Пасивна агресія

Пасивна агресія – це тип комунікації, у якому негативні почуття проявляються непрямими шляхами: через ігнорування, сарказм, двозначні висловлювання. Характеризується нездатністю висловлювати безпосередньо агресивність, невдоволення, образи. Виявляється зневагою, глузуванням, несвідомим шкідництвом. Діагностується за допомогою клінічної бесіди, психодіагностичних методик: тесту внутрішньої агресивності Дейхофф, опитувальника ворожості Басса-Даркі. Коригування пасивно-агресивної поведінки виконується за допомогою когнітивно-поведінкової психотерапії, комунікативних тренінгів, практик тілесно-орієнтованої терапії.

Синоніми поняття «пасивна агресія» – пасивно-агресивна поведінка, прихована агресія. Термін був запроваджений У. Меннінгером, американським лікарем-психіатром. У 1940-х роках він проводив обстеження солдатів, звернув увагу: багато пасивних, повільних, упертих. Вони були вороже настроєні, хотіли ухилитися від продовження служби, але не могли відкрито висловлювати гнів. Пасивну агресію внесли в Посібник із психічних розладів, проте невдовзі виключили з переліку, оскільки вона відповідала критеріям ситуативної реакції, а чи не патології. Поширеність пасивно-агресивної поведінки невідома, показник достовірно вищий у суспільствах з тоталітарним режимом, у сім’ях із суворим патріархальним укладом.

Пасивно-агресивна поведінка – прояв гніву замаскованими методами. Підтримується дратівливістю, гнівом, ворожістю, які не можна висловити відкрито через соціальний тиск, зобов’язання, труднощі міжособистісних відносин. Прихована агресія нерідко супроводжує період підлітництва, коли першому плані виходять негативізм, уразливість. Причинами закріплення такої реакції можуть стати:

• Особливості виховання. У сім’ях, де пряме вираження емоцій вважається неприйнятним, діти обирають замасковані, приховані методи. Гнів вони передають через впертість, небажання підкорятися через повільність, неакуратність. Стаючи дорослими, продовжують реагувати так, ніби негативних емоцій немає.
• Алексітімія. Нездатність зрозуміти, ідентифікувати свої емоції призводить до спотвореного їхнього вираження. Людина не знає, що вона переживає злість, роздратування, тому не висловлює їх прямо.
• Ситуаційна необхідність. Іноді пасивна агресія – усвідомлений вибір людини, який діє з власних вигод у конкретній ситуації. Замаскований прояв негативних переживань дозволяє прожити їх, зберігши колишні стосунки з оточуючими. Так, розмову з начальником краще супроводжувати саркастичним жартом, ніж розпочати відкриту сварку.

Відповідно до теорії психоаналізу, пасивна агресія розвивається за схемою психологічного захисту. Вона укорінюється у структурі особистості, стаючи характерною рисою. Така поведінка базується на психологічній незрілості, інфантилізмі. Пасивно-агресивні реакції – примітивні захисні механізми, властиві дитячому віку. Їхня мета – відвести від відкритого конфлікту, необхідності захищати свою позицію.

Потреба зберігати відносини (залежність) – теж із дитинства. Образи, маніпуляції, мовчазний протест характерні для дітей, які не освоїли складніші поведінкові патерни. Якщо у підлітництві, юнацтві немає переосмислення своїх реакцій при негативному переживанні, то закріплюється автоматичне включення пасивної агресії.

Прояви пасивної агресії спостерігаються повсякденно. Вони допомагають висловити негативні переживання, зберігши стосунки. Підлітки не прибирають за собою брудний посуд, доводячи матерів до істерики. Офісні працівники вимагають робити все за інструкцією, без помарок заповнювати бланки, виявляючи в такий спосіб бажання контролювати оточуючих.

Існує безліч варіантів реалізації пасивної агресії. Псевдокомпліменти – визнання достоїнств, похвала з підтекстом, що критикує. Приклади: «Ти сьогодні чудово виглядаєш», «У тебе чудова сукня, тканина схожа на оббивку дивана, м’яка». Інший варіант – подарунки, що вказують на наявність недоліків (книга «Як стати ідеальною дружиною», що тягне білизну). Іронія, сарказм також вказують на пасивно-агресивний настрій співрозмовника. Вони – хвора форма гумору, вишиковуються на гніві, дратівливості.

Спроби уникнути відкритої сварки нерідко здійснюються через демонстративне мовчання, ігнорування. Уникнення контакту не вирішує проблему, затягує вирішення спірних моментів. Але ініціатор сподівається, що співрозмовник сприйме мовчання як покарання, змінить свою думку, вибачиться. Подібні прояви – прокрастинація, саботаж. Неможливість відмовитися від виконання роботи призводить до частих перерв, переключення уваги. Приклади: довгі «лікарняні», відкладення завдання на потім, «невідкладні справи, що раптово виникли».

Саботаж може виявлятися розбіжністю слів із ділом. Людина погоджується, дає обіцянку, але робить усе по-своєму. Пізніше знаходить причину відмови. Найчастіше їй стають зовнішні обставини (хвороба, раптова подорож). Або він виконує завдання по-своєму, а потім дивується, що неправильно зрозумів слова іншої людини.

Впертість, безкомпромісність задля заподіяння незручності іншому. Яскравим прикладом є поведінка голодної дитини, яка відмовляється від їжі, щоб позлити маму. У дорослих це може бути відмова від бажаної подорожі («їдь один»). Ключовий момент: упертість не пов’язана з відстоюванням особистої думки, а необхідна для позначення гніву, невдоволення.

Культивування вини – характерна ознака пасивно-агресивного стану. Мета – спровокувати почуття провини, сорому. Нерідко реалізується через запитання: “А сама не здогадуєшся?”, “А на мене не видно, що я втомився?”. Схожий варіант – перекладання відповідальності: «чини як хочеш», «про мене можеш не турбуватися, як завжди». Щоб поставити співрозмовника в незручне становище, завдати психологічного дискомфорту використовуються шпильки, навмисне озвучування неприємних, болючих тем. Такі фрази знецінюють думку іншого.

Пасивна агресія здатна закріпитись як кращий спосіб комунікації, використовуватися для спілкування з більшістю знайомих, друзів, родичів. Нерідко вона сприяє формуванню позиції жертви в агресора: всі довкола винні у його стражданнях. Ускладненням можна назвати депресивний стан жертви, нездатність побудувати гармонійні, довірчі стосунки. Це призводить до розлучень подружжя, соціальної ізоляції людини.

Особливість пасивної агресії – її складно виявити у процесі спілкування. Людина не порушує норми комунікації, не грубить, не підвищує голос. На зауваження співрозмовника нерідко каже: не хотів образити, не мав на увазі нічого поганого, просто настрій не дуже. Пасивно-агресивне поведінка часто буває неусвідомленим, і навіть якщо здійснюється свідомо, то заперечується.

Діагностику проводять психологи, психотерапевти, рідше лікарі-психіатри. Основний метод дослідження – клінічна розмова. Коли пасивно-агресивні реакції автоматизовані, вони проявляються у розмові. Досвідчений клініцист ставить питання, які зачіпають важливі для пацієнта сфери життя, спрацьовують як тригери. Такими темами може бути: сім’я, робота, відносини з колегами. У відповідях відзначається сарказм, переформулювання питання зі зверненням до лікаря («А вам самому ваша робота подобається?»), ігнорування, зміна теми, а також інші прийоми, характерні для пасивної агресії.

Додатково до клінічної розмови можна використовувати психодіагностичні тести. Результат дослідження стає об’єктивнішим, кількісно вираженим. Існує безліч опитувальників виявлення пасивної агресії, їх вибір залежить від досвіду, переваг конкретного фахівця. Поширені діагностичні методики – Тест внутрішньої (прихованої) агресивності С. Дейхоффа, опитувальник рівня агресивності А. Басса та А. Дарки. Підсумкові показники вказують на рівень розвитку самоконтролю, вираженість внутрішньої агресії, здатність виявляти її назовні.

За психотерапевтичною, консультаційною допомогою звертаються люди, які мають внаслідок пасивно-агресивного способу спілкування відбулося погіршення відносин у важливих сферах життя: у сім’ї, на роботі, з друзями. Найпоширеніша схема терапії – усвідомлення руйнівних патернів поведінки, освоєння безпечних способів вираження гніву, образи, невдоволення. Результатом має стати розвиток самостійності, відповідальності та визнання потреби у близькості (інтимності).

Одним із найефективніших напрямків при роботі з агресією є когнітивно-поведінкова терапія. Робота з психотерапевтом спрямовано розвиток емоційного інтелекту, формування навички ідентифікації власних почуттів і станів. Щоб навчитися справлятися з напругою, що накопичилася, використовуються техніки телесноорієнтованої терапії – психом’язова релаксація, рухові вправи для усунення м’язових затискачів.

Іноді потрібне повне усвідомлення глибинних причин, що провокують пасивно-агресивні випади. Цей процес реалізується методами психоаналізу, через уявне повернення до дитячих переживань, травм. Важливо, щоб пацієнт навчився самостійно розуміти, промовляти, які емоції стоять за його сарказмом, ігноруванням, саботажем. Навичка аналізу та озвучування проблем формується у процесі раціональної психотерапії.

Пасивна агресія як стійка звичка може бути скоригована, замінена на більш продуктивні способи комунікації. Прогноз психотерапії найчастіше сприятливий. Профілактика повинна проводитись у дитячому віці. Вона полягає у дозволі дитині виявляти будь-які емоції – гнів, агресія, образу – безпечним для себе та оточуючих способом. Важливо розвивати впевненість, самостійність, вміння відповідати за вчинки, слова.