Паротитний орхіт у дітей

Паротитний орхіт у дітей – це запалення яєчок, що виникає при зараженні вірусом епідемічного паротиту. Інфекція передається повітряно-краплинним та контактно-побутовим шляхом, відрізняється високою контагіозністю. Захворювання проявляється сильним болем у ураженому яєчку, ущільненням тканин мошонки, високою лихоманкою та загальними ознаками інтоксикації. Діагностика включає УЗД органів мошонки, серологічні реакції та ПЛР-тест для підтвердження епідемічного паротиту. Лікування орхіту у дітей передбачає постільний режим, що підтримують пов’язки для мошонки, прийом НПЗЗ для усунення больового синдрому.

Епідемічний паротит (свинка) – вірусна інфекція, яка вражає дітей та дорослих. У педіатрії хвороба частіше зустрічається у пацієнтів 5-15 років, її поширеність серед населення РФ до 18 років становить 1,85 випадки на 100 тис. Захворювання вражає різні залози організму, зокрема чоловічі тестикули (яєчка). Односторонній орхіт виникає у 20-30% пацієнтів, двосторонній – у 10% випадків. Близько 80% епізодів паротитного орхіту в дітей віком посідає дошкільний і молодший шкільний вік (до 10 років).

Збудник паротитного орхіту у дітей – вірус із сімейства Paramyxoviridae, рід Paramyxovirus. Патоген має середні розміри, круглу чи овальну форму, спіралеподібну симетрію. Зовні він захищений суперкапсидом із шипами на поверхні, усередині містить односпіральну нитку РНК. У структурі віріона є внутрішній антиген NP, поверхневі антигени NH, S і F. Збудник нестійкий у навколишньому середовищі, чутливий до нагрівання, висушування, дезінфекції.

Джерело інфекції – хвора людина, яка виділяє частинки вірусу протягом останніх 1-2 діб інкубаційного періоду та перших 9 днів від появи симптомів. Зараження відбувається переважно повітряно-краплинним шляхом. Не виключено контактно-побутовий шлях через забруднені іграшки та інші предмети, що частіше зустрічається у маленьких дітей, які не дотримуються особистої гігієни. Індекс контагіозності становить 70-85%

Вірус паротиту проникає через слизові оболонки верхніх дихальних потів, набагато рідше – через кон’юнктиву ока. Спочатку він розмножується в місці застосування, після чого потрапляє в системний кровотік і викликає первинну віремію, початок якої збігається із закінченням інкубаційного періоду. Вірус циркулює по тілу та осідає в органах-мішенях: слинних залозах, підшлунковій залозі, яєчках у хлопчиків та яєчниках у дівчаток.

Параміксовірус містить особливі фактори патогенності, які захищають його від механізмів противірусного імунітету, що спричиняє високий ризик ураження різних органів. Класичний варіант інфекції спочатку розвивається у слинних залозах, де вірус продовжує розмножуватися та порційно потрапляє в кров, підтримуючи вторинну вірусемію протягом 4-6 днів. Саме тоді патогени досягають тестикул і викликають паротитний орхіт в дітей віком.

Інкубаційний період захворювання становить 11-21 день. За 24-48 годин до появи основного симптомокомплексу можливі продромальні явища, які у дітей виражені незначно. Іноді виникають помірні головні та м’язові болі, знижується апетит, з’являється нездужання та слабкість. Гострі прояви паротиту починаються з підвищення температури до 38-40 ° С, сильного головного болю, слабкості та ознобу. Незабаром з’являються біль у ділянці слинних залоз.

Паротитний орхіт у дітей найчастіше виникає на 6-8 день хвороби та супроводжується другою хвилею лихоманки, посиленням симптомів інтоксикації. Поразка буває одностороннім та двостороннім, частіше запалюється праве яєчко. Хлопчики скаржаться на інтенсивні болі в мошонці, які віддають у пах і стегно, посилюються під час ходьби. При огляді визначається збільшення, почервоніння та ущільнення мошонки. Симптоми зникають протягом 1-2 тижнів.

Крім класичного перебігу епідемічного паротиту, бувають атипові варіанти. У поодиноких випадках запалення яєчок розвивається одночасно з паротитом (супутній орхіт), передує патології слинних залоз (первинний орхіт) або є єдиною ознакою інфекції (автономний орхіт). Іноді поразка чоловічих тестикул доповнюється запаленням передміхурової залози – простатитом, наявність якого вказують болі в задньому проході і промежини.

Поразка тестикул загрожує хронізацією запалення, атрофією яєчка, гіпогонадизмом, порушеннями темпів статевого дозрівання у підлітків. У 10-15% хворих хлопчиків у дорослому віці проявляється безплідність, імпотенція. Тяжкість та тривалість паротитного орхіту у дітей не має прямої кореляції з порушеннями сперматогенезу та репродуктивної функції в майбутньому. Проблеми бувають навіть після субклінічних варіантів запалення.

Окрім орхіту, у дітей з епідемічним паротитом можливі ускладнення з боку інших органів та систем. У 15% пацієнтів виникає міокардит, який зрідка провокує аритмії, серцеву недостатність. У 4-5% випадків запалюється підшлункова залоза, причому у кожного восьмого-дев’ятого пацієнта хвороба завершується хронічним панкреатитом та виступає пусковим фактором цукрового діабету. У 2-4% випадків виникає менінгоенцефаліт, полірадікулоневрит, мієліт.

Ознаки інфекційного захворювання та болю в ділянці мошонки вимагають консультації педіатра, за показаннями призначається розширене обстеження у дитячого уролога. На первинному прийомі визначають характерні скарги та оцінюють фізикальні ознаки орхіту: набряк, гіперемію, деформацію мошонки. Для підтвердження вірусної етіології захворювання та постановки точного діагнозу призначаються такі методи дослідження:

• УЗД мошонки. За допомогою ультразвукового сканування вдається швидко та безболісно оцінити наявність одно-або двостороннього орхіту, визначити ступінь збільшення ураженого яєчка, виключити інші захворювання мошонки. Для скринінгової діагностики можуть додатково застосовувати діафаноскопію.
• Інші методи візуалізації. Поразка слинних залоз підтверджують за даними ультразвукового дослідження. При тяжкому перебігу паротитного орхіту та ризику ураження інших органів рекомендується зробити ЕКГ, нейросонографію (у дітей раннього віку), електроенцефалографію.
• Мікробіологічна діагностика. Щоб виявити вірус паротиту, проводять серологічні реакції (ІФА, РЗК, РТГА) для ідентифікації специфічних антитіл. Діагноз підтверджують за наявності IgM, наростання титру антитіл у 4 рази за 2-3 тижні, титрі антитіл понад 1:80 при одноразовому дослідженні. Також проводиться полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР) для виявлення РНК параміксовірусу.
• Загальні аналізи. Щоб уточнити тяжкість захворювання та гостроту запальної реакції, проводять клінічний аналіз крові, в якому виявляють лейкопенію, відносний лімфоцитоз. При підозрі на паротитний панкреатит виконують біохімічне дослідження, що свідчить про зростання рівня амілази.

Диференційна діагностика

Паротитний орхіт у дітей диференціюють з варикоцеле, гідроцеле, пахово-мошонковою грижею, перекрутом яєчка. Необхідно виключити гострий епідидиміт, пухлини яєчка, туберкульоз тестикул. При атиповій клінічній картині паротиту диференціальну діагностику проводять із іншими збудниками орхіту: герпесвірусами, аденовірусами, кишковою паличкою, ентерококами. Хлопчиків-підлітків слід перевірити на венеричні захворювання.

Легкі форми захворювання лікуються амбулаторно вдома, середньоважкі та тяжкі вимагають госпіталізації до інфекційного стаціонару. У перші 9 діб від появи симптомів дитина заразна, тому необхідно дотримуватись протиепідемічних заходів, виключити контакти з нещепленими дітьми, імунокопрометованими пацієнтами. У класі, де навчається пацієнт, оголошують карантин для запобігання спалаху епідемічного паротиту.

При паротитному орхіті у дітей важливо дотримуватися суворого постільного режиму на весь період захворювання. Для усунення запалення та зменшення больових відчуттів застосовують охолодні примочки на область мошонки, використовують підтримуючу пов’язку (суспензорій). Через 3-4 дні розпочинають теплові процедури – сухі ватяні пов’язки. Для знеболювання призначають НПЗЗ. Тяжкі форми захворювання вимагають застосування інтерферону, глюкокортикостероїдів.

Дитина вважається одужалою при нормалізації температури протягом 3 діб, повної ліквідації ознак паротитного орхіту, відсутності змін в аналізах крові. Після запалення яєчок пацієнти перебувають на диспансерному спостереженні дитячого уролога протягом 1 року із проведенням планових оглядів кожні 3 місяці. Якщо паротитний орхіт супроводжувався поразкою ЦНС, показано спостереження у невролога протягом 2-х років.

Паротитний орхіт в дітей віком успішно піддається терапії, після чого в дитини розвивається стійкий довічний імунітет. Однак навіть при сприятливому перебігу хвороби не виключені ризики порушення фертильності та сексуальних проблем, які виявляються у міру дорослішання пацієнта та початку статевого життя. При односторонньому орхіті можливість зниження фертильності становить 25%, при двосторонньому – понад 65%. Повна стерильність зустрічається дуже рідко.

Епідемічний паротит – вакцинокерована інфекція, тому основним способом її профілактики буде своєчасне виконання щеплень. Згідно з Національним календарем РФ, імунізація проводиться двічі – у 12 місяців та у 6 років. Для вакцинації використовується комбінована потрійна вакцина КПК, яка також захищає від кору та краснухи. У Росії зареєстровано кілька препаратів: MMR II, Пріорікс, Вактрівір. Всі вони мають високу ефективність та безпеку.