Паракоклюш

Паракоклюш – це гостра інфекція респіраторного тракту, що викликається Bordetella parapertussis. Клінічно нагадує легку форму кашлюку, проявляється ринітом, фарингітом, приступоподібним кашлем (іноді з репризами), субфебрилітетом. Етіологічна діагностика проводиться культуральним методом за допомогою ПЛР-аналізу та серологічних тестів (РА, РНГА, ІФА). Терапія паракоклюшу проводиться симптоматичними засобами: відхаркувальними, антигістамінними, бронходилатируючими. Імунопрофілактика не проводиться.

Паракоклюш (parapertussis) – респіраторна інфекція переважно дитячого віку, що викликається паракоклюшною паличкою. Захворюваність становить у середньому 1:100 000 дитячого населення, проте лабораторно верифікуються лише близько третини епізодів паракоклюшу. Інші випадки або залишаються недіагностованими, або помилково приймаються за кашлюк, або являють собою кашлюково-парококлюшну мікст-інфекцію. У віковій структурі переважають діти від 3 до 7 років, які відвідують організовані колективи. Діти, які перенесли кашлюк або вакциновані АКДС, не захищені від захворювання на ракоклюш.

Характеристика збудника

Інфекційний збудник – Bordetella paraрertussis – був відкритий та вивчений у 1937 р. американськими вченими-бактеріологами Г. Елдерінг та П. Кендрік. За своїми морфологічними ознаками та культуральними властивостями бордетелла паракоклюша подібна до коклюшної палички Борде-Жангу. Їхня основна відмінність полягає в нездатності В. parapertussis продукувати кашлюковий екзотоксин, що є основним фактором патогенності В. pertussis. Крім цього, бактерії паракоклюшу здатні до утворення ферментів уреази та тирозинази.

Bordetella paraрertussis малостійка у зовнішньому середовищі: високі та низькі температури, ультрафіолет, прямі сонячні промені, дезінфікуючі розчини, висушування згубні для бактерій. Разом з тим, бордетелі практично не сприйнятливі до антибактеріальних препаратів.

Епідеміологія

Джерелом і розповсюджувачем B. paraрertussis виступає хвора на паракоклюш людина або бордетелоносій. Передача інфекції здійснюється повітряно-краплинним шляхом. Характерна висока сприйнятливість до паракоклюшу, особливо у віці. Індекс контагіозності становить близько 40%. Діти першого року життя хворіють нечасто.

Епідемічні спалахи характерні для осінньо-зимових місяців, їхня періодичність не збігається з кашлюком. Тривалість специфічного імунітету після перенесеного паракоклюшу не встановлено. Між обома інфекціями спостерігається частковий перехресний імунітет.

Потрапивши у дихальні шляхи, B. paraрertussis колонізує епітелій гортані, трахеї, бронхіального дерева, легеневих альвеол. Тут відбувається розмноження бордетел, які виділяють фактори патогенності: філаментозний гемагглютинін, пертактин, трахеальний цитотоксин, ферменти (уреазу, гіалуронідазу, лецитиназу, плазмокоагулазу, аденілатциклазу та ін.).

У респіраторному тракті розвивається катаральне запалення, збільшується продукція бронхіального секрету, утворюються осередкові некрози слизової оболонки. Під дією бактеріальних токсинів, що подразнюють рецептори дихальних шляхів, розвивається конвульсивний кашель. Запальні та дистрофічні зміни слизової дихальних шляхів при паракоклюші виражені меншою мірою, ніж при кашлюку, тому всі клінічні симптоми менш тривалі за часом і менш виражені.

Залежно від частоти та вираженості судомного кашлю виділяють легкі та середньоважкі форми паракоклюшу. По клінічній картині розрізняють типовий та атиповий перебіг:

• типова течія супроводжується кашлюкоподібними нападами кашлю;
• атипова течія передбачає стерту симптоматику, захворювання виявляється лише з серологічним маркерам. Також до субклінічним формам відносять транзиторне бактеріоносійство.

Інкубаційний (латентний період) триває від 4-7 днів до 2 тижнів. У клінічному перебігу паракоклюшу виділяють періоди: катаральний, спазматичного кашлю та дозволу захворювання, проте вони виражені менш чітко, ніж у разі кашлюку.

Катаральні явища представлені закладеністю носа, гіперемією зіва, перінням у горлі. Підвищення температури тіла до субфебрильних цифр спостерігається у кількості пацієнтів. Самопочуття порушується незначно. Через 3-5 діб катаральний період змінюється появою трахеобронхіального кашлю.

Залежно від вираженості кашльових нападів розрізняють стерту і кашлюкоподібну форму паракоклюшу. Коклюшеподібний варіант зустрічається приблизно у 16% пацієнтів. Його перебіг відрізняється нападами судомного кашлю, які супроводжуються репризами, гіперемією та одутлим обличчя, відходженням в’язкого мокротиння, часто закінчуються блюванням. Кашльові пароксизми виникають рідше (до 5-7 разів на добу) і тривають менше, ніж при кашлюку. Особливо це для дітей, вакцинованих АКДС.

Період конвульсивного кашлю триває 2-3 тижні. У фазу дозволу напади уріджуються, кашель слабшає і зникає зовсім. При стертій формі, на яку припадає більшість випадків паракоклюшу (84%), кашель менш нав’язливий, нагадує клініку гострого бронхіту. Захворювання протікає у легкій та середньотяжкій формі, тяжкий та ускладнений перебіг зазвичай не спостерігається.

В окремих випадках (у дітей з обтяженим преморбідним тлом) можливе приєднання бактеріальної інфекції або супутньої ГРВІ з розвитком пневмонії, бронхіту. Типовими ускладненнями паракоклюшу є носові кровотечі, крововилив у кон’юнктиву. При сильних нападах спазматичного кашлю, властивого для одночасного коінфікування збудниками кашлюку і паракоклюшу, можливе виникнення судом, пупкових і пахвинних гриж, пневмотораксу, підшкірної емфіземи. При закупорці бронхів в’язким слизом розвиваються ателектази, емфізема легень.

При зверненні до дитячого інфекціоніста подаються скарги на періодичний нападоподібний кашель. В анамнезі нерідко вдається прослідкувати контакт з хворим на ракоклюш. Загальний стан дитини задовільний, температура частіше нормальна, іноді вислуховуються сухі хрипи у легенях. Однак поставити діагноз паракоклюшу на підставі тільки клінічних даних та епіданамнезу неможливо. Вирішальну роль грають лабораторні дослідження, створені задля виявлення B. paraрertussis чи антитіл до збудника:

• Бактеріологічне обстеження. Виконують посів слизу на живильні середовища. Забір матеріалу може здійснюватися методом кашльового поштовху або задньоглоткового тампону. Бакообстеження необхідно проводити дворазово.
• Молекулярно-генетична діагностика ПЛР дозволяє виявити ДНК збудника паракоклюшу вже в катаральному періоді захворювання. Дослідження піддаються зразки мазків з рото-і носоглотки.
• Серологічні реакції. Включають реакцію аглютинації (РА), реакцію непрямої аглютинації (РНГА), реакцію зв’язування комплементу (РЗК), імуноферментний аналіз (ІФА). ІФА якісно визначає наявність специфічних імуноглобулінів IgM та IgG до бордетелі паракоклюшу. РА та РНГА з коклюшним та паракоклюшним діагностикумами виявляють підвищені титри антитіл (1:80 і вище) до паракоклюшного антигену та їх збільшення в динаміці.
• Допоміжна діагностика. На відміну від кашлюку у клінічному аналізі крові лейкоцитоз, як правило, не відзначається або виражений помірно, лімфоцитоз короткочасний. На рентгені легень виявляється розширення коренів, посилення легеневого малюнка, іноді – ущільнення легеневої тканини.

Диференційна діагностика

кашлюкоподібні напади кашлю можуть зустрічатися при різних респіраторних інфекціях, алергозах. У першу чергу, паракоклюш диференціюють з легкою формою кашлюку. Також виключаються:

Госпіталізація потрібна рідко, зазвичай при ускладненому перебігу, мікст-інфекції. Режимні моменти включають обмеження фізичних та психоемоційних навантажень, які провокують кашльові пароксизми, обов’язкові прогулянки, часті провітрювання приміщень. Харчування має бути вітамінізованим, легкозасвоюваним, їжу дитині слід давати невеликими порціями, бажано після нападу кашлю.

Лікування паракоклюшу виключно симптоматичне. Для кращого відходження в’язкого мокротиння використовуються муколітики, бронходилататори, інгаляції з препаратами, що відхаркують. З метою десенсибілізації показані антигістамінні препарати. В умовах стаціонару можуть бути призначені сеанси оксигенотерапії. Антибіотики при паракоклюші не використовуються.

Паракоклюш у більшості випадків протікає легко і дозволяється протягом 2-3 тижнів. Ускладнення розвиваються дуже рідко і не несуть фатальних наслідків. Тяжкий перебіг можливий при супутніх хронічних захворюваннях, одночасному інфікуванні B. рertussis та B. paraрertussis, приєднанні вторинної інфекції.

Хворі ізолюються від оточуючих на 25 днів з початку захворювання. Бацилоносіїв поміщають на карантин до двох негативних бакпосів. Специфічна імунізація не проводиться. Вакцинація АКДС зменшує тяжкість перебігу паракоклюшу.