Паранеопластичний синдром

Паранеопластичний синдром – комплекс клінічних та лабораторних ознак онкологічного захворювання, не пов’язаних із зростанням первинного новоутворення та появою метастазів. Зумовлений неспецифічною реакцією організму та виділенням пухлиною біологічно активних сполук. Проявляється ендокринними, дерматологічними, серцево-судинними, нейром’язовими, нефрологічними, гастроентерологічними, гематологічними або змішаними розладами. Діагностується на підставі анамнезу, симптомів та даних додаткових досліджень. Лікування – видалення чи консервативна терапія первинної пухлини.

Паранеопластичний синдром – неметастатичні системні клініко-лабораторні прояви онкологічного захворювання. Страждають переважно хворі похилого та середнього віку. Паранеопластичний синдром частіше виникає при лімфомі, раку легень, раку яєчників та раку молочної залози. Іноді стає першою ознакою раніше недіагностованого онкологічного ураження. Грає як позитивну, і негативну роль процесі діагностики онкологічних захворювань.

За відсутності клінічних проявів первинного онкологічного процесу стає неспецифічним маркером новоутворення. Разом з тим, одночасна поява паранеопластичного синдрому та локальних симптомів злоякісної пухлини може ускладнювати клінічну картину та ускладнювати розпізнавання онкологічного захворювання. Лікування здійснюють фахівці в галузі онкології, ендокринології, кардіології, гастроентерології, дерматології та лікарі інших спеціальностей.

Основними причинами розвитку паранеопластичного синдрому є активність злоякісної пухлини та реакції організму на цю активність. Клітини новоутворення виділяють біологічно активні білки, ензими, імуноглобуліни, простагландини, цитокіни, інтерлейкіни, фактори росту, активні та неактивні гормони, що впливають на діяльність різних органів та систем. Контакт нормальних тканин організму з тканиною пухлини та виділеними нею сполуками провокує нормальні імунні реакції та викликає розвиток аутоімунних порушень.

Ймовірність виникнення, інтенсивність проявів та характер паранеопластичного синдрому залежать від локалізації та виду новоутворення, здатності пухлини виділяти різні активні речовини та генетично обумовлену схильність до аутоімунних порушень. Найчастіше паранеопластичний синдром розвивається при раку легені. Серед інших онкологічних захворювань, які часто провокують цей синдром – рак молочної залози, рак яєчників, рак нирки, лімфоми, лейкози, гепатоцелюлярна карцинома, рак шлунка, рак підшлункової залози та пухлини ЦНС.

Паранеопластичні синдроми – велика група синдромів, що виникають при злоякісних пухлинах. Крім того, паранеопластичні синдроми виявляються при деяких доброякісних новоутвореннях та захворюваннях непухлинної природи, у тому числі – при ревматичних хворобах, хронічних неспецифічних захворюваннях легень, хворобах серця, ендокринних захворюваннях та ураженні паренхіматозних органів. Можливість залучення будь-яких органів та систем, а також різноманітність клінічних проявів паранеопластичних синдромів ускладнюють створення єдиної класифікації.

Існує кілька варіантів упорядкування таких синдромів, найпоширенішим з яких є угруповання за органно-системним принципом (з урахуванням ураження тих чи інших органів). Згідно з цим варіантом, розрізняють ендокринні/метаболічні, дерматологічні, ниркові, нервово-м’язові/неврологічні та деякі інші види паранеопластичних синдромів. Відмінними рисами всіх синдромів є:

• загальні патогенетичні механізми;
• виникнення при онкологічних захворюваннях;
• неспецифічність клінічної симптоматики та лабораторних показників;
• можливість розвитку паранеопластичного синдрому до появи локальних ознак пухлини, одночасно з локальними ознаками пухлини або на заключних стадіях хвороби;
• неефективність терапії, зникнення синдрому після радикального лікування новоутворення та його повторне виникнення під час рецидиву.

Розвиток паранеопластичного синдрому до появи місцевих ознак пухлини може як полегшувати, так і ускладнювати діагностику основної патології. Наприклад, синдром Марі-Бамбергера (осифікуючий системний періостоз, при якому пальці набувають вигляду барабанних паличок) частіше спостерігається при злоякісних ураженнях плеври та легень, але не є їх специфічним проявом, оскільки може виявлятися і при інших захворюваннях, наприклад, при хронічному обструктивному бронхіті, цироз печінки або вади серця.

Тим не менш, наявність цього паранеопластичного синдрому вказує на високу ймовірність патології дихальної системи та дозволяє досить точно визначити перелік необхідних обстежень. Інші паранеопластичні синдроми, наприклад, пропасниця, тромбофлебіт або дерматологічні ураження можуть трактуватися як самостійні захворювання, що веде до недообстеження, призначення неправильного лікування та запізнілого виявлення онкологічних уражень, що стали причиною розвитку даної патології. Своєчасна діагностика та диференціальна діагностика цієї групи патологічних станів залишається актуальною проблемою сучасної онкології.

Гастроінтестинальні паранеопластичні синдроми (втрата апетиту, схуднення) – найпоширеніші синдроми при онкологічних захворюваннях. На певних етапах злоякісного процесу виявляються практично в усіх хворих. Основними проявами паранеопластичного синдрому є втрата апетиту, зміна смаку, виникнення відрази до деяких харчових смаків та запахів. Після встановлення діагнозу, прогресування локальної симптоматики та початку хіміотерапії гастроінтестинальні розлади можуть посилюватися депресією, страхом перед нудотою та блюванням, порушеннями прохідності кишечника та іншими обставинами.

Гематогенні паранеопластичні синдроми виявляються у більшості онкологічних хворих. Найпоширенішим різновидом цього паранеопластичного синдрому є помірна або нерізко виражена нормохромна анемія. В аналізі периферичної крові нерідко виявляються інші ознаки основного захворювання: підвищення ШОЕ, лейкоцитоз та зсув лейкоцитарної формули вліво. При В-клітинних лімфоїдних новоутвореннях паранеопластичний синдром може виявлятися аутоімунною гемолітичною анемією, при меланомі та лімфомі Ходжкіна – гранулоцитозом, при лейкозах – тромбоцитопенією, при раку печінки та нирок – еритроцитозом.

Ендокринні та метаболічні паранеопластичні синдроми включають різноманітні гормональні та обмінні порушення. При медулярному раку щитовидної залози може розвиватися гіпокальціємія, що протікає безсимптомно або супроводжується підвищенням нервово-м’язової збудливості. При дрібноклітинному раку легені паранеопластичний синдром проявляється синдромом Кушинга та водно-електролітними порушеннями. Для феохромоцитом характерно підвищення артеріального тиску, для лімфоми Ходжкіна – гіпоурикемія, для гематосаркоми та гострих лейкозів – гіперурикемія.

Судинні паранеопластичні синдроми проявляються тромбофлебітами. Можуть виникати кілька місяців до появи перших ознак онкологічного захворювання. Найчастіше виявляються при раку молочної залози, пухлинах ШКТ, раку легень та раку яєчників. Половина тробмофлебітів у пацієнтів віком від 65 років пов’язані з розвитком злоякісних новоутворень. Судинні паранеопластичні синдроми погано піддаються антиагрегантній терапії. Після оперативних втручань розвиваються більш ніж у половини хворих на онкологічні захворювання. Є третьою за поширеністю причиною летальності у післяопераційному періоді.

Дерматологічні паранеопластичні синдроми відрізняються великою різноманітністю. Включають в себе минущу еритему, набутий іхтіоз, паранеопластичну пухирчатку та інші розлади. Виявляються при лейкозах, медулярному раку щитовидної залози та деяких інших онкологічних захворюваннях.

Неврологічні/нервом’язові паранеопластичні синдроми супроводжуються ураженням центральної та периферичної нервової системи. Можуть проявлятися енцефалітом, деменцією, психозами, синдромом Ламберта-Ітона (слабкість м’язів кінцівок, що нагадує міастенію, при збереженні тонусу очних м’язів; зазвичай виникає при пухлинах в ділянці грудної клітини, найчастіше при раку легені), синдромом Гійєна-Барре (периферична нейропатія, виявляється у деяких хворих на лімфому Ходжкіна) та інші периферичні нейропатії.

Ревматологічні паранеопластичні синдроми трапляються як при ревматоїдних захворюваннях, так і при злоякісних новоутвореннях. Системний склероз, поліміалгія та ревматоїдний артрит характерні для гемобластозів та пухлин товстого кишечника. Паранеопластичний синдром у вигляді вторинного амілоїдозу виявляється при нирково-клітинному раку, лімфомах та мієломі. Гіпертрофічна остеопатія може спостерігатися при деяких різновидах раку легені.