Паротитний менінгіт

Паротитний менінгіт — це запалення мозкових оболонок, спричинене зараженням вірусом епідемічного паротиту та проникненням збудника через гематоенцефалічний бар’єр. Нейроінфекція виникає після появи типових симптомів паротиту, характеризується головними болями, лихоманкою, блюванням та менінгеальними знаками. Для діагностики захворювання необхідно серологічне дослідження крові, виділення вірусу зі спинномозкової рідини (СМР), церебральне МР-сканування або КТ. Лікування включає дезінтоксикацію, дегідратацію, кисневу підтримку, а для швидкого відновлення неврологічних функцій застосовують нейрометаболічні препарати.

Імовірність розвитку нейроінфекції і натомість епідемічного паротиту становить 12-14%. Паротитні менінгіти поширені у людей молодого віку (до 25 років), у 3 рази частіше зустрічаються у пацієнтів чоловічої статі. За загальноприйнятою класифікацією вони відносяться до вторинних форм хвороби, оскільки залучення структур центральної нервової системи є ускладненням запального процесу в інших органах. У клінічній неврології відсутні методи етіотропного лікування, тому основний наголос припадає на ранню діагностику та патогенетичну терапію.

Захворювання викликане збудником епідемічного паротиту, який належить до роду параміксовірусів та вражає лише людину. Він має один антигенний тип, що складається з вірусного та розчинного компонентів. Джерелом інфекції служить хвора людина, передача збудника відбувається повітряно-краплинним шляхом через частинки слини. Імовірність зараження підвищується під час перебування у безпосередній близькості з пацієнтом.

Максимальна захворюваність на паротитний менінгіт спостерігається в холодну пору року (з грудня по квітень), коли виникають епідемічні спалахи паротиту. Максимальний ризик інфікування відзначається при скупченому проживанні в закритих колективах, при тривалому знаходженні великої групи людей у ​​приміщеннях, що не провітрюються.

Найчастіше хворіють діти та підлітки віком 5-15 років, серед дорослого населення у групі підвищеного ризику перебувають люди молодше 25 років. Хоча інфекція залишає стійкий імунітет, у 0,5-3% випадків можливі повторні випадки паротиту.

Вірус проникає в організм через слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, звідки на стадії первинної вірусемії потрапляє у кров. Збудник поширюється по всьому організму, переважно вражаючи чутливу до нього залозисту тканину слинних залоз, підшлункової залози, яєчок. Вірус накопичується у слинних залозах, де розмножується і може знову надходити в кров.

Вторинна вірусемія триває близько 5 днів, саме в цю фазу збудник може подолати гематоенцефалічний бар’єр та пошкодити менінгеальні оболонки. Поступово організм починає виробляти специфічні паротитні антитіла (які нейтралізують, комплементзв’язують), які зберігаються як мінімум кілька років. Характерною для паротитної інфекції є алергізація організму.

Через 18-20 днів після інфікування розвивається типова клінічна картина свинки: підвищується температура, наростають ознаки інтоксикації, запалюються привушні слинні залози. Вони сильно набрякають, через що у хворого деформується овал обличчя. В ділянці слинних залоз з’являється різкий біль, відчуття розпирання. Неприємні відчуття посилюються при жуванні, розмові. Зрідка в процес залучаються підщелепні та під’язикові залози.

В основному клінічна картина менінгіту розвивається на 5-6 день паротитної інфекції та маніфестує другою хвилею підвищення температури тіла до 38-39°С. При цьому посилюється слабкість, хворий відчуває інтенсивний головний біль, нерідко відкривається повторне блювання, можливі напади запаморочення. Вкрай рідко спостерігається так званий «менінгіт без паротиту», при якому неврологічні симптоми є ізольовано або передують ураженню слинних залоз.

Турбує гіперчутливість до яскравого світла, різких звуків, дотиків. Менінгеальні ознаки з’являються з перших годин хвороби. Вони представлені м’язово-тонічними синдромами: ригідність потиличних м’язів, симптом Керніга, симптоми Брудзинського та Лесажу; реактивними больовими феноменами: симптомами Керера, Менделя та Флатау, вилицьовим симптомом Бехтерева. При тяжких формах патології можливі судоми, психомоторне збудження.

Розгорнута клінічна стадія паротитного менінгіту продовжується не більше 3-8 діб у неускладнених випадках. Відмінною рисою захворювання є швидкий регрес симптоматики за умови адекватної патогенетичної терапії. Вже на 3-6 добу нормалізується температура тіла, зникають менінгеальні знаки, налагоджується режим сну та повертається апетит.

Паротитний менінгіт має доброякісний перебіг, тому резидуальні наслідки виникають нечасто. Типовим ускладненням перенесеної хвороби є астеновегетативний синдром, що тривало зберігається, який проявляється постійною слабкістю, поганою переносимістю фізичних навантажень, емоційною нестійкістю. Можливі незначні порушення інтелектуальної сфери, зниження працездатності.

У імунокомпрометованих пацієнтів або при несвоєчасному наданні медичної допомоги паротитна нейроінфекція набуває тяжкого перебігу, ускладнюється мозковим набряком-набуханням, вклиненням стовбура у великий потиличний отвір. Патологія провокує розлади вітальних функцій (дихання, кровообіг), у поодиноких випадках коматозний стан закінчується смертю хворого.

При паротитному менінгіті у 2-4% випадків інфекція поширюється на інші відділи ЦНС із розвитком енцефаліту, поперечного мієліту, синдрому Гійєна-Барре. У такій ситуації типові менінгеальні ознаки доповнюються осередковими симптомами (паралічі, розлади чутливості, порушення зору, слуху), дисфункцією тазових органів, ураженням м’язів грудної клітки та дихальною недостатністю.

При клінічному огляді у лікаря-невролога чи інфекціоніста визначаються патогномонічні менінгеальні знаки у поєднанні із загальномозковими симптомами. Припустити паротитну етіологію менінгіту вдається під час збирання анамнезу хвороби, інформацію про епідокруженні хворого. Для верифікації діагнозу використовуються такі діагностичні методи:

• Нейровізуалізація. КТ мозку необхідно для виявлення запальної реакції мозкових оболонок, виключення набряку, дислокації мозку. Найбільш інформативним методом візуалізації менінгеальних оболонок є МРТ мозку.
• Аналіз ліквору. Характерно підвищений до 300-400 мм вод. ст. тиск СМР, значний плейоцитоз – змішаний на ранній стадії менінгіту, лімфоцитарний у період розпалу. Важливим моментом є уповільнена санація ліквору, яка спостерігається через два тижні після зникнення клінічних симптомів.
• Мікробіологічні дослідження. Виконуються РСК і РТГА крові: діагностичним критерієм є титр антитіл понад 1:80 чи 4-кратне наростання титру під час проведення парних сироваток. Найбільш достовірний метод – виділення вірусних компонентів із ліквору, крові, слини.
• Загальноклінічні дослідження. В аналізі крові виявляється помірна лейкопенія, відносний лімфоцитоз, моноцитоз, незначне прискорення ШОЕ. Маркером ускладненого паротитного менінгіту вважається лейкоцитоз із 7-10 дня хвороби. Типовими є реактивні зміни аналізу сечі: гарячкова альбумінурія, лейкоцитурія.

Етіотропне лікування не проводиться. Пацієнтам з тяжкою формою захворювання показані інтерферони та синтетичні імуностимулятори для прискорення одужання. При запаленні церебральних оболонок підбирається комплексна патогенетична терапія, що включає такі напрямки:

• Інфузійна терапія. Вливання сольових розчинів використовуються як компонент дезінтоксикаційної терапії, а також підтримки електролітного балансу в організмі.
• Дегідратація. При загрозі церебрального набряку зменшується обсяг внутрішньовенних інфузій, схему лікування доповнюють осмотичних діуретиків, салуретиків, онкодегідратантів.
• Респіраторна підтримка. Вентиляція легень виконується при тяжкому перебігу паротитних менінгітів, коли є порушення свідомості, наростають дихальні розлади, виникає загроза набряку легень.
• Метаболічна терапія. Щоб зменшити енергодефіцит нервової тканини, призначаються енерготропні препарати, вазоактивні нейрометаболіти, ноотропи та вітаміни групи В.
• Протизапальне лікування. При епідемічному паротиті та менінгіті ефективні препарати з групи нестероїдних протизапальних засобів, при ускладненому перебігу нейроінфекції застосовуються кортикостероїди.

Після усунення лихоманки та менінгеальної симптоматики пацієнту потрібен курс реабілітації для ліквідації астенії, легкого неврологічного дефіциту. У періоді реконвалесценції рекомендовано висококалорійну вітамінізовану дієту, комплекси ЛФК з поступовим збільшенням навантаження, загальний тонізуючий масаж. Триває нейрометаболічна терапія та прийом адаптогенів при астеновегетативному синдромі.

Паротитний менінгіт протікає сприятливо із клінічним поліпшенням на 1-2 тижнях захворювання. Тяжкий стан зустрічається у мінімального відсотка хворих, неврологічна симптоматика швидко усувається за допомогою комплексної терапії. Менш оптимістичний прогноз для немовлят до 1 року, пацієнтів з хронічними патологіями або порушеннями імунного статусу, які мають високий ризик ускладнень.

Профілактика полягає у попередженні зараження епідемічним паротитом. Найефективніша імунізація проти вірусу (у складі вакцини КПК), показана всім дітям. Проводиться дворазово в 1 та 6 років. Тих, хто страждає на епідемічний паротит, ізолюють з 9-го дня патології включно, а дітей, які не хворіли і не були щеплені, — роз’єднують на період з 11-го по 21-й день від підтвердженого контакту з хворим.