Параліч акомодації

Параліч акомодації – це розлад, у якому через порушення рефракції тимчасово неможливо змінити оптичну установку очного яблука. Клінічні прояви включають зниження гостроти зору поблизу, підвищену зорову стомлюваність, утруднення концентрації погляду під час розгляду близько розташованих предметів. Діагностика ґрунтується на проведенні комп’ютерної рефрактометрії, візометрії, дослідженні акомодаційної здатності очей. У лікуванні можуть використовуватися холіноміметики або антагоністи a-адренорецепторів. При травмуванні зіниці сфінктера або циліарного м’яза показано оперативне лікування.

Параліч акомодації – оптиконевроз, який досить рідко зустрічається у практичній офтальмології. Патологія найбільш поширена серед дітей 7-15 років, рідше діагностується у людей середнього та похилого віку. Згідно зі статистичними даними, у 60-70% випадків в основі механізму розвитку хвороби лежить застосування циклоплегіків. При інфекціях порушення акомодаційної здатності прийнято розглядати як минуще явище. Поширеність у загальній структурі офтальмологічних захворювань не вивчена. Особи чоловічої та жіночої статі страждають з однаковою частотою. Акомодаційні розлади поширені повсюдно.

Вважається, що захворювання може провокуватися психоемоційним перенапругою. Вчені вивчають взаємозв’язок між виникненням симптомів та метаболічними розладами при діабеті. Тимчасові паралітичні явища спостерігаються за гострої алкогольної інтоксикації. У пацієнтів із хронічним алкоголізмом обидва очі уражені симетрично. Перелік основних причин патології включає:

• Інфекційні захворювання. Параліч акомодації часто стає одним із проявів ботулізму, що викликається токсичним впливом ботулотоксину. Двостороннє ураження також виявляється у хворих на дифтерію, сифіліс і грип.
• Застосування циклоплегіків. Минуща симптоматика розвивається при інстиляції в кон’юнктивальну порожнину М-холінолітиків (атропіну). Часте використання препаратів цієї групи може призводити до незворотного розширення зіниці.
• Травматичні ушкодження. Поява симптомів пов’язана з прямим або опосередкованим травматичним ушкодженням циліарного м’яза при черепно-мозковій травмі. Розлад часто спостерігається при контузії ока.
• Захворювання головного мозку. Стійка зорова дисфункція може свідчити про формування утворень головного мозку (пухлина, кіста, абсцес). Клініка минущого паралічу характерна для менінгіту або менінгоенцефаліту.
• Ятрогенне втручання. Прояви виникають при пошкодженні циліарних нервів під час лазерної коагуляції сітківки. Тригерним фактором стає лазеро-або електростимуляція війного м’яза. У поодиноких випадках параліч є ускладненням місцевої баротерапії.

Параліч акомодації розвивається через пряме або опосередковане ураження війного м’яза і сфінктера зіниці. Обидві структури іннервуються парасимпатичними нервовими волокнами від циліарного вузла. Це пояснює той факт, що бінокулярне розлад діагностується при зовні інтактному очному яблуку. При монокулярному варіанті спостерігається акомодаційна дисфункція, яку називають «нерівністю акомодації». Причина її виникнення полягає у безпосередньому ураженні війного м’яза або зіничного сфінктера.

Патологія маніфестує гостро чи підгостро. Пацієнти часто пов’язують виникнення симптомів зі стресом, інфекційними хворобами або застосуванням очних крапель. З’являються скарги на виражене погіршення зору поблизу, дуже рідко – вдалині. Причиною звернення до лікаря-офтальмолога стає неможливість виконувати звичну зорову роботу (читання, лист, перегляд телевізора) на близькій відстані, сконцентрувати погляд на одному предметі. Хворі чітко вказують на час розвитку перших симптомів. Найчастіше зір знижується симетрично, проте описані випадки однобічного ураження. Захворювання схильне до рецидивуючого перебігу. Якщо причиною стає поразка головного мозку, в клінічній картині домінує менінгеальна симптоматика, представлена ​​нудотою, неприборканим блюванням, сильним головним болем.

Постановка діагнозу базується на даних анамнезу, об’єктивного огляду та результатах інструментальних методик. Візуально виявляється одно-або двостороннє розширення зіниць. При травмі циліарного м’яза видно осередки субкон’юнктивального крововиливу. Інших змін із боку переднього сегмента очного яблука не виявляється. Специфічними методами діагностики є:

• Комп’ютерна рефрактометрія. Визначається емметропічний чи гіперметропічний тип клінічної рефракції. При гіперметропії відзначається розбіжність вертикальних та горизонтальних осей.
• Візометрія. При проведенні корекції гострота зору вдалину залишається високою, рідко знижується. Поблизу підтверджується зниження до 0,1 дптр та нижче. При допоміжному застосуванні опуклих шиб зір покращується.
• Дослідження акомодації. Використовують стандартні набори негативних та позитивних лінз. Вивчити об’єм акомодаційної здатності очного яблука виявляється неможливим, оскільки найближча точка ясного зору зливається з подальшою.

Диференціальна діагностика здійснюється зі слабкістю акомодації та пресбіопією. При слабкості акомодації хворі що неспроможні чітко позначити тимчасові рамки появи перших симптомів, для паралічу характерна гостра маніфестація. При пресбіопії клінічні прояви розвивають у зрілому або похилому віці. Їхня вираженість наростає поступово, що нетипово для паралічу.

Часто терапія не має належного ефекту, параліч мимовільно нівелюється протягом 2-3 місяців. Гострота зору відновлюється спонтанно. Тактика ведення пацієнта суворо індивідуальна, визначається етіологією хвороби. При медикаментозному походженні патології зорові функції нормалізуються після завершення фармакологічної дії циклоплегіку або впливу бактеріальних та вірусних токсинів. Прискорити процес можна шляхом інстиляцій у порожнину кон’юнктиви лікарських засобів на основі глікозиду наперстянки. За відсутності ефекту показано застосування холіноміметиків або антагоністів a-адренорецепторів. При травматичних розривах циліарного м’яза або сфінктера рекомендується хірургічне лікування, яке зводиться до порівняння країв за умов клінічного мідріазу.

Найчастіше прогноз при паралічі акомодації сприятливий. Після закінчення дії патогенних факторів (токсини, медикаменти) гострота зору повністю відновлюється. Якщо в основі патології лежать органічні ураження сфінктера зіниці та циліарного м’яза, можливий розвиток гіперметропії. Міопія ніколи не стає результатом хвороби. Специфічних превентивних заходів не розроблено. Неспецифічна профілактика зводиться до запобігання безконтрольному застосуванню очних крапель. Пацієнти з інфекційними захворюваннями (ботулізм, грип, дифтерія) обстежуються у офтальмолога.