Папульозна кропив’янка

Папульозна кропив’янка – хронічний дерматит, що свербить алергічної природи, що характеризується висипаннями папул на незміненій шкірі. Первинні елементи насиченого червоного кольору локалізуються переважно на кінцівках, не мають тенденції до злиття. У клінічній картині переважає симптом сильного сверблячки, який провокує появу розчісування та приєднання вторинної інфекції з ризиком розвитку рубців та гіперпігментації. Для діагностики використовують шкірні алергічні проби, лабораторні дослідження та клінічні симптоми. У процесі лікування по можливості усувають причину кропив’янки, проводять дезінтоксикацію, застосовують протисвербіжні та антигістамінні препарати.

Папульозна кропив’янка – надзвичайно поширений уртикарний алергічний дерматит, що клінічно проявляється сверблячими ділянками набрякової шкіри і слизових з первинними елементами, що посилюються при чуханні. Вітчизняні алергологи віддають цій патології від 15% до 30% у структурі захворюваності. Дерматологи вважають, що кожен третій, який живе на нашій планеті, хоч раз зустрічався з проявом папулезної кропив’янки. Захворювання частіше діагностується у жінок репродуктивного віку, що пов’язують із особливостями роботи нейроендокринної системи у цей період. Крім того, папульозна кропив’янка нерідко виявляється у маленьких дітей. Патологічний процес виникає переважно влітку, у період активної життєдіяльності комах, укуси яких провокують початок захворювання. Папульозна кропив’янка неендемічна, не має расових особливостей.

Перші згадки про кропив’янку, у тому числі – про її найбільш стійкий папулезний різновид зустрічаються в працях Гіппократа, що належать до IV століття до н.е. Сучасний термін «кропив’янка», що включає папулезний варіант захворювання, запропонований Галеном у 1769 році. Однак у дерматології офіційною датою опису патологічного процесу німецьким лікарем Генріхом Квінке вважається 1882 рік. Революційним відкриттям у вивченні папулезної кропив’янки став опис опасистих клітин, що грають провідну роль у розвитку захворювання, яке підготував американський біолог Пол Ерліх у 1877 році.

Очевидною причиною папулезної кропив’янки є укуси комах та членистоногих. Результатом таких укусів стає розвиток класичної алергічної реакції уповільненого типу. Візуально-патологічний процес проявляється виникненням папулезних елементів на незміненій шкірі. Суть процесу полягає у нетиповій відповіді організму на слину комах, яка, контактуючи з поверхнею шкіри, токсично пошкоджує клітини дерми та провокує виділення гістаміну, що викликає набряклість тканин.

При некоректній діагностиці та лікуванні на ранніх стадіях хвороби в папулезну кропив’янку здатна трансформуватися будь-який інший різновид кропив’янки. При цьому папули замість звичайного уртикарного висипу з’являються через те, що до набряку шкіри, який вже є в мінімальному обсязі, приєднується інфільтрат клітин. Дерма під трохи опуклою уртикарією набухає, перетворюючи її на папулу, що помітно височить над поверхнею шкіри.

Будь-яка екзо- або ендогенна причина, що викликає кропив’янку, може спровокувати появу папул. Для цього необхідні три умови: агресивний антиген, гіперсенсибілізація шкіри та час. Додатковими тригерами для папулезної кропив’янки можуть стати УФО, зміни температури та тиску навколишнього середовища, фізичні навантаження. Механізм розвитку патології обумовлений дегрануляцією опасистих клітин, які розташовуються в сполучній тканині дерми та слизових оболонок, виконуючи функцію захисту, покликаної не допустити проникнення антигенів усередину організму.

При зустрічі з антигеном огрядні клітини активуються. Лімфоцити виділяють IgE, які приклеюються до мембрани опасистих клітин, зливаються з нею та стимулюють викид у дерму гістаміну, гепарину, простагландинів та інших біологічно активних речовин. Гістамін підвищує проникність судин, гепарин розріджує кров, що призводить до набряку тканин та розвитку запалення. Медіатори викликають свербіж. Виникає алергічна реакція, але опасисті клітини локалізують її, затримуючи алергени дома їхнього проникнення в шкіру. Незважаючи на те, що провокуючий антиген може продовжувати свій контакт зі шкірою, викликаючи появу нових папул та свербіж, патологічний процес не поширюється за межі шкірного покриву.

Класифікація папульозної кропив’янки

Загальноприйнятої класифікації папулезної кропив’янки у сучасній дерматології немає. Найбільш корисною для прийняття рішень щодо проведення адекватної дезінтоксикаційної терапії є наступна класифікація, заснована на способі потрапляння алергену в організм пацієнта. Розрізняють:

• Папулезну кропив’янку, викликану отрутою перетинчастокрилих (жало бджоли, оси, джмеля).
• Папулезну кропив’янку, спровоковану слиною комах при укусах.
• Папулезну кропив’янку, викликану безпосереднім дотиком зі шкірою фрагментів тіл та продуктів життєдіяльності комах.

Перші клінічні симптоми захворювання у вигляді папул, що сверблять, розміром з шпилькову голівку, що згодом досягають близько 5 мм в діаметрі, зазвичай з’являються в нічний час, через кілька годин після контакту з агресивним алергеном, і локалізуються на кінцівках. У центрі папули можна побачити слід від укусу. Первинні елементи яскраво-червоного кольору, щільні, не мають тенденції до злиття, височіють над рівнем здорової шкіри. При розвитку патологічного процесу виникають нові і нові папули, що окупують раніше незмінені поверхні шкірного покриву, особливо шкірні складки, де розвивається гіперкератоз. Такий процес може тривати місяцями. У клініці папульозної кропив’янки переважає свербіж, розчісування призводять до екскоріацій, утворення геморагічних кірок і приєднання вторинної кокової інфекції, що залишає після себе гіперпігментацію або невеликі шрами (залежно від глибини ураження шарів дерми).

Патологічний процес діагностується дерматологом клінічно та алергологом-імунологом лабораторно. Для підтвердження папулезної кропив’янки виконують аналіз крові для визначення рівня загального та специфічного IgE. При цьому загальний імуноглобулін Е свідчить тільки про наявність алергічної реакції в організмі, кількість специфічного імуноглобуліну Е допомагає фахівцям зробити висновок про присутність у крові конкретного алергену, що є цінною діагностичною ознакою.

Крім того, проводять спеціальні шкірні проби з гомогенізованими артроподами (членистоногими), при яких папули відтворюються протягом доби. У резистентних до терапії випадках здійснюють повне клініко-лабораторне обстеження пацієнта з метою виключення провокуючих факторів і соматичних захворювань. Гістологію використовують нечасто. Диференціюють папулезну кропив’янку з почесухою, пігментною кропив’янкою, коростою, вітрянкою, контагіозним молюском і родимими плямами.

Терапія патологічних змін – тривалий процес, який потребує взаємних зусиль лікаря та пацієнта. Основою лікування є усунення причини висипань, зняття сверблячки та профілактика вторинної інфекції. Усунути причину папулезної кропив’янки можна лише при лабораторно діагностованому алергені – тригері патологічного процесу. Пріоритетом у терапії є зняття сверблячки, яка суттєво знижує якість життя пацієнта. Для цього існують нові терапевтичні програми, що визначають індекс активності кропив’янки у балах. Тижневий показник індексу понад 28 свідчить про тяжку форму захворювання.

Залежно від ступеня тяжкості патології до терапії включають антигістамінні препарати. При застосуванні дерматологи використовують ступінчастий підхід. Перша лінія включає терапію Н1-антигістамінами другого покоління, позбавленими седативного ефекту. Друга лінія терапії полягає у підвищенні дозувань цих препаратів. Третя лінія передбачає призначення інгібіторів IgE та циклоспоринів, які сприяють згасанню запальної відповіді шкіри. Крім того, при лікуванні папулезної кропив’янки використовують дезінтоксикаційну терапію. Кошти, застосовувані виведення токсинів з організму, вибираються з урахуванням представленої вище робочої класифікації. У складних випадках проводять терапію глюкокортикоїдами, призначають курси гістаглобіну. Вторинну інфекцію лікують антибіотиками.

Зовнішньо застосовують гормональні, антисептичні та протисвербіжні мазі, креми та компреси. Показано фізіотерапію: електрофорез, ультразвук, дарсонвалізація, радонові ванни, УФО. Обов’язковою є строга гіпоалергенна дієта, метою якої є зменшення вільного гістаміну та коригування роботи системи травлення. При точній діагностиці та правильному терапевтичному підході до кожного пацієнта підсумковим результатом стає повне одужання. Профілактикою є застосування репелентів на природі, контроль стану домашніх тварин та регулярний догляд за шкірою.