Параноїдний розлад особистості

Параноїдний розлад особистості – Розлад особистості, для якого характерні злопам’ятність, зайва підозрілість, схильність сприймати нейтральні дії оточуючих як принижуючі або загрозливі. Стійке марення та галюцинації відсутні. Можливий розвиток надцінних ідей. Параноїдний розлад особистості виникає у дитячому віці, повна клінічна картина зазвичай формується після 20-25 років, симптоматика зберігається протягом усього життя. Діагноз встановлюється на підставі бесіди з хворим та анамнезу життя. Лікування – психотерапія, у ряді випадків у поєднанні з медикаментозною терапією.

Параноїдний розлад особистості (параноїдна психопатія, розлад особистості параноїльного типу, розлад особистості параноїдного типу) – тип організації особистості, що характеризується постійним невдоволенням іншими людьми, злопам’ятністю, підозрілістю, тенденцією інтерпретувати доброзичливі чи нейтральні дії оточуючих, як неповага чи загрозу. Точних даних про поширеність відсутні. Встановлено, що параноїдний розлад особистості частіше зустрічається в сім’ях хворих на шизофренію, а також у осіб, яким у дитинстві доводилося стикатися із суттєвими комунікативними обмеженнями: у глухих, емігрантів, представників національних меншин, людей, які виросли при тоталітарному режимі тощо. рідше за чоловіків. Лікування здійснюють фахівці у галузі психіатрії та психотерапії.

Точних причин виникнення параноїдної психопатії поки не з’ясовано. Існує кілька теорій, що пояснюють розвиток цього розладу. Прихильники еволюційної теорії стверджують, що підозрілість є стійким патерном поведінки, що сприяє виживанню та властивим усім представникам тваринного світу. Люди цей патерн поведінки виявляється у концепції «виживає сильний». Надмірна акцентуація на цій концепції створює картину світу, жорстко поділену на «чорне» і «біле», «своїх» та «чужих» і у своєму крайньому прояві стає основою розладу параноїду особистості.

Послідовники спадкової теорії вказують на генетичну схильність до розладу. Дослідження близнюків свідчать, що параноїдна організація особистості виявляється однаковою мірою вираженої в обох братів чи сестер, проте механізм успадкування параноїдальних рис поки не встановлено. Психоаналітики вважають, що параноїдний розлад особистості виникає внаслідок певних умов життя у ранньому дитинстві. Фахівці відзначають, що дана патологія частіше виявляється у людей, які в дитинстві зазнавали принижень та фізичних покарань, зростали в умовах зайвої вимогливості чи гіперопіки. Причиною розвитку параноїдної психопатії, згідно з концепцією психоаналітиків, є підірвана довіра до батьків, яка згодом трансформується у відсутність довіри до світу в цілому.

Перші ознаки параноїдної психопатії виявляються вже у дитячому віці. Характерно стереотипне мислення, зайва підозрілість та прямолінійність, стійка переоцінка своїх здібностей та можливостей. Діти з цим розладом виявляють зневагу до інтересів та почуттів інших людей, часто конфліктують з однолітками, відрізняються уразливістю, злопам’ятністю та мстивістю. З віком ці риси характеру посилюються. Повна клінічна картина параноїдного розладу особистості, як правило, формується на початку третього десятиліття життя.

Відмінними рисами параноїдної психопатії у дорослих є виражена ригідність психіки, стійке чорно-біле мислення, постійна, яскраво виражена схильність розглядати нейтральні чи дружні дії інших як потенційно ворожі, які становлять загрозу для психологічного, фізичного чи емоційного стану пацієнта. Хворий із параноїдним розладом особистості передбачає, що оточуючі так чи інакше хочуть його експлуатувати, намагаються скористатися його майном, поведінкою та результатами праці у своїх інтересах. Він схильний до ревнощів, постійно сумнівається у вірності партнера та надійності друзів.

Нейтральні слова чи події здаються пацієнтові з параноїдним розладом особистості сповненими прихованим змістом. Наприклад, хворий може вважати, що діти сусідів зверху голосно туплять, бо їхні батьки спеціально провокують дітей на таку поведінку, щоб зіпсувати йому настрій та створити нестерпні умови для життя. Ще однією характерною ознакою параноїдного розладу особистості є надмірна чутливість до зарозумілості, заподіяння шкоди чи образам з боку інших людей.

Пацієнти не здатні прощати подібні дії, навіть якщо збитки були завдані ненавмисно і інша сторона щиро кається у своєму вчинку. Вигадані чи реальні збитки (навіть мінімальні) нерідко стають причиною затяжних конфліктів і тривалої ворожнечі. Неповажне ставлення (або поведінка, яку хворі з параноїдним розладом особи сприймають як неповажне ставлення) провокує бурхливі спалахи гніву, негайну контратаку або обмірковування планів помсти. Через підвищену підозрілість пацієнти не схильні ділитися з навколишніми почуттями чи намірами, оскільки побоюються, що будь-яка інформація може бути використана проти них.

Хворі з параноїдним розладом особистості схильні до забобонів. Вони приписують оточуючим негативні наміри, підозрюють в усіх смертних гріхах і активно шукають у поведінці інших підтвердження своїх фантазій. Завдяки упередженому підходу до відбору інформації та здатності не помічати того, що не вкладається в їх уявлення про світ, пацієнтам з параноїдним розладом особистості вдається побудувати зовні логічну, несуперечливу картину того, що відбувається, яка не має нічого спільного з реальністю, але переконує хворих (а за поверхневого) розгляді – та оточуючих) у своїй раціональності та об’єктивності.

При параноїдному розладі особистості спостерігається убогість та обмеженість емоційного репертуару. Емоції сильні, але одноманітні, переважає гнів, роздратування, обурення, невдоволення та розчарування. Емпатія, чуйність, почуття гумору та здатність до встановлення теплих довірчих відносин слабо виражені або відсутні. Хворі на параноїдний розлад особистості з презирством ставляться до будь-якого прояву слабкості, захоплюються силою і владою. Спостерігається формування надцінних ідей, у тому числі – ідей ревнощів, сутяжництва та винахідництва. Відзначається схильність до фанатизму.

Розрізняють два варіанти параноїдного розладу особистості: експансивний та сенситивний. Пацієнти з експансивною параноїдальною психопатією – наполегливі, активні, агресивні з лідерськими задатками. Вони легко вступають у конфлікти, схильні до відкритого тиску, відкрито звинувачують оточуючих у непристойній поведінці, але не визнають своїх недоліків. Хворі з сенситивним параноїдним розладом особистості – замкнуті, уразливі, недовірливі, самокритичні, честолюбні, нерідко страждають від почуття власної неповноцінності. Вони рідше входять у відкриті конфлікти, схильні займати позицію жертви. Причиною порушення самооцінки та розбіжностей з іншими людьми стають завищені вимоги, які пацієнти висувають як до себе, так і до оточуючих.

Діагноз параноїдна психопатія встановлюється при виявленні характерних особистісних особливостей, що зберігаються протягом усього життя. Діагностичними критеріями цього розладу є стійка дезадаптивна поведінка, переживання, пов’язані з нібито загрозливими діями та намірами інших людей, стереотипне мислення та поведінка, а також схильність до утворення надцінних ідей. У процесі діагностики параноїдного розладу особи психіатр звертає увагу на неефективне застосування нормальних захисних механізмів (проекції, заперечення), активне використання проективної ідентифікації та реактивного формування.

Диференціальну діагностику здійснюють з шизофренією параноїдного типу та маревним розладом. Відмінною особливістю параноїдного розладу особистості є відсутність галюцинаторних та маячних розладів при стійкій тенденції до необґрунтованої інтерпретації поведінки інших людей, як принижувальної або загрозливої. Крім того, параноїдну психопатію іноді доводиться розрізняти з наслідками алкоголізму, наркоманії, ЧМТ та органічних уражень головного мозку.

Основним методом лікування параноїдної психопатії є психотерапія. Використовується психоаналітична терапія, глибинна психотерапія Юнга, поведінкова терапія та інші методики. Формування альянсу між психотерапевтом і пацієнтом займає багато часу і пов’язане з серйозними труднощами, зумовленими підозрілістю та недовірливістю пацієнта, який страждає на параноїдний розлад особистості. Після встановлення досить довірчих відносин психотерапевт залежно від обраної методики допомагає хворому прийняти свої почуття, що проектуються на оточуючих, або виробити ефективніші стереотипи поведінки у складних ситуаціях.

Через підвищену підозрілість пацієнти з параноїдним розладом особистості негативно сприймають призначення лікарських препаратів, не виконують призначення лікаря або повідомляють про недостатню ефективність медикаментозної терапії. Лікарські засоби зазвичай призначають короткими курсами у разі погіршення психічного стану. При тривожній ажитації використовують транквілізатори, при порушеннях сну – снодійні препарати, при бредоподібних ідеях – антипсихотики. Прогноз при параноїдному розладі особистості щодо несприятливий. З віком ригідність мислення погіршується, параноїдальні ідеї стають більш вираженими, проте за адекватної тривалої терапії можлива досить стійка компенсація.