Патологічне сп’яніння

Патологічне сп’яніння – Короткочасний психотичний епізод на фоні прийому алкоголю. Може виникати навіть при невеликій дозі спиртного, недостатньої для алкогольної інтоксикації. Є своєрідною реакцією організму приймання етилового спирту. Спостерігається рідко. Супроводжується похмурим затьмаренням свідомості та вираженими змінами поведінки. Характерні раптові напади агресії, маячне сприйняття реальності та гострі афекти: лють, гнів, тривога та страх. Зазвичай виникає дезорієнтація. По закінченні психозу настає сон, в подальшому спостерігається амнезія або невиразні уривчасті спогади про те, що сталося.

Патологічне сп’яніння – рідкісний розлад, причиною якого є кількість випитого алкоголю, а своєрідна реакція організму, що нагадує парадоксальну реакцію приймання бензодіазепінів чи барбитуратов. Фахівці в галузі наркології та психіатрії вважають, що в основі цієї патологічної реакції можуть лежати перенесені раніше черепно-мозкові травми та деякі захворювання головного мозку. Ознаки психічних порушень поза станом патологічного сп’яніння у пацієнтів не виявляється. Зазвичай, у одного хворого спостерігається один психотичний епізод, повторення психозу вважається малоймовірним.

Небезпека цього стану полягає у його раптовості та несподіванці для оточуючих, а також у вираженій агресивності пацієнта, яка може спричинити заподіяння шкоди (у тому числі й тяжкої, аж до вбивства) іншим людям. Хворий, який вчинив кримінальне діяння у стані патологічного сп’яніння, визнається неосудним. Оскільки діагноз завжди виставляється ретроспективно, експертизу здійснюють з урахуванням свідчень очевидців, матеріалів кримінальної справи тощо. буд. При скоєнні злочину діагноз виставляють фахівці у сфері судової психіатрії, за відсутності протиправних дій хворого обстежують лікарі наркологи.

Патологічне сп’яніння не є стадією чи різновидом звичайного алкогольного сп’яніння. Воно є самостійним станом, що виникає під впливом постійних і тимчасових факторів. До постійних факторів відносяться перенесені органічні захворювання головного мозку та черепно-мозкові травми. При цьому в нормальному стані залишкові явища уражень головного мозку зазвичай виражені дуже слабо або відсутні.

Встановлено, що психотичні епізоди частіше розвиваються у людей, які страждають на алкоголізм, і хворих з психопатіями, однак, це не належить до обов’язкових умов. Іноді постійні чинники відсутні. Тимчасовими факторами є хвилювання, тривога, страх, недосипання, виражена втома, фізична чи психічна перенапруга. Вміст алкоголю в крові не перевищує 40 мг на 100 мл, що становить приблизно 50-150 г спиртного. Психотіческій епізод зазвичай розвивається протягом декількох хвилин, рідше – протягом години після прийому алкоголю.

І.М. Введенський вказує дві форми патологічного сп’яніння: епілептоїдну та параноїдну. З іншого боку, судові психіатри розрізняють третій варіант цієї патології – алкогольну кататонію. Зрідка спостерігається патологічне сп’яніння з іншими симптомами, що нагадують симптоми шизофренії. За даними російських психіатрів, у разі основою у розвиток психотичного епізоду стає шизофренічне обтяження.

Епілептоїдна форма супроводжується раптовою дезорієнтацією. Пацієнт втрачає контакт із реальністю. Виникають виражений страх, гнів та підозрілість. Відзначається рухове збудження. Рухи різкі, грубі, безглузді, на кшталт рухових автоматизмів. Характерна раптова жорстокість. Зазвичай хворий нападає на «противників» мовчки, рідше бурмоче чи щось кричить. Усвідомлення та критика власних дій відсутні, можливе завдання важких каліцтв.

Галюцинаторно-параноїдна або параноїдна форма проявляється раптовим порушенням свідомості та маренням. Контакт із реальністю втрачено. Пацієнт збуджений. Рухи імпульсивні, супроводжуються різко вираженими афективними реакціями як гніву чи страху. Поведінка відповідає змісту марення. Хворий може кричати, наказувати чи загрожувати, проте продуктивний контакт неможливий. Для обох форм характерне раптове початок і таке саме раптове закінчення з переходом у дуже глибокий термінальний сон.

При алкогольній кататонії спостерігається «застрявання» пацієнтів у будь-якій дії чи переживанні. Хворі можуть повторювати якісь слова чи рухи, не звертаючи уваги на оточуючих і не реагуючи на спроби вступити в контакт. Можливий як активний, і пасивний негативізм – пацієнти або виконують прохань і вимог, або активно протидіють (здійснюють дію, протилежне вимоги).

Існує безліч форм алкогольного сп’яніння, які нагадують патологічне сп’яніння, але, на відміну від нього, не є особливим станом, а є простим алкогольним сп’янінням з не зовсім звичайними проявами. При здійсненні протиправних дій диференціальний діагноз цих станів є дуже важливим завданням, оскільки від вердикту судових психіатрів залежить осудність або неосудність пацієнта.

Відмінними критеріями при постановці діагнозу є вживання малої кількості спиртного, раптовість зміни стану та поведінки хворого за відсутності попередніх ознак легкого алкогольного сп’яніння, тяжкі порушення свідомості та виражене рухове збудження за збереження нормальної координації рухів. Крім того, цей стан супроводжується галюцинаціями, маренням, а також різкими та бурхливими порушеннями настрою у вигляді жаху, страху чи гніву. У ході діагностики враховується раптовий вихід із психозу з настанням сну та часткова або повна амнезія.

Диференціальний діагноз проводять із сутінковою, деліріозною, маніакальною, істеричною, депресивною, експлозивною, дисфоричною, імпульсивною та соммнолентною формами алкогольного сп’яніння. Необхідно дуже тонке розрізнення симптомів та повне відновлення картини того, що сталося. Окремі вигуки лайливих слів чи неадекватні висловлювання можуть бути прийняті за маячні ідеї, проте якщо у поведінці хворого виявляється певна динаміка, а сам пацієнт реагує на зовнішні сигнали, це свідчить про просте алкогольне сп’яніння.

Рухове збудження при звичайному сп’яніння не досягає такої високої гостроти, жорстокості, інтенсивності та автоматизму. Спостерігається кореляція між збудженням та зовнішніми подіями. Рухи менш однакові і не вкладаються у категорію стереотипій та моторних автоматизмів.

Мова пацієнтів у стані простого сп’яніння може нагадувати марення, проте висловлювання хворих не настільки відірвані від дійсності, менш раптові та безглузді. Агресивні дії виникають не раптово, їм передує якась (нехай мінімальна) подія. Відзначається наростання афекту, агресія передується руховим збудженням, при уважному розгляді можна встановити певний (нехай і слабкий) зв’язок із реальними подіями.

Особливо часто патологічне та звичайне ускладнене сп’яніння доводиться диференціювати при хронічному алкоголізмі, який може змінювати клінічну картину у бік збільшення агресивності, галюцинацій та епізодів амнезії. Постановка діагнозу патологічного сп’яніння завжди складна, оскільки наркологи та судові психіатри не мають можливості безпосередньо оцінити поведінку хворого та роблять висновки на підставі свідчень інших людей.

Якщо вдалося встановити, що сп’яніння мало патологічний характер, пацієнт визнається неосудним, тому несе відповідальності за свої дії. Тактика лікування залежить стану хворого на момент огляду. При госпіталізації в гострому періоді для усунення збудження здійснюють внутрішньовенне або внутрішньом’язове введення транквілізаторів та нейролептичних засобів. Використовують хлорпромазин, діазепам, прометазин, дифенгідрамін та комбінації цих препаратів. Внутрішньовенні ін’єкції проводять під контролем артеріального тиску.

При виявленні психічних відхилень, які сприяли розвитку цього стану, хворого направляють на амбулаторне лікування психіатра або поміщають у психіатричне відділення. За наявності алкогольної залежності показано лікування алкоголізму у наркологічному стаціонарі. Прогноз сприятливий. Даний стан виникає рідко, для його виникнення потрібний збіг цілого ряду обставин. Залишкових явищ немає. Наркологи та судові психіатри оцінюють ймовірність розвитку повторного патологічного сп’яніння як дуже низьку.