Падіння у людей похилого віку

Падіння у людей похилого віку – це геріартріческій синдром, основним клінічним симптомом якого виступає випадок, коли людина старше 60 років ненавмисно раптово виявляється на підлозі або землі. Супутня симптоматика залежить від існуючих фонових захворювань. Діагностика причин виникнення синдрому здійснюється із застосуванням лабораторних досліджень, рентгенографії, ЕКГ, холтерівського моніторингу, нейровізуалізації. Терапія включає медикаментозну корекцію фонової патології, призначення препаратів вітаміну Д, індивідуальну програму ЛФК, за необхідності – психотерапію.

Падіння у літніх людей є провідною геронтологічною проблемою, що впливає на прогноз та якість життя пацієнтів. Цей синдром не включає випадки, що виникли внаслідок дії механічних факторів (наприклад, удару), епіприступу, втрати свідомості, раптового паралічу. За даними досліджень, серед осіб віком від 65 років 33% вказують на наявність падінь в анамнезі, половина з них мають такі випадки частіше за 1 раз на рік. У людей похилого віку падіння виступають основною причиною травматизму і виходять на перше місце серед причин смертності від пошкоджень.

Основними етіологічними факторами виступають незворотні вікові зміни організму та навколишні умови. Істотну роль також відіграють психологічні особливості похилого віку. Поєднання кількох етіофакторів збільшує ймовірність падіння. Усі етіологічні причини поділяють на 2 групи: внутрішні та зовнішні. Перші зумовлені фізичним та психічним станом людини. До них відносяться:

• Вік-асоційовані зміни. Виникненню синдрому сприяють вікові порушення зору, слуху, рухового апарату. Зміни нервової системи призводять до зниженої швидкості реакції, зниження уважності.
• Захворювання органів та систем. З боку ЦНС – це хвороба Паркінсона, порушення церебрального кровообігу, дегенеративні процеси. Серед інших хвороб провокувати падіння можуть анемія, інфаркт міокарда, аритмії, деформації хребетного стовпа, діарея.
• Психоемоційні розлади. Тривожні стани, депресія, страх падінь призводять до неспокійного стану, ірраціональної поведінки, що підвищує шанси впасти. Сприятливим тлом виникнення патології служить нервове виснаження.
• Ятрогенні фактори. Підвищена схильність до падінь може бути пов’язана з іммобілізацією кінцівок поліпрагмазією. Призначення седативних препаратів, транквілізаторів спричиняє загальмованість реакцій, сонливість, неуважність, що підвищують ймовірність впасти.
• Поведінкові чинники. Включають у себе наявність шкідливих звичок, відсутність достатньої фізичної активності. Неконтрольований самостійний прийом великої кількості медикаментів змінює стан організму у бік збільшення ризику падіння.

Зовнішні етіофактори впливають на людину ззовні. Вони обумовлені навколишнім середовищем, різними соціальними причинами. Серед зовнішніх факторів виділяють такі:

• Середовищні. Навколишня літню людину обстановка здатна стимулювати втрату рівноваги. Наприклад, нерівний асфальт, ямки на тротуарі, надто високі чи вузькі сходи. Для літніх важко пересування при поганому або надто яскравому освітленні, по слизькій поверхні.
• Соціальні. Ізольованість літніх від суспільства, проживання поодинці призводять до відсутності підтримки та допомоги у благоустрої, медичному обслуговуванні. Економічні проблеми спричиняють знижене харчування, що може спричинити астенію.

Падіння відбувається внаслідок неможливості утримати рівновагу при зміщенні центру важкості. Перешкоджає цьому робота вестибулярного та опорно-рухового апарату. У нормі утримання положення тіла відбувається за рахунок напруги м’язів нижніх кінцівок, крокової реакції чи опори на навколишні предмети.

Після 30-річного віку спостерігається поступове зниження кількості м’язових волокон та сили м’язів, що призводить до м’язової слабкості у людей похилого віку. Розвивається саркопенія, більш виражена щодо швидких м’язових волокон. Знижується рухливість зв’язкового апарату, обсяг рухів у суглобах. В результаті страждає можливість швидкої м’язової реакції для утримання рівноваги.

У кроковій реакції у літніх короткий крок уперед супроводжується додатковим кроком убік. Дрібні кроки викликають зачіплення однієї ступні за іншу. Така зміна крокового патерну призводить до частих падінь на бік з ризиком травмування тазостегнового суглоба та перелому шийки стегнової кістки.

В даний час синдром падіння у літніх класифікується на підставі 2-х критеріїв: причинного фактора і наявності травми. Етіопатогенетична класифікація необхідна статистики причин із наступним здійсненням профілактичних заходів. Відповідно до неї, падіння підрозділяється на:

• Випадкове. Пов’язано із середовими причинами. Включає спотикання про перешкоди, недооцінку розташування навколишніх предметів. Однією з причин є затемнення приміщення.
• Прогнозоване. Асоційовано з фізіологічним станом хворого. Імовірність впасти вище у пацієнтів із запамороченням, м’язовою слабкістю, паркінсонізмом, когнітивними порушеннями.
• Непрогнозований. Хворий падає внаслідок непередбачуваного патологічного стану. Непрогнозованими причинами вважаються інфаркт, інсульт, гіпоглікемічний епізод, синкопальний стан.

Клінічне значення має класифікація синдрому за травматичним ускладненням, що виникають, і ступенем їх тяжкості. Вона необхідна визначення подальшої тактики ведення хворого. Виділяють 2 основні групи:

• Падіння без травми. Не супроводжуються видимими ушкодженнями та скаргами. У ряді випадків для уникнення пошкоджень необхідна рентгенографія, томографія, інші інструментальні дослідження.
• Падіння травми. Включають випадки, що призводять до травмування потерпілого. Легкий ступінь характеризується наявністю синців та садна, середня — виникненням розтягувань, ран, на які необхідно накладати шви. До тяжкого ступеня відносяться переломи, черепно-мозкові травми, ушкодження внутрішніх органів.

Клінічна симптоматика залежить від преморбідного фону та тяжкості отриманих ушкоджень. Характерні скарги на невпевненість ходьби, нестійкість, запаморочення, слабкість у ногах. Довільні рухи уповільнені, спостерігається укорочення довжини кроку, можлива хода, що човгає. Частота падінь, обставини, у яких вони відбуваються, бувають різні. Літні пацієнти з меністичними розладами можуть пам’ятати, що падали. Про таку подію свідчить страх упасти, що у них залишається.

Повторні падіння у пацієнта похилого віку зазвичай мають подібний, характерний для нього патерн. При ортостатичній гіпотонії, атонічному нападі, аритміях хворий буквально обрушується на підлогу. При паркінсонізм втрата рівноваги відбувається при зміні положення тіла, після завмирання. Слабкість м’язів стопи, спастичний м’язовий гіпертонус стоп характеризуються неутримання рівноваги після спотикання. У разі сенильної деменції, психоемоційних порушень чіткий патерн не простежується.

Падіння у літніх людей у ​​10-15% випадків призводять до серйозного травмування. Можливі пошкодження сухожиль і зв’язок, переломи гомілки, стегна, верхньої кінцівки, ребер. Через порушення крокового патерну найчастіше виникають переломи стегна. Враховуючи уповільненість регенеративних процесів у літньому віці, консолідація перелому є скрутною і не завжди успішною. При ударі головою можливий струс, забій головного мозку, утворення субдуральної гематоми. Тяжка церебральна травма може стати причиною смерті.

Виявлення пацієнтів групи ризику здійснюється шляхом опитування при зверненні в амбулаторному порядку під час госпіталізації. Діагноз встановлюється за двома критеріями: наявність факту падіння у людини похилого віку, виключення зв’язку події з епілептичним пароксизмом, ударом, втратою свідомості. Показано широке обстеження для виявлення внутрішніх етіофакторів з метою подальшої їх корекції. До діагностичних заходів входять:

• Неврологічний огляд. У неврологічному статусі звертають увагу на зниження м’язової сили, хиткі ходи, нестійкість у позі Ромберга, когнітивні відхилення. У практичній неврології додатково використовують тести: вставання зі стільця, стояння на одній нозі, стійка у позі “тандем”.
• Лабораторна діагностика. Рекомендовано загальний аналіз крові із визначенням рівня гемоглобіну, аналіз сечі. Функціональний стан нирок оцінюється за рівнем креатиніну, швидкості клубочкової фільтрації. Призначається дослідження тиреоїдних гормонів.
• Кардіологічне обстеження. Включає вимір тиску, частоти серцевих скорочень, обов’язкову ЕКГ. У діагностиці аритмій використовується моніторинг щодо Холтера. За наявності показань рекомендується консультація кардіолога.
• Рентгенографія кісток. Проводиться за підозри на перелом з метою оцінки стану опорно-рухової системи. При необхідності більш детальної візуалізації рекомендовано КТ кульшового суглоба, хребта.
• УЗД судин голови та шиї. Призначається для оцінки цереброваскулярної гемодинаміки, порушення якої є тригерами падінь у літніх. За потреби дослідження доповнюється ангіографією.
• МРТ мозку. Рекомендована для оцінки стану церебральних структур, виявлення атрофічних та дегенеративних змін. Використовується під час диференціальної діагностики з об’ємними утвореннями.

Диференційна діагностика

Падіння у літніх людей слід диференціювати від інтракраніальних новоутворень. Останні маніфестують загальномозковою симптоматикою, яка також можлива у літньому віці. Дифдіагностика здійснюється за наявності осередкових симптомів (парезів, сенсорних порушень, розладів мови), візуалізації новоутворення на церебральній КТ/МРТ.

Пацієнтам рекомендована рухова активність відповідно до їх функціональних можливостей. Важливим моментом є дотримання повноцінної дієти з вживанням їжі, багатої білком, мікроелементами, вітамінами. Терапія проводиться комплексно із застосуванням усіх можливих методів. При аритмії розглядається питання доцільності встановлення електрокардіостимулятора. Базовими елементами лікування є:

1. Медикаментозна терапія. Спрямована на корекцію виявлених супутніх захворювань, які у ролі індивідуальних тригерів. Особлива увага приділяється виключенню поліпрагмазії. При дефіциті вітаміну D показаний його додатковий прийом.
2. Лікувальна фізкультура. Індивідуально підбирається комплекс вправ зміцнення м’язів кінцівок, тренування вестибулярного апарату, поліпшення координації рухів. Рекомендовані щоденні заняття.
3. Психотерапія. Когнітивно-поведінкові, психоаналітичні методики допомагають літнім пацієнтам подолати страх упасти. Поліпшенню уважності, мнестичної функції сприяє спеціальний когнітивний тренінг.

Відсутність кваліфікованої медичної допомоги призводить до повторних епізодів неутримання становища тіла у літніх, травм, тяжких ускладнень із втратою автономності. Результати лікування залежить від віку, ступеня функціональної активності, супутньої патології. Пов’язана з падіннями смертність у віковій групі 65 років становить близько 50 на 100 тисяч та неухильно збільшується з віком.

Первинна профілактика падіння у літніх включає активний спосіб життя, повноцінну дієту, регулярні заняття гімнастикою, своєчасне лікування захворювань, що виникають. Вторинна профілактика здійснюється шляхом створення безпечних умов у місці проживання (підбір стійких меблів, встановлення поручнів, корекція освітлення), підбору зручного взуття, носіння спеціальних ортезів, індивідуально підібраних устілок.