Парааутизм

Парааутизм – це психогенна форма аутизму, що у дітей з урахуванням психічної депривації у ранні періоди онтогенезу. Виявляється порушенням комунікативних функцій – збідненням чи повною відмовою від спілкування, замкнутістю, відходом у себе. Має місце затримка розумового та мовного розвитку, емоційна незрілість у вигляді афективних спалахів. Формується дефіцитарність особистісної сфери – недорозвиненість соціальних функцій, слабка вольова активність. Основні методи діагностики – клінічна розмова, спостереження, опитування батьків чи вихователів. Лікування включає психокорекційні заняття, фармакотерапію транквілізаторами, седативними препаратами.

Аутизм – розлад розвитку, що характеризується порушенням соціальних зв’язків та комунікативної сфери, аномальною поведінкою зі стереотипіями. Приставка «пара-» вказує на клінічну схожість парааутизма зі справжнім аутизмом. При цьому існує різниця у етіопатогенетичних механізмах двох захворювань. Міжнародна класифікація хвороб МКБ-10 не має діагнозу, що повністю відповідає проявам психогенного парааутизму, симптоматика найбільш повно описується в рубриці «Реактивний розлад уподобання в дитячому віці». Пік діагностики посідає вік до 5 років, поширеність приблизно однакова серед хлопчиків і дівчаток.

Парааутичні розлади виникають внаслідок впливу факторів найближчого мікросоціального середовища. Провідним і найбільш дослідженим є психічна депривація – позбавлення дитини стимуляції, необхідної соціального розвитку. На цій підставі виділяють п’ять причин розвитку парааутизму:

• Порушення взаємин «мати-дитя». Розлад обумовлений недоліком емоційної близькості між дитиною та мамою. Ця причина характерна для неблагополучних сімей, в яких матері страждають на алкоголізм, наркоманію, психічні розлади.
• Справжнє сирітство. У ситуації вираженої соціальної депривації виявляються сироти, покинуті діти, безпритульні. У госпіталях, будинках малюка та притулках вихованці часто не отримують достатнього спілкування.
• Сенсорна депривація. Нестача спілкування буває ґрунтується на органічних патологіях з порушеннями роботи аналізаторних систем. До цієї категорії належать сліпота, глухота, гіпокінезія при ДЦП.
• Когнітивна депривація. Причиною парааутизму може бути тривалий «інформаційний голод». Розлад розвивається у малюків і старших дітей, які перебувають у насильницькій ізоляції (утримування батьками в підвалах, закритих кімнатах), а також вихованих тваринами в умовах дикої природи (синдром Мауглі).
• Тривала ситуація загрози. Замкненість дитини виникає як реакція психологічного захисту при перманентному впливі небезпечних життя чинників. Приклади таких ситуацій: регулярне фізичне насильство у ній, проживання в епіцентрі військового конфлікту.

Провідна роль онтогенезі психіки належить процесу формування та прояви соціальних потреб, превалюючих над потребами у їжі та теплі. У цьому задоволення фізіологічних потреб знімає негативні емоції, служить грунтом позитивного досвіду спілкування. В основі базової соціальної активності лежить орієнтовний інстинкт, що трансформується у потребу свободи, пізнавальну активність та чуттєвий голод – функції, що становлять фундамент для ініціювання спілкування. Проблеми первинної соціалізації, що ґрунтуються на депривації, провокують деформацію психічного розвитку з домінуванням спотворень сфери спілкування.

При парааутизмі існують певні точки застосування ушкоджуючого фактора (деприваційні впливи) на підкіркові структури та третинні зони кори головного мозку. Через блокаду сенсорних фільтрів та наявність чутливої ​​гіперпатії аутистичні поведінкові симптоми розвиваються за механізмом захисту. Як результат збіднення стимуляції середовими подразниками відстають у розвитку фронтальна та тім’яна області. На рівні біохімічних процесів визначається надмірна активність серотоніну, недостатність окситоцину.

Ознаки дизонтогенезу при парааутичному розладі у немовлят представлені збідненням емоційних відповідей мова дорослого, вид незнайомих людей, нову обстановку, яскраві іграшки. Однорічні діти неактивні та байдужі до спроб спілкування. У них не формується орієнтовний рефлекс при оклику, називанні імені. Не виявляється інтерес до ігор, слухання пісень, казок, колискових, розгляду сюжетних картинок. Відсутня цікавість та страх при зміні оточуючих людей, знаходженні у галасливому приміщенні. Діти однаково байдуже ставляться до живих і неживих об’єктів: не радіють грі з домашніми вихованцями, не посміхаються побачивши смачну їжу. Повторна чуттєва стимуляція провокує бідну орієнтовну відповідь – очне стеження, рідше виникають мовні чи рухові реакції.

У ранньому дитинстві зберігається затримка мімічних, жестикуляторних, звукових та загальних моторних реакцій. Характерно байдужий вираз обличчя, «тьмяність» погляду, одноманітність і млявість поз. Діти вважають за краще залишатися на самоті. Їхні ігри одноманітні, складаються з маніпулятивних дій: малюки багато разів поспіль збирають і розбирають пірамідку, складають олівці в коробку і знову дістають їх, катають машинку прямою лінією вперед і назад, без певного маршруту. Немає мовних коментарів та звуконаслідування. Споживчі ігрові мотиви швидко вичерпуються, відсутнє прагнення грати з іншими дітьми. Періодично спостерігаються регресивні рухові комплекси: смоктання пальців, розгойдування тулуба, стукання кубиком об підлогу або поверхню меблів. У період бездіяльності діти стають відчуженими, застигають нерухомо з «порожнім», розсіяним поглядом. Рідше спостерігається безцільна моторна активність – біг по колу, стрибки.

У поступовій динаміці розвитку дітей симптоми парааутистического розлади поступово змінюються. У дошкільнят пізніше з’являється мова і сюжетно-рольова гра, але загалом здібності до спілкування розширюються. У 6-8 років першому плані виходять особистісні деформації такі як афективна незрілість (інфантильність) і переживання своєї ущербності. Існують проблеми встановлення дружніх контактів з однолітками і поважних відносин із дорослими. Залишаються недорозвиненими соціальні емоції – діти нездатні виявляти співчуття, співучасть, співпереживання. Прояви ЗПР поступово редукуються, досягаючи прикордонного рівня.

За тривалого перебігу та відсутності медико-психологічної допомоги парааутизм провокує розвиток широкого кола невротичних симптомів, переважно соматизованих. З більшою частотою, ніж у загальній популяції, виникають застудні захворювання з ускладненнями, діатези, нейродерміти, екземи, енурези, нічні кошмари. Діти схильні до депресивних розладів, часто перебувають у пригніченому настрої, плаксиви. Депресії носять переважно астенічний та адинамічний характер, є додатковим провокуючим фактором для дефіцитарного спотвореного емоційно-особистісного розвитку. Формується стійке переважання та поступове обтяження дефіцитарності вольових, емоційних та когнітивних функцій.

Основними методами обстеження дітей з підозрою на парааутизм є спостереження та розмова. Діагностика проводиться лікарем-психіатром. Він оцінює поведінкові та емоційні реакції дитини, виявляє наявність стереотипій, афективної відстороненості, відсутність або слабкість орієнтовної діяльності. Під час бесіди фахівець наголошує на його зацікавленості спілкуванням, здатність відповідати на запитання, утримувати візуальний контакт. Додаткові дані про симптоми розладу психіатр отримує в ході опитування батьків або медичних та соціальних працівників, які виховують дитину. Диференціальна діагностика включає розрізнення парааутизму з такими захворюваннями:

• Ранній дитячий аутизм. При парааутістичних станах глибина аутистичного дефекту менша, ніж при РДА, збережена здатність до встановлення контакту за допомогою тактильної стимуляції. Негативізм проявляється ситуаційно, в деяких дітей практично немає. Чітко виділяються два періоди розвитку розлади: до 6 років переважає відставання у соціальному та емоційному розвитку, після цього віку формується дефіцитарна особистість із збідненою емоційністю.
• Ендогенний аутизм. На відміну від аутистичних проявів при шизофренії парааутизм не супроводжується симптомами продуктивного психозу – немає марення та галюцинацій. Відсутня своєрідність мислення, якісні зміни його операційної сторони.
• Розумова відсталість. Психолог додатково проводить дослідження когнітивної галузі. При психогенному парааутизмі переважно порушується емоційно-поведінкова сфера, а пам’ять, інтелект, мовні навички, комбінаторика щодо нормально розвинені. Навіть за наявності симптомів ЗПР збережено навченість – діти здатні переймати досвід, адаптувати його під ситуацію, що змінюється. Відмінна риса промови – спрямованість всередину, а чи не на взаємодію Космосу з співрозмовником.
• Органічні ураження ЦНС. Можлива коморбідність парааутизму та органічних неврологічних захворювань. У разі окремі симптоми дизонтогенезу нівелюються, визначається торпідність особистісної структури, ознаки затримки розумового розвитку більш тотальні, нерідкі дисфоричні розлади настрою, неврологічна симптоматика.

Основні напрямки допомоги хворим дітям – психокорекційна робота та медикаментозне лікування. Розвиваючі заняття проводять клінічні психологи та дефектологи. Ключовий принцип організації корекційного впливу полягає у максимальному насиченні середовища активізуючими факторами, що впливають на сенсорний, когнітивний та емоційний компонент психіки дитини. Для залучення маленького пацієнта у взаємодію використовують різнокольорові іграшки, які трансформуються, відтворюють звук, вібрації, світло і вимагають спільного використання з дорослим.

Фахівці працюють через тактильний канал комунікації (найрозвиненіший): посилюють пізнавальну активність за допомогою масажу, різноманітного за текстурою стимульного матеріалу. При виражених емоційних порушеннях дитячий психіатр призначає прийом седативних засобів, транквілізаторів, антидепресантів; при нестійкості поведінки використовуються невеликі дози нейролептиків.

Парааутизм відноситься до функціональних оборотних розладів розвитку, тому при правильно проведеній психокорекції його прогноз є сприятливим. Якщо умови виховання нормалізовані до 3-х років, то симптоми редукуються повністю. У пізнішому віці потрібно більше часу та зусиль фахівців. Патологічні прояви згладжуються, дозволяючи дитині адаптуватися у суспільстві, але окремі спотворення особистості можуть зберігатися протягом усього життя. Профілактика парааутизму – створення активного середовища і забезпечення повноцінного емоційного спілкування з малюком. Однією з таких заходів є запровадження у дитячих будинках практики гостьового режиму, у якому одні й самі люди регулярно проводять із дитиною час у вихідних – грають, гуляють, відвідують культурні та спортивні заходи.