

Рецидивуючий характер остіофолікуліту може бути показанням до загальної антибіотикотерапії з урахуванням результатів бактеріологічних досліджень. У цих випадках проводиться лікування, спрямоване на підвищення імунітету: ультрафіолетове (УФОК) і лазерне (ВЛОК) опромінення крові, аутогемотерапія, загальна УФО-терапія.

Профілактика виникнення остіофолікуліту або його рецидивів полягає у дотриманні гігієнічного догляду за шкірою, запобіганні її частому травмуванню, носінню захисних засобів при роботі зі шкідливими речовинами, своєчасній корекції зниження захисної функції імунної системи.