Панічні атаки у дітей

Панічні атаки у дітей – Раптові спровоковані або безпричинні напади страху, що супроводжуються вегетативними порушеннями. Напад триває до 20-25 хвилин, тривога переходить у паніку, підвищується артеріальний тиск, частішає дихання, серцебиття, виникає тремор кінцівок. Часто відзначаються порушення роботи травного тракту, сечівника. Основна діагностика проводиться психіатром, у разі потреби доповнюється обстеженням клінічного психолога, невролога. Лікування включає застосування медикаментів для усунення атак, психотерапію для попередження їх подальшого розвитку.

Паніка є нормальною реакцією організму у разі виникнення ситуації, небезпечної життя, здоров’я. Страх мобілізує функції організму: відбувається виділення адреналіну, частішає пульс, прискорюється серцебиття, активізується інстинкт самозбереження. Формується готовність до втечі, атаки. У патологічних випадках цей ланцюжок реакцій запускається без зовнішньої небезпечної ситуації. Термін “панічні атаки” як готельна клінічна одиниця використовується з 1980 року, його синонімами є “панічне розлад”, “пароксизмальна тривога”. У неврології захворювання позначається як вегетативно-судинний криз. Поширеність у популяції становить 3%. Серед дітей до захворювання більше схильні школярі.

Панічне розлад розвивається як наслідок взаємодії біологічних, психологічних, соціальних чинників. До біологічних причин захворювання належать:

• Ураження нервової системи. Приступи провокуються порушеннями вегетативної регуляції, пре- та постнатальними травмами, неврологічними інфекціями.
• Гормональний дисбаланс. Статеве дозрівання, початок статевого життя, менструацій – періоди підвищеного ризику розвитку хвороби.
• Інтоксикація. Зловживання алкоголем, наркоманія, лікарські отруєння збільшують ймовірність захворювання.
• Спадкова обтяженість. Існує генетична основа панічних атак: захворюваність на родичів першої лінії становить 15-17%.

Психологічними причинами панічного розладу є певні характерологічні особливості. До розвитку хвороби привертають такі риси:

• Демонстративність. Основу становить жага уваги, визнання з боку оточуючих, прагнення показати себе з кращого боку, бути у центрі уваги.
• Іпохондричність. Постійна увага до власного самопочуття, підвищена напруженість, знервованість при погіршенні здоров’я провокують напади паніки аналогічної спрямованості.
• Тривожна недовірливість. Діти відрізняються підвищеною навіюваністю, вразливістю. Тривожність стає основою у розвиток панічного розлади.

До соціальних чинників належить неблагополучна сімейна обстановка: алкоголізм батьків, конфлікти, насильство, емоційна холодність (депривація потреби у близьких відносинах), важкі матеріально-побутові умови. Загальна патологічна основа цих ситуацій – страх, невизначеність, потреба захищати себе.

Патогенез панічних атак у дітей заснований на взаємодії нейробіологічних та соціально-психологічних факторів. Перша група представлена ​​специфічною активністю лімбічної системи. Вона провокується зміною балансу нейромедіаторів та гормонів: підвищеною секрецією катехоламінів, серотоніну, прискореним метаболізмом норадреналіну, зниженням концентрації ГАМК. Біологічний чинник схильності до фобічним, панічним розладам активізується специфічними життєвими обставинами: частими стресами, авторитарним вихованням, емоційно-холодним ставленням, підвищеними вимогами. У таких ситуаціях необхідна постійна пильність щодо ворожих впливів, формуються функціональні комплекси організму, які готують до атаки, втечі. Їхньою основою є почуття страху, паніка.

Панічні атаки у дитячому віці можуть суттєво відрізнятися за симптоматикою. За розгорнутістю проявів, асоційованих з панікою, у педіатрії розрізняють:

• Великі, розгорнуті напади. Є мінімум 4 симптоми. Частота атак – одна на тиждень/місяць.
• Малі напади. Наявність менш як 4 симптоми. Виникають кілька разів на добу.

Інша класифікація полягає в вираженості певних симптомів нападу. Вирізняють вегетативні, гіпервентиляційні, фобічні, конверсійні, сенестопатичні, афективні (депресивно-дисфоричні) панічні атаки.

Приступи виникають спонтанно, об’єктивно пов’язані з ситуаціями загрози життю чи реальної небезпеки, може виявлятися суб’єктивний страх – страх вийти надвір, заговорити з незнайомцем. Центральне місце у клінічній картині займає епізод інтенсивного страху, незрозумілого дискомфорту – пароксизмальна тривога. Він розвивається раптово, розгортається за 3-10 хвилин, триває 10-20 хвилин. Інтенсивність симптомів варіюється від внутрішньої напруги до вираженої паніки.

Частими вегетативними ознаками є посилене, прискорене серцебиття, пітливість, сухість у роті, тремор, тремтіння. Можуть бути утруднені дихання, відчуття нестачі повітря, відчуття здавлювання та біль у грудях, нудота, дискомфорт у ділянці живота. Діти молодшого віку відзначається блювання, мимовільне спорожнення кишечника, сечового міхура. Іноді виникає відчуття кома у горлі, порушується координація рухів, хода стає хиткою, знижується гострота зору, слуху, розвиваються судоми, псевдопарези кінцівок, оніміння, поколювання.

Психічний стан характеризується легким помутнінням свідомості: запамороченням, нестійкістю, непритомністю, просторовою дезорієнтацією. З’являється відчуття, що навколишнє неможливо. Безпричинний страх трансформується на страх смерті, втрати контролю, божевілля. Пацієнт виглядає переляканим, розгубленим. Плач нехарактерний, часто присутні схлипування, скрикування. Після нападу дитина слабка, виглядає стомленою, плаче.

Панічні атаки частіше розвиваються вдень, характерні для періоду неспання, але можливі напади уві сні. Поява симптомів виключно вночі спостерігається дуже рідко. У деяких дітей напад страху виникає перед засинанням або відразу після нього, під час сну після випадкового пробудження вночі. У подібних випадках до основних симптомів додається безсоння.

Без відповідного лікування панічні атаки у дітей стають причиною психічних та соматичних ускладнень. Інтенсивне вироблення гормонів стресу може провокувати неврози, епілепсію, захворювання серця, судин, невралгії, непритомність, що супроводжуються ризиком травм. Тривалий перебіг панічного розладу призводить до депресії, формування фобій, соціальної дезадаптації: дитина постійно пригнічена, не цікавиться навчанням, не має захоплень, напружена через можливий розвиток паніки, боїться виходити з дому, залишатися одна (без допомоги).

Часто діагностика панічних атак починається з відвідування педіатра, дитячого невролога, але між нападами жодних відхилень у нервовій системі внутрішніх органів не виявляється. Результати лабораторних, інструментальних досліджень гаразд. Специфічною діагностикою розлади займаються:

• Лікар-психіатр. Фахівець проводить опитування пацієнта, батьків: уточнює, коли вперше з’явилися напади, якою є їх частота, чи існують фактори, які провокують паніку, чи страждають від панічного розладу близькі родичі. Під час постановки діагнозу враховуються дані неврологічного обстеження. Для отримання додаткової інформації про емоційно-особистісну сферу лікар може направити пацієнта на психологічне обстеження.
• Медичний психолог. Психодіагностика здійснюється виявлення у дитини емоційних, особистісних передумов формування панічних атак. Визначається рівень напруженості, схильність до фобій, страхів, наявність демонстративних, іпохондричних, тривожно-недовірливих рис характеру. Дошкільнята та молодші школярі обстежуються проективними методами, підлітки – опитувальниками.

Панічні атаки у пацієнтів дитячого віку необхідно диференціювати із захворюваннями серцево-судинної, дихальної, нервової, ендокринної системи, а також з ефектами від застосування стимулюючих препаратів. З цією метою пацієнт прямує до відповідних вузьких спеціалістів (для виключення соматичної патології).

Лікування панічного розладу має дві спрямованості: усунення нападів і попередження їх подальшого розвитку. Комплекс терапевтичних заходів включає:

• Медикаментозне лікування. Препарати підбираються дитячим психіатром з урахуванням віку дитини, частоти, розгорнутості атак. Призначається прийом трициклічних та тетрациклічних антидепресантів, селективних серотонінергічних препаратів, інгібіторів МАО, бензодіазепінів. Трициклічні антидепресанти показані при фобічних симптомах, депресії, тривозі очікування. Нестача цих препаратів – тривалий латентний період. Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну найчастіше застосовують для лікування дітей через низьку ймовірність побічних ефектів, безпечного тривалого застосування, усунення тривоги без седативного компонента. Бензодіазепіни призначаються для швидкого терапевтичного ефекту, але менш безпечні, не купірують агорафобію.
• Психотерапія. Використовуються когнітивно-поведінкові методи, дихальна гімнастика, аутотренінг. Дитина навчається управлінню емоціями, аналізу ситуацій, які провокують панічні атаки. Через техніку дихання контролює вегетативні зміни організму. Освоює навички розслаблення, зниження тривожності.

Прогноз панічних атак у дітей сприятливий за відсутності коморбідних станів – тривоги, депресії, іпохондрії. Чим трагічніша дитина сприймає напади, чим частіше вони підкріплюються тривожною увагою батьків та медичних працівників, тим більша ймовірність ускладнень – агорафобії, дезадаптації у соціумі. Профілактика панічного розладу – створення домашнього комфорту, підтримка близьких внутрішньосімейних відносин. Важливою є емоційна зацікавленість життям дитини, моральна підтримка, безумовне прийняття. Попередження рецидивів ґрунтується на періодичному відвідуванні психотерапевта, прийомі ліків без акцентування уваги на хворобі. Неприпустимі висловлювання на кшталт: «не прийматимеш таблетки – знову напади почнуться». При напруженій школі варто обговорити наявність захворювання зі шкільним психологом, класним керівником.