Овуляторний синдром

Овуляторний синдром – Комплекс розладів, що виникають при овуляції і пов’язаних з нею. Розвивається в середньому за два тижні до чергової менструації, триває від кількох годин до двох діб. Проявляється болем унизу живота, кров’янистими виділеннями з піхви, у ряді випадків – підвищенням температури до субфебрильних цифр, нудотою, блюванням, емоційними розладами. Для підтвердження діагнозу використовують метод контролю базальної температури, фолікулометрію, оцінку рівня лютеїнізуючого гормону та естрогенів. Специфічна терапія не потрібна, при виражених больових відчуттях показано призначення аналгетиків та спазмолітиків.

На думку більшості фахівців у сфері гінекології, овуляторний синдром не є самостійним захворюванням. Відповідно до статистичних даних, його ознаки хоча б раз у житті відзначалися у кожної другої жінки, щонайменше 20% пацієнток відчувають розлади різної вираженості при всіх овуляторних циклах. У 85% випадків біль та виділення при овуляції викликані фізіологічними процесами, у 14% – захворюваннями репродуктивних органів, у 1% – розвитком у середині менструального циклу патології, яка не пов’язана з виходом яйцеклітини. Розлад частіше виникає у пацієнток віком від 25 до 42 років і повністю припиняється з настанням клімаксу.

У нормі жінка не відчуває вихід яйцеклітини із фолікула. Однак існує ряд фізіологічних причин, які за наявності сприятливих факторів сприяють виникненню патологічних проявів під час овуляції та протягом 48 годин після неї. До них належать:

• Зростання фолікула. Збільшення домінантного фолікула дозріває до необхідних розмірів супроводжується розтягуванням капсули яєчника. При цьому може розвинутись больовий синдром.
• Розрив фолікула. В оболонці яєчника містяться нервові закінчення. При пошкодженні стінки фолікула вони збуджуються і передають відповідні сигнали кору мозку, що сприймається жінкою як овуляторна біль.
• Скорочення фалопієвих труб. Переміщення яйцеклітини в порожнину матки відбувається під впливом скорочень стінки маткової труби. Як вважають деякі дослідники, перистальтика може супроводжуватись хворобливими відчуттями.
• Роздратування очеревини. При розриві фолікула в черевну порожнину потрапляє не тільки яйцеклітина, але й рідина, що її оточує, а також невелика кількість крові. Внаслідок роздратування очеревини виникає біль.

Ключовими факторами, що підвищують ймовірність патологічного перебігу овуляторного періоду, є захворювання жіночої статевої галузі. Ризик виникнення больового синдрому підвищується у жінок із кістою яєчника, хронічним оофоритом, сальпінгітом, аднекситом, спайками у тазовій порожнині. Крім того, зниження больового порогу відзначається у пацієнток з альгодисменореєю.

Патогенез овуляторного синдрому обумовлений поєднанням двох ключових ланок. Першим з них є ущільнення капсули яєчників та стінки маткових труб внаслідок запальних та спайкових процесів. Розрив щільних та запалених тканин сприймається больовими рецепторами, а потім корою головного мозку, як серйозніша травма. За наявності спайок та синехій у порожнині малого тазу перистальтика фалопієвих труб стає болісною. Друга ланка патогенезу – зниження порога больової чутливості. У вкрай поодиноких випадках воно буває вродженим.

Зазвичай сенсибілізація до болю викликана локальними об’ємними та запальними процесами в малому тазі. У цей час через припинення секреції естрогенів фолікулом виникає відносна гипоэстрогенемия. В результаті частково відшаровується функціональний шар ендометрію, з’являються виділення, що мажуть. Через 1-3 дні тимчасовий дефіцит естрогенів компенсується жовтим тілом, відшарування ендометрію припиняється.

Патогномоничне прояв патологічного стану – однобічний біль у нижній частині живота. При 28-денному овуляторному циклі хворобливі відчуття виникають приблизно у його середині. При циклі меншої чи більшої тривалості – за 13-15 днів до менструації. Больовий синдром має різну інтенсивність, від слабкої до гострої. Часто біль віддає в пахвинну область, криж, поперек, посилюється під час ходьби, статевого акту, різкої зміни положення тіла, підняття тяжкості, інших фізичних навантажень. Жінка може побачити появу вагінальних виділень. Зазвичай вони є мізерними кров’яними чи серозними.

У частини пацієнток при овуляції температура тіла підвищується до 375-377 ° С, субфебрилітет зберігається не більше 24 годин. Вкрай рідко овуляторний синдром супроводжується нудотою та блюванням. Іноді при патологічному перебігу овуляції у такі дні спостерігається слабкість, дратівливість та плаксивість. Тривалість хворобливих проявів зазвичай вбирається у 2-х діб. При збереженні болю та підвищеної температури протягом більшого проміжку часу потрібний ретельний діагностичний пошук для виключення гострої хірургічної патології.

Патологічне протягом овуляторного періоду, зазвичай, не становить ризику для здоров’я жінки. Його наслідки впливають переважно на емоційний стан та якість життя. У деяких пацієнток у середині місячного циклу порушується щоденна активність, знижується статевий потяг, а емоційні розлади досягають рівня депресії. Небезпечні для життя ускладнення виникають тільки в тих випадках, коли під маскою овуляторного синдрому ховаються інші захворювання – гострий апендицит, позаматкова вагітність, розрив кісти яєчника або перекрут її ніжки.

Основне завдання діагностичного етапу – виключення серйозніших захворювань, які могли виникнути в період овуляції, але не пов’язані з нею. План обстеження зазвичай включає:

• Вимірювання базальної температури. Температура, що вимірюється в прямій кишці або піхву, при овуляції підвищується майже на 1 ° С, досягає 37,7-37,8 ° С. Збіг часу підвищення температури з характерними клінічними проявами опосередковано свідчить про наявність овуляторного синдрому.
• Ультразвукова фолікулометрія. При динамічному УЗД яєчників виконується спостереження за зростаючим фолікулом, який на момент виходу досягає розмірів 18,0-24,0 мм. Після овуляції у яєчнику виявляється жовте тіло, а в порожнині тазу – рідина у невеликій кількості.
• Визначення рівня статевих гормонів. У період виходу зрілої яйцеклітини в крові підвищується вміст лютеїнізуючого гормону (ЛГ) та дещо знижується рівень естрогенів.

Розлади, що виникають при овуляції, необхідно диференціювати від хронічних гінекологічних захворювань (запальних процесів, об’ємних новоутворень, ендометріозу) та урологічної патології, так і від синдрому гострого живота. Пацієнткам, крім огляду на кріслі, додатково можуть бути призначені трансвагінальне та трансабдомінальне УЗД тазових органів, КТ, діагностична лапароскопія, пункція заднього склепіння піхви, мазок та посів на флору, ПЛР-діагностика, тест на вагітність. При необхідності гінеколог привертає до обстеження хворого хірурга та уролога.

Специфічних методів розладів, пов’язаних з овуляцією, не існує. Лікування є симптоматичним, спрямоване переважно на усунення больового синдрому. Враховуючи патогенез, таким пацієнткам призначають аналгетичні та спазмолітичні препарати. Інтенсивність больових відчуттів суттєво знижується при накладенні теплових компресів або грілки на низ живота. У цей період рекомендується статевий спокій (крім випадків, коли жінка планує вагітність), виключаються значні фізнавантаження. При часто виникаючому овуляторному синдромі за бажанням пацієнтки та з урахуванням її репродуктивних планів можуть застосовуватися оральні контрацептиви, на фоні прийому яких хворобливі прояви не виникають. Позитивний ефект має призначення вітамінно-мінеральних комплексів та інших загальнозміцнювальних засобів.

Прогноз сприятливий. Для профілактики в період передбачуваної овуляції рекомендується виключити значні фізичні навантаження та обмежити сексуальну активність (з огляду на планування вагітності). Виразність хворобливих проявів значно зменшується або вони повністю припиняються при нормалізації дієти, режиму сну та відпочинку, зменшенні стресу та інших навантажень. Особливо ефективно своєчасне та адекватне лікування гінекологічних захворювань, зниження ризику їх виникнення за рахунок відмови від абортів та необґрунтованих інвазивних процедур, запобігання небажаній вагітності та зараження статевими інфекціями.