Парапсоріаз

Парапсоріаз – кілька хронічних неконтагіозних дерматозів неясної етіології та генезу із псевдопсоріатичними поверхневими висипаннями на шкірі. Основні різновиди парапсоріазу: краплеподібний, ліхеноїдний, бляшковий. Окремо виділяється гострий парапсоріаз Габермана-Муха. У клініці переважає поліморфізм первинних елементів без істотного порушення загального стану пацієнта. Діагностика ґрунтується на аналізі клінічних проявів та даних гістології. Головне в терапії парапсоріазу – санація вогнищ хронічної інфекції та лікування супутньої соматичної патології.

Парапсоріаз (хвороба Брока) – незаразна патологія шкіри з маловивченими причинами та механізмом розвитку. Епонімічна назва захворювання пов’язана з ім’ям французького лікаря-дерматолога Л. Брока, який описав бляшкову форму дерматозу і в 1902 об’єднав його з іншими відомими парапсоріазами. Парапсоріаз включає, як мінімум, три дерматози, що мають ознаки самостійних нозологій: червоного плоского лишаю, рожевого лишаю і «сухої» екземи. Всі вони клінічно нагадують широко розповсюджений псоріаз, проте позбавлені його класичної тріади: ефекту стеаринової плями при спробі зіскребти лусочки, лакованої термінальної плівки, точкової кровотечі на кшталт крапель роси. Аж до кінця ХХ століття парапсоріаз ставився до патології, що рідко зустрічається. Сьогодні у зв’язку з погіршенням екологічної ситуації безконтрольним прийомом медикаментів високою алергізацією населення частота виникнення парапсоріазу неухильно зростає.

Причини виникнення парапсоріазу, механізм його розвитку перебувають у стадії вивчення. Існує кілька теорій, основні з яких – інфекційна та імунна.

Інфекційна теорія ґрунтується на тому, що парапсоріаз за своєю суттю є поверхневим васкулітом з підвищеною проникністю капілярних стінок для бактерій та вірусів, у відповідь на токсини яких шкіра реагує парапсоріатичними висипаннями. Про це говорить і той факт, що виникає парапсоріаз, як правило, або на тлі інфекцій (ангіни, грипу, тонзиліту, пневмонії, кору, вітряної віспи, епідемічного паротиту та ін), або відразу після них. Однак цих аргументів недостатньо, щоб вважати парапсоріаз інфекційною патологією, оскільки та ж картина спостерігається і при неінфекційних токсикозах, алергії, колагенозах. Більше того, з крові пацієнтів з парапсоріазом не виділено жодного збудника, здатного викликати інфекційне захворювання, що однозначно підтверджує його неконтагіозність.

В імунній теорії йдеться про аутоімунну реакцію з боку шкіри на антигени різної природи, які, потрапивши в організм людини, знижують загальний та місцевий імунітет, беруть участь у руйнуванні ДНК та клітинних Т-лімфоцитів. Порушуючи імунний баланс, вони провокують початок хвороби. Чим більше антигенів потрапляє в організм, тим потужніша і поширеніша реакція у відповідь. Саме так виникає парапсоріаз на фоні вогнищ хронічної інфекції шлунково-кишкового тракту, нирок, суглобів або у відповідь надлишок ультрафіолету, переохолодження, погану екологію.

Парапсоріаз відноситься до захворювань, прояви, діагностика, лікування яких тісно пов’язані з певною клінічною формою. У дерматології розрізняють:

Каплевидний парапсоріаз – форма дерматозу, відмітними морфологічними елементами якої є вузлики або папули округлої або напівсферичної форми, що нагадують краплі.

Бляшковий парапсоріаз – характеризується наявністю лускатих висипів – бляшок. Залежно від розмірів бляшок розрізняють крупнобляшковий (запальний та пойкілодермічний, або атрофічний) і дрібнобляшковий парапсоріаз.

Ліхеноїдний парапсоріаз – Форма захворювання, первинний елемент якої – плоский, блискучий вузлик кольору шкіри, величиною з зерно, що не піднімається над її поверхнею, іноді з пупкоподібним втиском в центрі.

Парапсоріаз Габермана-Муха – гострий дерматоз, відмінною особливістю якого можна вважати справжній і хибний поліморфізм висипів, а також різке погіршення загального самопочуття пацієнта на момент дебюту.

Каплевидний парапсоріаз

Каплевидний парапсоріаз, або псоріазиформний нодулярний дерматит, діагностується найчастіше. Він може носити гострий, підгострий або хронічний перебіг. Дерматоз позасезонний, з рецидивним характером, не має ґендерної складової. Пік захворюваності припадає на 20-30 років, загострення зазвичай трапляються навесні та восени. Виникає на фоні тяжких інфекцій або після них, проте може дебютувати у І триместрі вагітності, на фоні гіперінсоляції, а також без будь-яких видимих ​​причин. Первинним елементом висипу є вузлик розміром із сочевицю будь-якого відтінку рожевого кольору або плоска папула розміром із шпилькову головку, вкрита лусочками.

Гостра форма виникає раптово, з явищ продрому. Характерний поліморфізм висипу, відсутність типової локалізації, ураження слизових. Переважання того чи іншого елемента в клінічній картині свідчить про ступінь гостроти процесу: поява пурпури з геморагічним компонентом говорить про початок захворювання, везикули констатують близькість ремісії, атрофічні елементи підбивають підсумок парапсоріатичної атаки. У період ремісії дома висипань можуть залишитися невеликі рубчики чи пігментація.

Підгострий краплеподібний парапсоріаз протікає без суб’єктивних відчуттів, але з більш вираженим геморагічним компонентом. Локалізується переважно на нижніх та верхніх кінцівках. На місці висипів залишається гіпер-або депігментація. Хронічні форми є роками. Їх відмінною особливістю є специфічна тріада симптомів: помилковий поліморфізм (одні і ті ж елементи знаходяться на різних стадіях розвитку), симптом облатки (спроба видалення лусочки з поверхні папули або вузлика призводить до її повного зняття і оголення поверхні, що кровоточить), наявність «колоїдної плівки» при розсмоктуванні первинного елемента Відзначається практично повна відсутність висипань на слизових, а також виражене покращення влітку.

Бляшковий парапсоріаз

Бляшковий парапсоріаз – класична хвороба Брока, хронічний плямистий лишай, дерматоз без суб’єктивних відчуттів, що клінічно нагадує псоріаз або рожевий лишай. Захворювання частіше зустрічається у чоловіків віком від 30 до 50 років. Період загострення – зима, ремісії – літо. Провокуючим моментом у розвитку дерматозу вважають захворювання ШКТ та сечостатевої системи. Іноді достатньо санувати їх, щоб настало поліпшення або тривалий світлий проміжок.

Первинним елементом є пляма або інфільтрована округла бляшка блідо-рожевого кольору з жовтувато-бурим відтінком. Її розмір становить від 2 до 10 см, вона не виступає над рівнем шкіри, покрита висівковими лусочками або гофрованою плівкою, що нагадує цигарковий папір. Висипання розташовуються на тулубі – паралельно ребрам, на ногах і руках, не мають тенденції до злиття та поширення. Точковий крововилив при пошкрібанні відсутній. Шкіра волосистої частини голови, долоні та підошви практично не уражаються.

Дрібнобляшковий парапсоріаз локалізується на бічних поверхнях тулуба, бляшки в діаметрі досягають максимум 2-3 см, іноді виглядають як смуги різної довжини. Бляшки не сверблять, але завжди лущиться. Великобляшковий парапсоріаз має принципово інші розміри бляшок (до 10 см), пацієнта починає турбувати свербіж. При запальному варіанті навколо бляшок з’являється гіперемія та невелика болючість, а при пойкілодермічному – основною ознакою стає атрофія в центрі бляшки. Крім того, на шкірі одночасно з бляшками можуть бути телеангіоектазії, депігментація, сітчаста гіперпігментація, фолікулярний кератоз і пурпура. Саме цей варіант здатний, на думку вчених, переродитися на грибоподібний мікоз, лімфому шкіри.

Рідкісні форми парапсоріазу

Ліхеноїдний парапсоріаз вкрай рідкісний. Не має гендерного поділу, що активно проявляється у віці 20-40 років. Відмінною особливістю є локалізація первинних елементів – конусоподібних папул овальної форми всіх відтінків червоного – в області очей, а не лише на тулубі та кінцівках.

Окремо стоїть гострий варіоліформний (споподібний) парапсоріаз Габермана-Муха. Захворювання не має вікових та гендерних відмінностей. Деякі вважають його різновидом ліхеноїдного парапсоріазу, інші – варіантом краплеподібного парапсоріазу, треті – однією з форм самостійного алергічного васкуліту. Відмінними рисами є: гострий початок із обов’язковим продромальним синдромом (субфебрилітет, слабкість, збільшення периферичних лімфовузлів), поліморфізм висипу, швидка генералізація процесу по всьому шкірному покриву, аж до волосистої частини шкіри голови та підошв. Первинні елементи симетричні і мають тенденції до злиття. До процесу залучаються слизові порожнини рота, носа, статевих органів. Якщо повний регрес не настає протягом 6 місяців, парапсоріаз набуває хронічного перебігу. На місці висипання залишаються невеликі атрофічні рубчики.

Парапсоріаз дуже важко піддається діагностиці, оскільки не має самостійних клінічних ознак. Нині немає і спеціальних лабораторних досліджень щодо його точної діагностики. З урахуванням поліморфізму висипів єдиний об’єктивний спосіб підтвердження хвороби – гістологія, але вона не дає 100% результату, тому діагностику необхідно проводити у фахівця-дерматолога. Диференціальну діагностику проводять, насамперед, з псоріазом, класичною характеристикою якого є діагностична тріада: феномен стеаринової плями, термінальної плівки та краплинної кровотечі, які відсутні у парапсоріазу.

Від рожевого лишаю (лишая Відаля) парапсоріаз можна відрізнити за кольором і лущення. У лишая Відаля він яскраво рожевий, лущення незначне. Нарешті, парапсоріаз часто диференціюють з папульозним сифілідом. У цьому випадку, крім сифілітичних папул мідно-червоного кольору з їхньою відчутною інфільтрацією, які навіть візуально відрізняються від висипань блідо-рожевого парапсоріазу, допомагають серологічні реакції на люес (RPR тест).

З урахуванням одержаного результату призначається комплексне лікування. Оскільки етіотропної терапії не існує, санують осередки хронічної інфекції, зміцнюють імунітет, проводять сеанси УФО та ПУВА-терапії, санаторно-курортне лікування. У лікуванні краплевидного парпсоріазу використовуються антигістамінні препарати для зняття сверблячки (клемастин) у поєднанні з ангіопротекторами (троксерутин), препаратами кальцію. Показано комплексну вітамінотерапію (В, С, РР, А, Е). У разі резистентності – зовнішні стероїди (преднізолон), антибіотики та антибактеріальні препарати (від амоксициліну до фтивазиду). Гострі форми посилюють судинними препаратами (ксантинолу нікотинат) та протиалергічними (лоратадин).

Бляшковий парапсоріаз є приводом для диспансерного спостереження пацієнтів з обов’язковою курацією гастроентеролога. У разі резистентності застосовують короткий курс гормонотерапії (Преднізолон). Показано ПУВА-терапію у поєднанні з лікувальними ваннами (Нафталан, Мацеста). Ліхеноїдний парапсоріаз резистентний до будь-якого лікування, тому терапевтичну програму кожному пацієнту лікар-дерматолог розробляє індивідуально. У крайніх випадках призначають протипухлинні препарати (метатрексат). Хороші результати дає перебування на Мертвому морі.

Прогноз парапсоріазу

Правильна діагностика та своєчасність комплексної терапії – запорука тривалої ремісії парапсоріазу та гарної якості життя. Щоб уникнути ускладнень парапсоріазу, необхідна своєчасна та точна діагностика з метою виключення класичного червоного плоского лишаю. Некоректне лікування, призначене із запізненням, фіксує порушення судинної проникності, призводить до появи форм, резистентних до терапії, утворення параоспенных рубців дома висипань. Крім того, виникнення сверблячки – привід для пильної уваги до перебігу хвороби, щоб не допустити озлокачествлення бляшкового парапсоріазу.