Парафілії

Парафілії – Це форми статевих девіацій. Виявляються фантазіями та поведінкою сексуального характеру, за яких об’єктом виступає фенотипно незвичайний, нестатевозрілий партнер, партнер похилого віку, тварина, неживий предмет та/або для виникнення збудження необхідне створення специфічних, нетрадиційних умов. До парафілій відносяться ексгібіціонізм, сексуальний фетишизм, садизм, мазохізм, педофілія, геронтофілія, некрофілія, зоофілія. Діагностика проводиться психіатром, сексопатологом за допомогою клінічної бесіди. Лікування включає прийом препаратів, що знижують статевий потяг, індивідуальну та групову психотерапію.

Термін «парафілія» у перекладі з давньогрецької мови означає «за межами кохання». Синонімічні назви – сексуальна девіація, гіперпатія, парерозія, сексуальна парестезія, перверсія, статеве збочення. Дані про поширеність більшості парафілій відсутні, оскільки сексуальні уподобання рідко стають причиною звернення до лікаря. Статистичному обліку піддаються випадки, що становлять небезпеку для об’єктів сексуального потягу – дітей, людей похилого віку, жінок. Епідеміологія педофілії становить 5,5%, мазохізму – близько 3,5%, садизму – 4-5%. Парафілії значно переважають серед чоловіків, пік патологічних проявів посідає молодий вік – від 15 до 35 років.

Розлади формуються під впливом біологічних та психосоціальних факторів. Маніфестації передує специфічний досвід із раннього дитинства чи юності та стресова ситуація, пов’язана з почуттям провини, сорому, приниження. Причини розвитку парафілій можна розділити на кілька груп:

• біологічні. Імовірно, виникнення сексуальних девіацій пов’язане з латералізацією півкуль мозку, ступенем зрілості кіркових і підкіркових структур, гормональним статусом, генетичними аномаліями. Серед пацієнтів найчастіше зустрічаються шульги. До 70-75% людей із парафіліями мають ендокринні порушення, близько 60% – неврологічні симптоми, 25% – хромосомні аномалії.
• Психологічні. Перверсії формуються з урахуванням особистісних характеристик, які визначаються темпераментом (типом нервової системи), умовами виховання та інші чинниками, впливають під час дорослішання. Найбільш типові характеристики – емоційна нестійкість, невпевненість, імпульсивність, агресивність.
• Соціальні. На сексуальний розвиток дитини впливають особливості виховання, умови, в яких вона росте, травмуючий досвід. Найпоширенішими причинами є сором за дії сексуального типу (роздягання ляльок хлопчиками, мастурбацію, розгляд геніталій), демонстрація насильства, оголених геніталій або жіночих молочних залоз, статевих актів, у тому числі збочених.

Патогенетичні механізми парафілій продовжують досліджуватись. Нині їх формування сприймається як складний біопсихосоціальний процес. Психосексуальний розвиток складається з трьох етапів: становлення статевої ідентичності, прийняття статевої ролі та формування орієнтації. Парафілії є результатом дизонтогенезу – уповільнення, передчасності чи асинхронії розвитку. Фізіологічною основою часто є низький поріг сексуальної збудливості, що провокує ранню сексуалізацію поведінки. При визначенні характеру парафілічного акту вирішальним фактором стає індивідуальний досвід – табуювання статевої поведінки, страх покарання, почуття провини, потреба батьківського кохання.

Психодинамічні теорії розглядають девіантну сексуальну поведінку та фантазії як психологічний захист – шлях отримання розрядки енергії лібідо. Нейрофізіологічні дослідження виявили підвищення міжпівкульної когерентності ЕЕГ у всіх діапазонах у скроневих та парієтальних областях, гіпоактивацію лівої півкулі при педофілії, ексгібіціонізмі та гіперактивацію правої при садизмі. У більшості осіб виявлено гіперактивацію лобно-центральних відділів мозку, що зумовлює сексуальну активність у формі нав’язливих дій.

Розроблено безліч класифікацій парафілій. Поділ проводиться за об’єктом потягу (педофілія, фетишизм, некрофілія), за способом отримання задоволення (мазохізм, садизм, ексгібіціонізм), за походженням (справжні, хибні), за ступенем тяжкості (легка, середня, важка). У МКХ-10 розлади сексуальних переваг включають:

• Фетишизм. Для переживання сексуального збудження та задоволення людині необхідний контакт із певною частиною тіла партнера або предметом (елементом одягу, взуттям, предметом побуту).
• Фетишистський трансвестизм. Статеве задоволення викликається переодяганням в одяг осіб іншої статі.
• Ексгібіціонізм. Існує потреба демонструвати оголені геніталії іншим особам, які не є сексуальними партнерами, для досягнення задоволення.
• Вуайєризм. Наголошується на потягу до підглядання за статевим контактом, оголеними об’єктами сексуальних бажань.
• Педофілія. Порушення виникає при фантазіях та діях, об’єктом яких є діти до 12-14 років.
• Садомазохізм. Сексуальне задоволення досягається при скоєнні дій, що завдають біль або принижують партнера, або при підпорядкуванні та переживанні насильства з боку домінуючого партнера.
• Численні розлади сексуальної переваги. Поєднання кількох парафілій, у якому жодна може бути визнана превалюючою.
• Інші парафілії. У цю групу включені розлади, що не належать до перелічених вище: зоофілія, некрофілія, фроттеризм та інші.

Основний прояв – інтенсивне статеве збудження на атипові об’єкти, ситуації чи людей. Сексуальний інстинкт реалізується в строго певній формі, при звичайній статевій близькості збудження не з’являється або незначно виражено. Пацієнти з фетишизмом потребують контакту з певним об’єктом. Фетишем може бути нижня білизна, взуття на підборах, уніформа, ампутована кінцівка, ступні, фізіологічні виділення. До атипових ситуацій, необхідних для статевого задоволення, відносяться підпорядкування, приниження, заподіяння болю партнеру (при садомазохізмі), демонстрація геніталій і прилюдне вчинення статевого акту (при ексгібіціонізмі), одяг одягу протилежної статі (при трансвестизмі), таємне спостереження за голим актом (при вуайєризмі).

За інших видів парафілій ключовою ознакою є неадекватність партнера ситуації статевого контакту – невідповідність за віком, фізичним станом, видовою належністю. Пацієнти відчувають збудження та задоволення під час фантазій та сексуального контакту з дітьми (педофілія), старими людьми (геронтофілія), померлими людьми (некрофілія), тваринами (зоофілія). Особи, які страждають на перверсії, схильні до ритуальної сексуальної поведінки. Для отримання задоволення їм необхідно вчиняти стереотипні дії, що переживаються як нав’язливі, неконтрольовані. Повноцінне задоволення можливе при спостереженні певної емоційно-поведінкової реакції партнера – сорому, збентеження, переляку, страху, болю, агресії, безпорадності. Більшість хворих переживають стан деперсоналізації, уявляють себе кимось іншим (вбивцею, мучителем, жертвою, спокусником).

Без адекватного лікування парафілія поступово прогресує, прагнення патологічного сексуального контакту охоплює всі сфери життя пацієнта, витісняються інші інтереси, включаючи дружні та родинні стосунки, хобі, професійну діяльність. Порушується соціалізація, хворий відчуває залежність від патології, стає замкнутим, уникає спілкування та близьких відносин, гостро переживає власну ущербність та неповноцінність, відчуває ненависть до себе. Почуття самотності та депресія є причинами зловживання алкоголем, прийому наркотиків, появи суїцидальних думок та спроб.

Для виявлення парафілій використовується клініко-анамнестичний метод (розмова). Обстеження проводять лікар-психіатр, психотерапевт та сексопатолог. Підозра на наявність розладу виникає при скаргах пацієнта на будь-який інтенсивний та стійкий сексуальний інтерес до атипових об’єктів та ситуацій. Для встановлення діагнозу парафілії лікарю необхідно виявити наступні обов’язкові критерії:

• Повторюваність симптомів. Девіантні сексуальні переживання повторюються протягом шести місяців і більше. Виникають періодично, замінюючи звичайне статеве збудження.
• Наявність збитків. Парафільні дії, фантазії завдають пацієнтові страждання, шкодять соціальному благополуччю. Хворі розлучаються із подружжям, звільняються з роботи, піддаються покаранню за антигромадські вчинки.
• Відсутність психічних хвороб. При комплексному обстеженні ознаки психічних розладів не виявляються. Першопричиною парафілій не є алкоголізм чи наркоманія.
• Втрата контролю. Пацієнт не може контролювати поведінку. Негативні наслідки вчинків усвідомлюються.

Терапія необхідна у випадках, коли змінені статеві уподобання приносять страждання самому пацієнту, його партнеру або іншим людям. З цієї причини фетишизм, трансвестизм, окремі випадки садомазохізму можуть залишатися недіагностованими і такими, що не потребують лікування. Актуальним є питання про гуманність застосування засобів хімічної кастрації та методів аверсивної поведінкової терапії. Вибір способів лікування завжди індивідуальний, залежить від примусового чи добровільного характеру заходів, небезпеки симптомів для життя та здоров’я хворого та інших людей. Загальна схема терапії включає:

• Медикаментозну терапію. Використовуються ліки, що пригнічують сексуальний потяг та збудження, що нормалізують емоційний стан. Можуть призначатися препарати групи антиандрогенів, гіпотензивні засоби, психостимулятори, транквілізатори, антидепресанти, зокрема – селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІОЗС).
• Індивідуальну психотерапію. Експрес-методи ґрунтуються на принципі вироблення нового умовно-рефлекторного зв’язку, сексуальне збудження на патологічний стимул пригнічується покаранням (ударом електричним струмом, уколом). Більш тривалі та безпечні напрями психотерапії – раціональна психотерапія, навіювання в гіпнозі та в неспаному стані, самонавіювання.
• Групові тренінги Робота у групі дозволяє виробити впевненість у собі, знизити тенденції до самозвинувачення. Тренінги спрямовані на формування та закріплення навичок природної, невимушеної комунікації з особами протилежної статі. Це сприяє подальшому розвитку адекватних романтичних почуттів, еротичних переживань.

Імовірність одужання пацієнта з парафілією визначається причинами розладу, своєчасністю та адекватністю лікувальних заходів. Прогноз найбільш сприятливий за відсутності фізіологічної (конституційної) основи хвороби, раннього початку та добровільного характеру терапії. Профілактика базується на правильному сексуальному та загальному вихованні дитини. З раннього дитинства необхідно сприяти формуванню сексуальної ідентичності (одяг, ігри, поведінка відповідно до статі), навчати гігієні статевих органів, задовольняти інтерес до статевої сфери життя адекватно віку, використовуючи спеціальну літературу. Не можна карати дитину, соромити її за поведінку, зумовлену нормальною сексуальністю.