Пахова грижа

Пахова грижа – Випинання органів черевної порожнини за межі свого анатомічного розташування через пахвинний канал. Проявами пахвинної грижі служать пухлиноподібне вибухання в паху, болю, дискомфорт при ходьбі. Діагностика пахвинної грижі включає огляд хірурга, проведення герніографії, іригоскопії; УЗД черевної порожнини, пахових каналів та мошонки, сечового міхура; цистоскопії та цистографії. Лікування пахової грижі проводиться хірургічним шляхом за допомогою грижосічення (герніопластики).

Пахові грижі зустрічаються в оперативній гастроентерології частіше, ніж інші види гриж живота, складаючи від них загалом 75-80%. У чоловіків пахові грижі виникають частіше, ніж у жінок (у співвідношенні 6:1), що пояснюється відмінностями в анатомії пахового каналу в осіб різної статі. Паховий канал утворений пахвинною зв’язкою (знизу), поперечною та внутрішньою косою м’язами (зверху), сполучними тканинами (всередині). Паховий канал у чоловіків коротший і ширший, крім того, слабше укріплений м’язовою тканиною та сухожильними шарами, ніж у жінок. Пахвинні грижі можуть утворюватися навіть у дитячому віці.

За етіологією пахвинні грижі можуть бути вродженими чи набутими. Вроджені пахвинні грижі утворюються при опущенні яєчка (у хлопчиків) або яєчника (у дівчаток) із черевної порожнини в мошонку або малий таз. При незарощении піхвового листка очеревини за гонадами межі черевної порожнини можуть зміщуватися і внутрішні органи.

Отримані пахові грижі з’являються при слабкості м’язово-сухожильних шарів черевної стінки в області пахового каналу. Сприятливими до розвитку пахової грижі факторами виступають вікова деструкція сполучної тканини; неповноцінність м’язів, обумовлена ​​системними захворюваннями; підвищення внутрішньочеревного тиску при хронічному кашлі, ожирінні, запорах, вагітності, частому підйомі тяжкості і т. д. Все це поступово призводить до утворення дефекту – грижових воріт у пахвинному каналі та утворення пахвинної грижі.

Рідше придбані пахові грижі розвиваються внаслідок операцій на черевній порожнині: резекції шлунка та 12-палої кишки, видалення жовчного міхура, аднексектомії, гістеректомії, операції при апендициті та ін.

За анатомічними особливостями виділяють косі, прямі та комбіновані пахвинні грижі. Косі пахвинні грижі можуть мати вроджене та набуте походження. У цьому випадку елементи грижового вмісту виходять у пахвинний канал через внутрішнє пахвинне кільце і розташовуються вздовж пахвинного каналу серед анатомічних структур насіннєвого канатика. Серед форм косої пахвинної грижі розрізняють канальну грижу (дно грижового мішка розташовується на рівні зовнішнього отвору пахового каналу), канатикову (дно грижового мішка розташовується в пахвинному каналі на різному рівні насіннєвого канатика), пахово-мошонкову грижу (дно грижового мішка до її збільшення).

Прямі пахові грижі завжди мають набутий характер і характеризуються випинанням очеревини в пахвинний канал безпосередньо через пахвинний проміжок, поза насіннєвим канатиком. Комбіновані пахові грижі є складними утвореннями, що складаються з кількох грижових мішків, що не сполучаються між собою та виходять через різні грижові отвори. При цьому варіанті може мати місце кілька прямих або косих пахових гриж, а також їх поєднання.

Також розрізняють вправні пахові грижі, які можуть з’являтися і зникати, і невправні – самостійне усунення яких неможливе через спаяність грижового мішка з грижовим вмістом. Про ковзну пахвинну грижу говорять у тому випадку, якщо грижовий мішок утворений не тільки парієтальною очеревиною, але і її вісцеральним листком, що покриває зісковзуючий орган. До складу ковзної пахвинної грижі може входити стінка сечового міхура, сліпа кишка, яєчники, труби, матка і т.д.

Якщо пахова грижа знову відновлюється після операції, її розцінюють як рецидивну. При цьому можуть зустрічатися багаторазово рецидивні пахові грижі, зумовлені неправильним вибором методу герніопластики або технічними похибками операції. За клінічним перебігом виділяють неускладнені та ускладнені пахвинні грижі.

Клініка пахвинної грижі може розвиватися поступово чи раптово, гостро. Зазвичай першою ознакою є поява пухлиноподібного випинання в паху. Припухлість може мати різні розміри, збільшуючись під час фізичного навантаження, натужування, кашлю і зменшуватись або зникати у положенні лежачи. Пухлиноподібне утворення викликає постійні або періодичні тупі болі різної інтенсивності з локалізацією внизу живота або паху, що віддають в попереково-крижову ділянку.

Пахові грижі великого розміру створюють незручності при ходьбі, фізичному навантаженні. Якщо грижовий мішок входить сліпа кишка, часто з’являється метеоризм, запори, болі в кишечнику. При ковзаючих грижах сечового міхура відзначаються дизуричні розлади: почастішання сечовипускання, різі в уретрі, біль над лобком, у пацієнтів похилого віку – затримка сечі. У разі розвитку гострого апендициту – запалення червоподібного відростка, що входить до складу грижового вмісту, з’являються біль у животі, нудота, блювання, підвищення температури, тахікардія.

При пахвинно-мошонковій грижі відповідна сторона мошонки помітно збільшується у розмірах. У жінок, при попаданні в грижовий мішок яєчника та маткової труби, розвиваються явища альгодисменореї.

При раптовому здавленні грижового мішка з грижовим вмістом у пахвинних воротах розвивається утиск грижі. При утиску пахова грижа стає напруженою невправною, з’являються нудота і блювання, швидко наростає біль у паху, розвивається невідходження газів. Ускладненнями ущемленої пахвинної грижі найчастіше є копростаз, ішемічний орхіт, запалення та некроз ділянки кишки або інших елементів грижового вмісту.

Першим етапом діагностики пахової грижі є обстеження у хірурга, що включає вивчення скарг, огляд та пальпацію пахвинної області. При цьому оцінюються величина і форма випинання у вертикальному та горизонтальному положеннях пацієнта, вправність пахової грижі.

Для визначення структур, що утворюють вміст грижового мішка, вдаються до виконання герніографії, УЗД черевної порожнини, УЗД органів мошонки, УЗД малого тазу у жінок. При ковзаючих грижах може знадобитися проведення іригоскопії, цистографії, цистоскопії, УЗД сечового міхура та інших. досліджень.

Диференціальний діагноз при пахвинній грижі проводять з стегнової грижею, гідроцеле, варикозним розширенням вен насіннєвого канатика (варикоцеле), лімфаденітом.

Лікування пахових гриж включає хірургічне усунення та зміцнення дефекту в черевній стінці. Закриття грижового дефекту та відновлення цілісності черевної стінки може здійснюватися за допомогою місцевих тканин – апоневрозу (герніопластика пахвинної грижі власними тканинами) або синтетичного протеза (герніопластика із встановленням сітчастого протезу).

На сьогоднішній день у хірургії все частіше використовуються ненатяжні методи пластики з використанням сітчастого трансплантату. При цьому грижові ворота зсередини зміцнюються спеціальною сіткою поліпропіленової, яка надалі служить каркасом для проростання сполучної тканини і перешкоджає виходженню внутрішніх органів. Ненатяжна герніопластика зменшує ймовірність рецидиву пахвинної грижі. Операція може виконуватися в амбулаторних умовах з використанням пахвинної блокади.

У віддаленому періоді можливий рецидив пахвинної грижі. Особливо часто рецидиви розвиваються після натяжної герніопластики. В інших випадках прогноз для працездатності та якості життя сприятливий.

Завдання профілактики пахвинної грижі включають зміцнення м’язів черевної стінки, боротьбу із запорами, відмову від куріння, що призводить до кашлю, контроль ваги, носіння бандажу під час вагітності.