Парагрип

Парагрип – гостре вірусне захворювання верхнього респіраторного тракту. Патогномонічними симптомами хвороби є запалення трахеї, гортані, формування несправжньої крупи у дітей. Також виявляються симптоми інтоксикації, пропасниця, закладеність носа, збільшення лімфовузлів. Діагностика патології ґрунтується на виявленні вірусу парагрипу в біологічних матеріалах та антитіл до нього у плазмі крові. Етіотропна терапія включає противірусні засоби, але лікування переважно симптоматичне (жарознижувальні, відхаркувальні, місцеві судинозвужувальні препарати).

Парагрип є вірусним захворюванням, що передається повітряно-краплинним шляхом. Збудник був виявлений 1956 під час дослідження носоглоткових змивів у дітей з хибним крупом. В даний час виділено п’ять серотипів вірусу, перші три поширені по всій земній кулі, викликають цілорічний захворюваність з тенденцією до збільшення поширеності в холодну пору року. На частку парагрипу припадає до 30% щорічних випадків ГРВІ. Інфекція вважається однією з найпоширеніших серед дошкільнят, які становлять 15-50% від загальної кількості хворих. До групи ризику також входять люди похилого віку, вагітні, особи з імуносупресією, військовослужбовці.

Збудник парагрипу – РНК, що містить однойменний вірус, що відноситься до сімейства Параміксовірусів. У його структуру входять молекули гемаглютиніну та нейрамінідази, F-білок для синтезу нових віріонів. Одним із маловивчених, але доведених властивостей вірусу вважається індукція неповної аутофагії у клітинах імунної системи, що сприяє посиленню позаклітинної продукції парагрипозних віріонів. Джерелом інфекції є хвора людина, шлях передачі переважно повітряно-краплинний, рідше контактно-побутовий. Часто виникають внутрішньолікарняні спалахи в організованих дитячих колективах, а також серед військовослужбовців. У довкіллі збудник нестійкий, гине при впливі ультрафіолету, звичайних доз дезінфектантів, швидко інактивується при кип’ятінні.

Після потрапляння у верхні дихальні шляхи через рото-, носоглотку вірус парагрипу інфікує мукоциліарний епітелій, концентруючись на апікальній поверхні клітин. Через високу швидкість реплікації збудника виникає часткове злиття епітеліоцитів (симпласт), гіперпродукція слизу. Місцеві запальні реакції контролюються імунними клітинами, хемоаттрактантами, кількістю секреторного імуноглобуліну А, що синтезується, тому інфекція поширюється за межі дихального епітелію верхніх респіраторних шляхів тільки у ослаблених та імунокомпрометованих осіб.

При парагрипі виявлено підвищене утворення інтерферону-1, 3, залучення пулу природних кілерів, інтерферон-індукованого Т-клітинного альфа-хемоаттрактанта, інтерферон-індукованого гамма-білка. Надмірне утворення слизово-гнійного ексудату, скупчення секрету в просвіті гортані, набряклість, рефлекторний спазм призводять до звуження просвіту (хибний круп). Степність нейрамінідази до нервової тканини обумовлює токсичну дію, гемаглютинін викликає пошкодження судинної стінки, хоча й не такі виражені, як при грипі.

Інкубаційний період зазвичай становить 2-5 днів. Розпалу хвороби передує продромальний період – нездужання, слабкість, розбитість, зниження працездатності, підвищення температури не більше 38 ° C. Потім з’являється закладеність носа, нежить з рясним слизовим відокремлюваним, першіння, сухість і біль у горлі, грубий кашель, захриплість голосу. Гарячка досягає 39 ° C і вище. Виникає та прогресує осиплість голосу аж до афонії, відзначаються хворобливі відчуття за грудиною при кашлі, незначне збільшення, чутливість підщелепних, задньошийних, рідко – пахвових лімфатичних вузлів.

За наявності хронічної легеневої патології, зниження імунної реактивності організму у дорослих небезпечними ознаками стають посилення лихоманки, порушення свідомості, марення, поява рясного мокротиння, відчуття нестачі повітря. Прогностично несприятливими симптомами парагрипозної інфекції у дітей вважаються наростаюче занепокоєння, утруднення видиху, рясне слиновиділення, кашель, що гавкає, шумне дихання, особливо в спокої. Поява цих ознак у поєднанні з вимушеним сидячим становищем з опорою на руки, западінням надключичних ямок, міжреберних проміжків, синюшним забарвленням кінцівок, кінчика носа, губ є приводом для екстреного звернення до лікаря.

Пізніше звернення за медичною допомогою, несприятливе преморбідне тло, виражена імунна супресія призводять до виникнення ряду ускладнень і життєзагрозних станів, особливо в дитячому віці. Можливі ускладнення з боку носоглотки (синусити, тонзиліт, фарингіт), органу слуху (середній отит, євстахіїт), нижніх дихальних шляхів (трахеобронхіт, парагрип-асоційована пневмонія). Невідкладної допомоги вимагають помилковий круп, гостра дихальна, серцево-судинна недостатність, респіраторний дистрес-синдром. Є ризик розвитку менінгоенцефаліту, генералізованої парагрипозної інфекції.

Діагностика здійснюється інфекціоністом, за показаннями призначаються консультації оториноларинголога, пульмонолога, за підозри захворювання у дитини – педіатра. У процесі діагностичного пошуку застосовуються такі лабораторні та інструментальні методи:

• Фізичне дослідження. При об’єктивному огляді оцінюється рівень свідомості, наявність задишки, ціанозу шкіри. Виявляється гіперемія зіва, утруднене носове дихання, збільшення кутощелепних, задній лімфовузлів. У легенях можуть вислуховуватися дифузні свистячі хрипи, притуплення перкуторного звуку з обох боків. При ларингоскопії виявляється гіперемія, набряклість слизової оболонки гортані, звуження голосової щілини.
• Лабораторні дослідження. Загальноклінічний аналіз крові свідчить про наявність лейкопенії, моноцитозу, прискорення ШОЕ, рідше лейкоцитозу, нейтрофілезу. Біохімічні показники зазвичай у межах норми, можливе незначне збільшення активності АЛТ, АСТ, СРБ. У загальному аналізі сечі можлива еритроцитурія, слідова кількість білка. З метою диференціальної діагностики проводиться мікроскопія харкотиння.
• Виявлення інфекційних агентів. Методика ПЛР дозволяє виділити вірус парагрипу з носоглоткових змивів, мокротиння; існують дихальні експрес-тести (з використанням імунофлуоресценції та ПЛР у реальному часі). ІФА дає можливість ретроспективно встановити діагноз парагрипу, дослідження проводиться у парних сироватках з інтервалом не менше ніж 10-14 діб. За наявності мокротиння потрібно її бактеріологічний аналіз.
• Інструментальна діагностика. При появі ознак пневмонії призначається рентгенографія органів грудної клітини, за даними якої може виявлятися характерне для вірусної інфекції двостороннє ураження легень. Рідше показана мультиспіральна комп’ютерна чи магнітно-резонансна томографія. ЕКГ проводиться за наявності ознак субкомпенсації серцевої діяльності пацієнтам старше 40 років.

Диференціальну діагностику здійснюють з грипом, іншими ГРВІ, кашлюком, дифтерією, легіонельозом, менінгококовою інфекцією, кіром, пневмоцистозом, туберкульозом легень, бактеріальним бронхітом, пневмонією, бронхіальною астмою, флегмонозом ламі , застійною серцевою недостатністю, ХОЗЛ, набряком Квінке, злоякісними новоутвореннями, сторонніми тілами гортані.

Лікування зазвичай проводиться в амбулаторних умовах, госпіталізація здійснюється за клінічними та епідеміологічними показаннями. Пацієнту забезпечують постільний режим до стійкого зниження температури тіла до нормальних цифр протягом 2-3 діб, дробове харчування з винятком їжі, що важко перетравлюється, рясне питво, голосовий режим з мінімізацією розмовної мови, адекватний мікроклімат приміщення з комфортною температурою, вологістю. Важливою є відмова від куріння як самим хворим, так і оточуючими особами. При явищах декомпенсації респіраторної системи потрібна негайна реаніматологічна допомога.

Лікування симптоматичне. Широко застосовуються жарознижувальні (крім ацетилсаліцилової кислоти та аналогів), відхаркувальні засоби (ацетилцистеїн), протикашльові препарати (бутамірату дигідроцитрат, гвайфенезин), назальні спреї, краплі (ксилометазолін, фенілефрин, оксиметазолін). За наявності показань застосовуються інгаляційні або системні ін’єкційні глюкокортикостероїди, седативні, бронходилатуючі, антибактеріальні засоби.

Рибавірин та людський імуноглобулін застосовувалися у пацієнтів з імунносупресією, доведеного впливу застосування цих медикаментів на зменшення кількості ускладнень та летальних наслідків не описано. Є повідомлення про ефективність препарату DAS181, механізм дії якого полягає у вибірковому розщепленні сіалових кислот клітини-господаря, необхідні для прикріплення вірусу. На тваринах вивчається результативність трипаносомацидних засобів, занамівіру, деяких експериментальних інгібіторів нейрамінідази та гемаглютиніну.

Прогноз при неускладнених формах хвороби сприятливий, явища астенії, кашель можуть зберігатися до 2 тижнів. Тривалість парагрипу від перших клінічних симптомів до моменту одужання зазвичай становить 7-10 днів; синдром несправжнього крупа виникає у 20-30% дітей віком до 3-х років. Описано повторні випадки парагрипу через 7-9 місяців після перенесеної інфекції. Розробка профілактичних вакцин проводиться з 60-х років ХХ століття, проте ліцензованих препаратів не існує.

В експериментах на добровольцях були ефективні живі атенуйовані, а також вакцини, що містять елементи коров’ячого вірусу парагрипу, але найімовірніше поява рекомбінантних вакцин. Неспецифічні заходи профілактики полягають у виявленні, ізоляції, лікуванні хворих, поточній санітарно-гігієнічній обробці, провітрюванні приміщень, уникненні масових заходів в епідемічний сезон, носінні масок, повноцінному харчуванні, сні, загартовуванні організму.