Парагонімоз

Парагонімоз – зооантропонозне захворювання з групи біогельмінтозів, що викликається легеневим сисуном, що зазвичай паразитує в легенях, рідше – мозку та інших органах. Парагонімоз може виявлятися абдомінальним синдромом, шкірним свербежем, бронхопневмонією, кровохарканням, легеневою кровотечею, симптомами менінгіту, судомними нападами, зниженням гостроти зору. Діагноз парагонімозу встановлюють на підставі клінічної картини, результатів мікроскопії мокротиння, копроовоскопії, рентгенографії, КТ та МРТ легень та черепа, біопсії, лапароскопії. Лікування парагонімозу проводиться протигельмінтними засобами; при неефективності – показано оперативне видалення кісток, резекція легені.

Парагонімоз – хронічна паразитарна інвазія, що розвивається при зараженні трематодами роду Paragonimus і протікає з переважним ураженням легень. Парагонімоз є природно-вогнищевим захворюванням з охопленням країн Південно-Східної Азії (Китаю, Японії, Кореї, Індонезії, Філіппін, півострова Індокитай), Центральної та Південної Америки (Перу, Еквадору, Венесуели, Колумбії), Західної Африки та Далекого Сходу. та Приморського краю). Формуванню вогнищ парагонімозу сприяє традиційне вживання населенням термічно необробленого м’яса прісноводних ракоподібних. Поза цими регіонами захворюваність на парагонімоз носить спорадичний характер.

Парагонімоз викликається легеневими сисунами, що включають кілька близьких видів трематод роду Paragonimus. Найбільш часто збудником виступає P. westermani, що є плоским гельмінтом червоно-коричневого відтінку, що має форму апельсинового насіння. Тіло гельмінта довжиною 7-12 мм має кутикулу, покриту шипиками, а також ротову та черевну присоски. Паразит є гермафродитом, після перехресного запліднення відкладає незрілі яйця завдовжки 0,12 мм.

Складний цикл розвитку трематод проходить зі зміною господарів: основними є людина та тварини (свині, собаки, кішки, ондатри, видри, щури), першими проміжними служать прісноводні молюски; додатковими – прісноводні краби, раки та креветки. Парагонімоз має фекально-оральний механізм передачі. Яйця трематод виділяються з організму основного господаря у навколишнє середовище зі спорожненнями, рідше з мокротинням та дозрівають у воді. Липки, що вилупилися (мірацидії), активно впроваджуються в тканини молюсків і послідовно проходять через стадії спороцисти, редії та церкарії. Церкарії здатні активно чи пасивно проникати в тіла крабів та раків, інцистуватися у м’язах та внутрішніх органах, розвиваючись там до інвазійних метацеркарій.

Є висока природна сприйнятливість людей до парагонімозу. Інвазія відбувається при поїданні сирого м’яса заражених ракоподібних (харчовий шлях) або при вживанні забрудненої води (водний шлях). У тонкій кишці личинки звільняються від оболонок, перфорують кишкову стінку та здійснюють складну міграцію в легені через черевну порожнину, діафрагму, листки плеври. У легеневій паренхімі вони формують навколо себе фіброзні кісти розміром до 10 см, що локалізуються по периферії та біля коріння легень. Кожна парагонімозна кіста заповнена запальним ексудатом з домішкою крові та слизу, зазвичай містить пару паразитів та їх яйця, повідомляється з бронхіолою. Статева зрілість легеневого сисуна настає через 5-6 тижнів після зараження, кладка яєць відбувається через 65-90 днів, тривалість життя – досягає 5 і більше років.

Трематоди, їх яйця та личинки мають механічний вплив на тканини господаря, провокують розвиток запальних та токсико-алергічних реакцій. Міграція личинок через органи черевної порожнини та діафрагму викликає в них крововиливи та некроз. Розтин парагонімозних кіст супроводжується гематогенною дисемінацією трематод та їх яєць у ЦНС, мезентеральні лімфовузли, печінка, передміхурову залозу, шкіру та інші органи. Яйця разом з мокротою відкашлюються або проковтуються, потрапляючи в ШКТ. Порожнина кісти після виходу або загибелі гельмінта зарубцьовується, в осередках ураження поступово розвиваються склеротичні процеси, спостерігається звапніння.

Інкубаційний період парагонімозу – від кількох днів до 2-3 тижнів, клінічні прояви залежать від стадії захворювання. Під час міграції метацеркарій із кишечника в черевну порожнину відзначається абдомінальний синдром із явищами ентериту, гострого гепатиту, доброякісного асептичного перитоніту, симптомами гострого живота. Можлива поява свербежу. Впровадження личинок трематод у легеневу тканину проявляється розвитком гострого бронхіту, бронхопневмонії, геморагічного плевриту.

Гострий легеневий парагонімоз характеризується лихоманкою (39-40˚С), задишкою, болем у грудній клітці, кашлем з виділенням мокротиння з домішкою крові (кровохарканням), у половині випадків – легеневою кровотечею. У хворих відзначається стомлюваність, дратівливість, тахікардія. При гострому ураженні мозку спостерігаються симптоми менінгіту, менінгоенцефаліту: підвищення внутрішньочерепного тиску, запаморочення, сильний головний біль, судомні напади зі втратою свідомості, звуження полів та зниження гостроти зору. У підшкірній жировій клітковині шиї, грудної клітки та живота можуть з’являтися щільні малоболючі вузли, що містять гельмінтів та яйця. При позалегеневій локалізації парагонімозу висока частота ускладнень та летальність.

Через 2-3 місяці парагонімоз переходить у хронічний перебіг зі зміною періодів загострення та стихання симптомів. Хронічна стадія триває до 2-4 років і супроводжується поступовим згасанням симптомів, появою ізольованих вогнищ фіброзу та кальцифікації у легенях, розвитком пневмосклерозу, синдрому «легеневого серця».

Ускладненнями легеневого парагонімозу є пневмоторакс, легенева кровотеча, плевральні шварти з обмеженням рухливості легені та діафрагми, у разі приєднання бактеріальної інфекції – формування абсцесу чи емпієми легені. Наслідком важкого ураження мозку можуть стати епілепсія, атрофія зорового нерва, парези, паралічі.

У діагностиці парагонімозу використовуються дані епідеміологічного анамнезу, клінічної картини, лабораторних (загального аналізу крові, мікроскопії мокротиння, копроовоскопії) та інструментальних досліджень (рентгенографії, КТ та МРТ легень, КТ черепа, біопсії кісти, лапароскопії), результати аллергопроби. У гострій стадії парагонімоз діагностується рідко, характерною ознакою може бути поєднання змін у легенях з неврологічною симптоматикою.

Діагноз парагонімозу підтверджується виявленням овальних золотисто-коричневих яєць паразита в харкотинні та калі хворого. У перші 2-3 місяці після зараження більш інформативними є серологічні методи (ІФА), що виявляють специфічні антитіла до антигенів гельмінта. У крові при парагонімозі визначається еозинофілія, лімфоцитоз, гіпохромна анемія. На рентгенограмі легень парагонімозні кісти представлені у вигляді розмитих кільцеподібних затемнень з рівними гладкими межами в одному або кількох легеневих сегментах. При рентгенографії черепа видно кальцифікати у формі «мильних бульбашок». При лапароскопії у черевній порожнині виявляється випіт геморагічного, фібринозного або фібринозно-гнійного характеру, в якому можна виявити незрілих гельмінтів. Диференціальна діагностика здійснюється щодо туберкульозу, пневмонії, ехінококозу та новоутворень легень, при ураженні мозку – пухлин мозку, менінгіту.

У ранній стадії парагонімозу проводиться десенсибілізуюча терапія антигістамінними препаратами, при тяжких органних ураженнях – короткий курс кортикостероїдів. Специфічне лікування парагонімозу включає прийом протигельмінтних засобів (празиквантел, бітіонол), які приймаються після стихання гострих алергічних реакцій. При ураженні ЦНС лікування парагонімозу проводиться лише у стаціонарі. Застосовуються протисудомні, сечогінні препарати. При хронічному парагонімозі показані загальнозміцнюючі та серцево-судинні засоби. У разі неефективності консервативної тактики проводиться резекція легені, видалення кіст легень та мозку.

При своєчасному лікуванні неускладнених випадків легеневого парагонімозу настає одужання; при поширеній поразці, розвитку пневмосклерозу – прогноз серйозний; при множинних кістах головного мозку – вкрай несприятливий. Профілактика парагонімозу в осередках зводиться до виключення з їжі сирого м’яса ракоподібних, кип’ятіння питної води, охорони водойм від фекального забруднення.