Паратифи А та В

Паратифи А та В – гострі інфекційні захворювання, подібні до клінічного перебігу з черевним тифом, викликані кишковими бактеріями роду Salmonella. Клініка паратифу А характеризується гарячковим синдромом, катаральними явищами, рясним розеолезним висипом на тілі; паратиф протікає з підвищенням температури тіла, шкірними висипаннями, ознаками гастроентериту. З метою діагностики паратифів А та В проводиться бактеріологічне дослідження калу, крові, сечі, блювотної маси, а також серологічні реакції (РНГА, реакція Відаля). Лікування включає дієтотерапію, призначення антибактеріальних препаратів (хлорамфеніколу), проведення дезінтоксикаційної терапії.

Паратифи А та В – інфекції тифо-паратифозної групи, що протікають з температурною реакцією, інтоксикаційним синдромом, шкірними висипаннями, диспепсичними розладами різного ступеня вираженості. Захворюваність на паратифи у світі становить 0,02 випадки на 100 тис. населення; у структурі тифо-паратифозних захворювань з їхньої частку припадає 10-15%. Для тифо-паратифозних інфекцій характерна різко виражена літньо-осіння сезонність. Найчастіше хворіють особи чоловічої статі віком від 15 до 45 років. Поширеність і захворюваність на паратифи А і В вище в регіонах з низьким рівнем санітарної культури населення та незадовільними побутовими умовами.

Збудником паратифу А є бактерія Salmonella paratyphi, паратифу В – Salmonella schotmulleri. Вони є нерухомими, факультативно анаеробними, грамнегативними, паличкоподібними мікроорганізмами, подібними за своїми морфологічними властивостями зі збудником черевного тифу. Збудники паратифів при сівбі на живильних середовищах іноді продукують газ. Паратифозні палички досить стійкі у зовнішньому середовищі, можуть залишатися життєздатними поза організмом до тижня, у воді та ґрунті виживають протягом кількох місяців. Чи здатні розмножуватися в харчових продуктах, наприклад, в молоці та сирі, м’ясному фарші. Охолодження сальмонели переносять непогано, при кип’ятінні швидко гинуть. Добре піддаються дезинфекції.

Резервуаром у разі паратифу А є людина, хвора або носій, а для збудника паратифу В – худоба, птах. Паратифи передаються за допомогою фекально-орального механізму харчовим, водяним або побутовим шляхом. Для паратифу А найхарактерніший водний шлях зараження, У – харчової (особливо за вживанні молочних продуктів). Люди та тварини виділяють мікроорганізм у навколишнє середовище протягом усього періоду клінічних проявів та близько 2-3 тижнів після (реконвалесценція). Безсимптомне бактеріоносійство при паратифах розвивається частіше, ніж при черевному тифі.

Люди мають високу природну сприйнятливість до захворювання, після одужання залишається типоспецифічний імунітет. Захворюваність на паратиф А переважно відзначається в Південно-Східній Азії, Африці, паратиф В не має регіональної вогнищевості. Відзначають як поодинокі випадки, і епідемічні спалахи.

Інкубаційний період при паратифі А становить зазвичай від 6 до 10 днів, початок гострий, відзначається швидке підвищення температури тіла, нежить. Кашель. При огляді виявляється гіперемія обличчя, ін’єкції склер, іноді висипання на кшталт герпесу на губах та крилах носа. На відміну від черевного тифу лихоманка не настільки постійна, менш тривала, часто набуває неправильного характеру. У розпал захворювання можуть спостерігатися озноб і пітливість. На 4-7 день хвороби з’являється висипання, найчастіше розеолезного характеру, але може бути і петехіальною або кореподібною. Висипання рясно покриває шкіру живота, грудей, кінцівок, відрізняється поліморфізмом елементів, з перебігом захворювання екстенсивно поширюється. Зазвичай перебіг паратифу А середньотяжкий, з помірною, короткочаснішою, ніж брюшетифозна, інтоксикацією. Іноді паратиф може набувати рецидивуючого характеру.

Паратиф характеризується інкубаційним періодом близько 5-10 днів, відрізняється переважно кишковими проявами в початковому періоді. На тлі підвищення температури відзначається біль у животі, нудота, блювання, діарея. Нерідко початкова клінічна картина нагадує симптоматику харчової токсикоінфекції. Незабаром приєднується висип, подібний до такого при паратифі А. В іншому види паратифів подібні за своєю течією. Паратиф В у поодиноких випадках може протікати важко з розвитком ускладнень, таких як септицемія, запалення мозкових оболонок.

При ураженні осіб з ослабленими захисними механізмами організму можуть розвинутись міокардит, вторинна пневмонія, гнійний менінгіт та менінгоенцефаліт, септикопіємія. Можливі кишкові кровотечі, перфорації стінки кишківника.

Попередня діагностика здійснюється на підставі скарг, даних епідеміологічного анамнезу та фізикального огляду. Збудника паратифів виділяють із крові, блювання, калу, сечі, жовчі. Специфічна серологічна діагностика здійснюється за допомогою РНГА (стає позитивною на 5-6 день захворювання), є досить чутливою та специфічною. Реакція Відаля часто є негативною або пізньою і в низьких титрах. Загальний аналіз крові може показувати деяку лейкоцитопенію, частіше – еозинофілію.

Лікування паратифів включає дієтичне харчування: щадна легкозасвоювана дієта з виключенням подразнюючих кишечник компонентів. При частій діареї – стіл №4, після нормалізації температури тіла – стіл №13, розширення раціону проводять поступово. Рекомендоване часто дрібне пиття.

Етіотропне лікування має на увазі призначення антибіотиків (хлорамфенікол) до 10 дня після стихання лихоманки. У комплексі з антибіотикотерапією призначають стимулюючі захисні властивості організму препарати, вакцинацію тифо-паратифозної вакциною, посилюючи тим самим імунну резистентність. Як засоби симптоматичної терапії при необхідності застосовують регідратаційні суміші, серцево-судинні засоби.

Паратифи А і В мають зазвичай сприятливий прогноз, при адекватній терапії відбувається повне одужання, як профілактика розвитку бактеріоносійства використовують вакцинацію. Погіршення прогнозу можливе у разі розвитку ускладнень.

Загальні заходи профілактики полягають у санітарно-гігієнічних заходах, спрямованих на контроль стану водних джерел, каналізаційних стоків, заготівлі, зберігання та транспортування харчових продуктів, боротьбу з мухами та санітарну освіту. Індивідуальна профілактика передбачає дотримання особистої гігієни, миття продуктів харчування (овочів, фруктів, зелені), вживання води з перевірених джерел. Працівники підприємств харчової промисловості та громадського харчування підлягають профілактичному обстеженню щодо носійства та виділення збудника. У разі виявлення фактів носійства вони усуваються від роботи з харчовими продуктами.