Параректальна дермоїдна кіста

Параректальна дермоїдна кіста – Це доброякісна пухлина з групи тератом, розташована в параректальному просторі і містить тканини, нетипові для даної анатомічної області. Являє собою безболісний вузол у формі напівсфери, може бути однокамерною або багатокамерною. Можлива малігнізація або нагноєння з подальшим розвитком абсцесу та формуванням свища. Захворювання діагностують на підставі даних огляду, ректального дослідження, ректороманоскопії, КТ, МРТ, ендоректального УЗД, проктофістулографії та інших досліджень. Лікування – хірургічне висічення неоплазії та свищевих ходів.

Параректальна дермоїдна кіста (параректальна кістозна тератома, пресакральна дермоїдна кіста, каудальна кіста) – доброякісне новоутворення параректальної зони, що походить з ембріональних клітин і містить у собі тканини-похідні одного, двох або трьох зародкових листків. Найчастіше в порожнині параректальної дермоїдної кісти виявляються похідні ектодерми: волосся, ділянки багатошарового ороговіючого епітелію, елементи та вміст сальних та потових залоз. Характерний повільний ріст та доброякісна течія. При утворенні великих кіст можливе здавлення прилеглих органів. Малігнізація спостерігається у 8% пацієнтів. Лікування здійснюють фахівці у галузі оперативної проктології та онкології.

Параректальна дермоїдна кіста відноситься до категорії вроджених неоплазій, що виникають внаслідок порушень ембріогенезу. Причини таких порушень поки що залишаються нез’ясованими. Існує гіпотеза про зв’язок між новоутворенням і неправильним розвитком близнюків, в результаті якого один плід на якомусь етапі розвитку поглинається другим, зберігаючись в організмі близнюка, що вижив, у вигляді окремих тканин, зачатків різних органів, частин тулуба і кінцівок.

Більшість параректальних дермоїдних кіст є відносно простими однокамерними утвореннями, що містять тільки похідні ектодерми. Такі кісти називають однолистковими (представлені тканинами, що походять з одного зародкового листка). У групі однолисткових неоплазій виділяють дермоїдні та епідермальні кісти. Рідше зустрічаються дволисткові параректальні дермоїдні кісти, що включають похідні ектодерми і мезодерми або ектодерми і ендодерми, ще рідше – трилисткові, що містять похідні всіх трьох зародкових листків.

Поряд з однокамерними кістами в параректальній ділянці можуть виявлятися багатокамерні та стрічковоподібні вузли кістозної будови, а також тератоїдні солідні вузли. З урахуванням особливостей розташування виділяють внутрішньотазові параректальні дермоїдні кісти, новоутворення, що локалізуються поряд з бічною стінкою прямої кишки, в пресакральному просторі, в області ректовагінальної перегородки та за межами порожнини тазу (в зоні сідниць та промежини).

Найбільш складними з погляду проведення радикального оперативного втручання є великі багатокамерні параректальні дермоїдні кісти складної форми. Крім того, певні проблеми в плані перебігу та ефективного лікування можуть представляти новоутворення, що ускладнилися. Можливе озлокачествление неоплазії, нагноєння параректальної дермоїдної кісти з утворенням тазового абсцесу і подальшим формуванням свища, нерідко – з затіками та довгими звивистими свищевими ходами складної конфігурації.

Утворення даної локалізації схильні до тривалого безсимптомного перебігу. Клінічна симптоматика зазвичай виникає і натомість зростання кісти, що супроводжується здавленням оточуючих органів прокуратури та тканин. Пацієнти можуть скаржитися на болі, що давлять, в області ануса, крижів, куприка, промежини і нижньої частини живота. Можливе почастішання дефекації та сечовипускання. Деякі хворі з параректальною дермоїдною кістою вперше звертаються до лікаря у зв’язку з виявленням вузла в періанальній зоні або зони промежини.

При нагноєнні параректальної дермоїдної кісти характер больового синдрому змінюється. Болі стають інтенсивними, розпираючими, смикаючими або пульсуючими. Відзначається слабкість, розбитість, головний біль та підвищення температури тіла. Після формування нориці та спорожнення абсцесу стан пацієнта з параректальною дермоїдною кістою покращується. Якщо свищ відкривається в пряму кишку, в кишковому вмісті виникають домішки гною, крові та слизу. При відкритті ходу в області промежини хворі пред’являють скарги на наявність нориці з гнійним відокремленим.

При огляді та пальпації промежини можуть виявлятися пухлиноподібне утворення, свищові отвори та мацерація шкіри. При проведенні ректального пальцевого дослідження прощупується вибухання стінки кишки, обумовлене тиском кісти. Після нагноєння параректальної дермоїдної кісти можливе формування рубцевих зрощень, що знижують рухливість та еластичність стінки кишечника. Можуть виявлятися рубці та свищеві ходи. На рукавичці після вилучення пальця із прямої кишки виявляються патологічні виділення.

Параректальна дермоїдна кіста діагностується з урахуванням скарг, даних огляду промежини, пальцевого ректального дослідження, ректороманоскопії, ендоректального та трансвагінального УЗД, КТ та МРТ малого тазу, фістулографії та інших досліджень. Огляд промежини при підозрі на наявність неоплазії виробляють у положенні на гінекологічному кріслі та колінно-ліктьовому положенні. Ректальне дослідження здійснюють відповідно до стандартної методики. На даному етапі зазвичай вдається визначити розташування, діаметр і консистенцію параректальної дермоїдної кісти, наявність або відсутність нориць і рубцевих змін, а також наявність інших захворювань та патологічних станів (геморою, анальної тріщини тощо).

У ході ректороманоскопії оцінюють стан слизової прямої кишки, уточнюють розмір параректальної дермоїдної кісти, локалізацію та діаметр свищевих отворів. Для визначення напрямку та протяжності свищових ходів виконують проктофістулографію з використанням барієвої суспензії, яку вводять у пряму кишку за допомогою клізми. При проведенні УЗД, МРТ і КТ отримують додаткову інформацію про стан сфінктерів прямої кишки, м’яких тканин малого таза тощо. захворюваннями цієї анатомічної зони.

Лікування оперативне. Через безліч варіантів розташування, можливої ​​складної конфігурації пухлини, частого наявності рубцевих змін, спайок з прилеглими органами і звивистих свищевих ходів радикальне висічення параректальної дермоїдної кісти є непростим завданням для хірурга-проктолога і повинно проводитися в умовах спеціальних. Операцію виконують у плановому порядку після відповідного обстеження. Протипоказанням є тяжкі соматичні захворювання на стадії декомпенсації.

Тактику хірургічного втручання визначають з урахуванням локалізації та розміру параректальної дермоїдної кісти. Пухлина може видалятися з використанням проміжного та парасакрального доступу, через піхву або передню черевну стінку. У більшості випадків неоплазію разом зі свищами, затіками та свищевими ходами січуть одномоментно. У ході операції мобілізують пряму кишку, виділяють м’язово-фасціальні клапті для закриття дефектів, що утворилися, і т. д. Рану вшивають пошарово, встановлюють дренаж. У післяопераційному періоді хворим з параректальною дермоїдною кістою проводять перев’язки, здійснюють антибіотикотерапію, призначають знеболювальні засоби.

Прогноз залежить від розміру та розташування параректальної дермоїдної кісти, наявності чи відсутності ускладнень. Неускладнені новоутворення вважаються прогностично сприятливими. Найчастіше після операції настає повне одужання. При ускладнених пухлинах можливе недостатньо радикальне видалення, обумовлене рубцевими змінами та складністю свищевих ходів. Заходи профілактики відсутні, оскільки параректальні дермоїдні кісти вже існують на момент народження.