Педагогічна занедбаність

Педагогічна занедбаність – Порушення розвитку, обумовлене недостатністю виховання, навчання. Характеризується відхиленнями у поведінці, навчальній активності, моральних цінностях. Виявляється зниженими інтелектуальними здібностями, вузьким кругозіром, інфантилізмом, емоційною неврівноваженістю, труднощами соціалізації, аморальними вчинками. Специфічна діагностика виконується психологічними методами: тестами на інтелект, мислення, увагу, пам’ять, проективними методиками та особистісними опитувальниками. Якщо немає супутніх захворювань, педагогічна занедбаність усувається за допомогою психолого-педагогічної корекції.

Педагогічна занедбаність сприймається як чинник розладів поведінки, психологічного розвитку. Інша назва – «трудовоспитуваність», про дітей говорять як про «важкі». У старшому віці використовується синонім «соціально-психологічна занедбаність», що передбачає не лише зниження пізнавальних функцій та порушення емоційно-особистісної сфери, а й соціальну дезадаптацію: підліток не відвідує навчальні заклади, надалі не влаштовується на роботу, веде «паразитичний» спосіб життя. Дані епідеміологічних досліджень різняться – кількість «важких» дітей постійно змінюється, залежить від загальних соціально-економічних умов. Найбільша поширеність визначається серед хлопчиків.

Дефіцит виховно-педагогічного впливу виникає за певних відносин у сім’ї, навчальному закладі. До факторів формування педагогічної занедбаності відносяться:

• Сімейні стосунки. У сімейному колі дитина отримує первинний соціальний досвід, з урахуванням якого формується подальше сприйняття навколишнього світу. Педагогічна занедбаність з’являється за недостатньої участі батьків у житті дитини, низькому матеріальному рівні, несприятливих умовах проживання, слабкому освітньому та культурному розвитку батьків, частих конфліктах, бездоглядності, неправильному стилі виховання.
• Освітнє середовище. Трудновоспитуваність розвивається як наслідок помилок організації освітнього процесу, поганих відносин із однокласниками, вчителями. Неуспішність у навчанні, невпевненість формуються за неуважного ставлення до дитини, ігнорування її психофізіологічних та особистісних особливостей, відсутність елементів індивідуального підходу.
• Соціальні відносини. “Важкі” діти мають постійні конфлікти з педагогами, батьками, однолітками. Психологічна ізольованість, самотність знижують потяг до відвідування освітнього закладу, дитина починає шукати підтримку та самостверджуватись через асоціальні угруповання.
• Індивідуальність дитини. Психофізіологічні, емоційно-особистісні особливості, спадкові риси, стан здоров’я, самооцінка, рівень соціальної активності – всі ці внутрішні чинники можуть посилювати педзапущеність або перешкоджати її формуванню. У групі ризику знаходяться діти з нестійким слабким типом нервової діяльності, неврологічними порушеннями, схильні до депресивних та дисфоричних емоційних станів, що мають загострені риси характеру, що перешкоджають адаптації.

Розвиток дитини детермінується віковими кризами, соціальними ситуаціями, психофізичними особливостями, орієнтованістю прийняття досвіду через спілкування, діяльність. Психічні та фізичні здібності закладені від народження у вигляді задатків, їх реалізація визначається типом виховання, життєвими обставинами. Невідповідність умов середовища задаткам дитини призводить до спотворення та деформації розвитку. Дефіцит психологічних та соціальних стимулів – основа патогенезу педагогічної занедбаності. Вона має прогресуючий характер, згодом наростає та розширюється відставання розвитку від норм вікової групи.

Існує кілька класифікацій педагогічної занедбаності. Найбільш поширена заснована на віці дитини та розгорнутості симптомів. Виділяють чотири стадії порушення:

• Перша стадія. Відповідає періоду дошкільного дитинства. Зумовлена ​​дисгармонійним стилем сімейного виховання: дефіцитом спілкування з батьками, недоліком чи зайвою турботою, підвищеною конфліктністю, суперечливими вимогами матері та батька. Можливий розвиток відхилення внаслідок помилок вихователів дитячого садка, несприятливого становища серед однолітків.
• Друга стадія. Період старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. Розвивається внаслідок недостатньої готовності до школи. В основі лежать помилки виховання, що призводять до неадекватної самооцінки, невпевненості, відсутності інтересу до пізнання. Основні прояви – негативне ставлення до школи, правил поведінки, режиму.
• Третя стадія. Підлітковий вік. Посилюється негативізм, зневага нормами, правилами, виникає тенденція до поведінки, що відхиляється, байдужість до навчання.
• Четверта стадія. Охоплює підлітковий та юнацький вік. Закріплюється антисуспільний характер поведінки, домінує грубість, негативізм. Можливе включення до злочинних угруповань.

Якісна класифікація враховує переважання відхилень у сфері. Вирізняють такі види педзапущеності:

• Медико-педагогічна. Характеризується негативними звичками, небажанням та невмінням дотримуватись правил гігієни.
• Морально-педагогічна. Виявляється повним чи частковим відсутністю моральності, небажанням контролювати емоції, враховувати почуття інших.
• Інтелектуально-педагогічна. Основне прояв – проблеми освоєння шкільної програми, відсутність пізнавального інтересу.
• Морально-трудова. Відсутнє бажання працювати, спотворено уявлення про користь праці.

Спільними проявами педзапущеності є недостатня психічна розвиненість, неосвіченість, невихованість. Дитина відстає від загальноприйнятих вікових і від своїх повноважень. Дошкільнята не освоюють рольову гру, не приймають правила, перенесення функцій персонажа недоступне. Вважають за краще прості предметні ігри – м’яч, кубики. Пацієнти частіше грають із дітьми молодших вікових груп, інтерес до взаємодії слабкий. Властива емоційна нестійкість, невпевненість, навіюваність, відомість. З деструктивних якостей присутня лінь, розсіяність, апатичність, низька організованість, безвольність.

Молодші школярі психологічно і морально підготовлені до початку навчальної діяльності. Емоційні особливості, особисті якості дисгармонійні. Педагогічна занедбаність проявляється низькою шкільною успішністю, конфліктністю при взаємодії з однолітками, вчителями, відсутністю навчального інтересу, зневажливим ставленням до праці, показною грубістю. Інтереси залишаються у сфері ігрової діяльності. Поведінка зухвала, але хуліганських вчинків немає.

Підлітки мають проблеми при міжособистісному спілкуванні, внутрішні конфлікти. Навчальна неуспішність закріплюється зниженням когнітивної сфери: недостатнім рівнем інтелекту, нестійкістю та неуважністю. Властивість грубості, безвольності, афективних спалахів, лихослів’я, шкідливих звичок (паління, вживання алкоголю, наркотиків). Особистісні риси загострюються, розвиваються акцентуації характеру, що ускладнюють соціальну адаптацію і негативно впливають продуктивність діяльності. Норми та правила поведінки у суспільстві ігноруються. Часто виникають конфліктні ситуації з матір’ю, батьком, учителями, однолітками.

За відсутності психологічної, педагогічної допомоги наростає дезадаптація дитини. У підлітків та молодих людей педагогічна занедбаність ускладнюється соціальною. Сварки з учителями, відставання від навчальної програми доповнюються відсутністю професійної орієнтації, збіднення інтересів, захоплень, несформованістю практичних навичок. Характерно глибоке відчуження сім’ї, колективу однолітків. Становлення особистості відбувається під впливом асоціальних, кримінальних груп. Спостерігається деформація ціннісних орієнтацій, соціальних установок. У запущених випадках перевиховання відбувається у дитячих виправних колоніях.

Комплексна діагностика педагогічної занедбаності ґрунтується на результатах психологічного обстеження. Дитину додатково оглядає лікар-психіатр, невролог для виключення соматичних та психічних патологій. Психодіагностика включає:

• Проектні методики. Використовуються на дослідження емоційної сфери, міжособистісних взаємовідносин, самооцінки, ієрархії цінностей дошкільнят, молодших школярів. Підліткам подібні методики показані виявлення заперечуваних проблем, при підозрі на навмисне спотворення результатів опитувальників. Представлені малюнковими та асоціативними тестами, методами інтерпретації ситуацій.
• Опитувальники. За нормального розвитку інтелектуальних функцій застосовуються з 10-річного віку. Спрямовані дослідження емоцій, характерологічних характеристик, звичних реакцій у міжособистісному взаємодії, цінностей. Використовується опитувальник Лічко, патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО), методика багатостороннього дослідження особистості (ММІЛ, з 15 років).
• Методики дослідження пізнавальної сфери. Рівень інтелекту досліджується тестом Векслер, тестом Равена. Функції мислення – методом класифікації, інтерпретації прислів’їв, встановлення аналогій, визначення загального та різного. Активна увага – таблицями Шульте, коректурною пробою. Пам’ять – методикою “10 слів”, переказом тексту.

Основним напрямом диференціальної діагностики є розрізнення педагогічної занедбаності із затримкою психічного розвитку, розумовою відсталістю, психопатичним розвитком особистості. Ключовим моментом є патогенетичний чинник – недостатнє, неправильне виховання. Також враховується наявність/відсутність неврологічних патологій, зрілість нервової системи (баланс збудження/гальмування, церебрастенічні, енцефалопатичні прояви). Педзапущеність то, можливо супутнім діагнозом при ЗПР, розумової відсталості, порушеннях поведінки.

Процес усунення педзапущеності передбачає психолого-педагогічну та психотерапевтичну корекцію. Паралельно здійснюється лікування неврологічних, психічних відхилень. Корекційний процес включає:

• Заняття із психологом. Мета – усунення активно-вольових дефектів, страхів, розсіяності, сором’язливості, навчання управлінню емоціями, збудженням. Освоюються навички продуктивної міжособистісної взаємодії. При зниженні когнітивних функцій організуються заняття, створені задля стимуляцію їх розвитку.
• Сеанси психотерапії. Проводяться індивідуально та у складі групи. Застосовуються методи навіювання, самонавіювання, переконання. Відпрацьовуються адекватні емоційні реакції, навички взаємодопомоги, доброзичливих взаємин. Паралельно підвищується самоприйняття, коригується самооцінка.
• Соціальну реабілітацію. Використовується метод корекції через працю, спільну діяльність. Під контролем наставника підліток входить у виробничий процес, вчиться встановлювати контакти у процесі роботи. Відбувається усвідомлення своєї корисності, потреби. Діти молодшого віку прямують до спортивних секцій, творчих студій.

Педагогічна занедбаність – оборотний стан. За комплексної підтримки фахівців прогноз сприятливий (за відсутності психічних та неврологічних порушень). Основний спосіб профілактики – стійкі сімейні цінності, адекватний психофізіологічним особливостям дитини стиль виховання. Важлива відданість батьків здоровому способу життя, їхнє вміння встановлювати доброзичливі відносини всередині та поза сім’єю. Вимоги мають бути присутніми, але їх варто правильно оформлювати (прохання, рекомендації), обґрунтовувати доцільність. Необхідно стимулювати пізнавальну, творчу, соціальну активність, організовувати різноманітне дозвілля.