Передгіпертонія

Передгіпертонія – Це стан, при якому реєструється систолічний артеріальний тиск в межах 130-139, діастолічний – 85-89 mm Hg. Не вважається патологією, але систематичне знаходження показників у зазначених значеннях може бути розцінено як фактор ризику розвитку гіпертензії. Специфічних проявів немає. Виявляється на прийомі у лікаря чи самостійно. Для визначення сприятливих факторів використовують інструментальні, лабораторні методи (ЕКГ, біохімічний аналіз крові, аналіз сечі). Основою лікування є оздоровчі заходи, за наявності показань можливе застосування медикаментозних засобів.

Передгіпертонія, прикордонна гіпертензія або підвищений нормальний артеріальний тиск – стан, який зустрічається у 30% людей віком від 18 років. Нерідко асоціюються з високим рівнем ліпідів крові, особливо холестерину, ожирінням, цукровим діабетом першого та другого типів. Найчастіше виявляється у чоловіків, коливання показників у прикордонній зоні можуть зберігатися багато років. Сучасні дослідження в галузі кардіології довели, що у пацієнтів із передгіпертензією порівняно з особами, які мають показники ішемічної хвороби серця у 1,3 раза, інсульту – у 1,7 раза. Цей процес здатний значно погіршити довгостроковий прогноз та зменшити загальну тривалість життя.

Етіології прикордонної артеріальної гіпертензії та гіпертонічної хвороби практично ідентичні. Основною причиною є перенапруга нервової системи, що веде до порушення нормального функціонування нейрогуморальної регуляції артеріального тиску на рівні кіркових та підкіркових центрів, проте у разі передпатології несприятливий вплив ще не так суттєво позначається на стані серця та судин.

Значну роль у попередженні хвороби відіграє визначення та обмеження впливу на організм факторів ризику. До них відносять:

• малорухливий спосіб життя,
• споживання великої кількості солі,
• нестача кальцію
• наявність шкідливих звичок – зловживання алкоголем, куріння.
• стресогенні фактори, наприклад, важка виснажлива робота, особливо в нічний час, часті хвилювання, психологічні потрясіння.

Окремо виділяють обтяжену спадковість. За наявності передгіпертонії чи гіпертонічної хвороби у близьких родичів ризик розвитку передпатології, та був і патології зростає. Крім того, до збільшення ймовірності виникнення захворювання наводять ендокринні порушення – гіпертиреоз, цукровий діабет, перебудова гормональної регуляції у клімактеричному періоді у жінок.

Патогенетичні механізми підтримки підвищеного тиску крові дуже відрізняються у різних пацієнтів, можуть поєднуватися в різних комбінаціях. Найчастіше на перше місце виходить ушкодження окремих ланок нейрогуморальної регуляції: первинне порушення функції ЦНС, дисфункція нирок із затримкою натрію та води, підвищення чутливості до речовин, що звужують судини (катехоламіни, ангіотензин). Можливе підвищення активності пресорних (реніна) та зниження продукції депресорних (простагландинів) сполук.

Зміни загальної гемодинаміки при порушенні цих ланок зводяться до невідповідності між серцевим викидом і загальним периферичним опором судин з величезним переважанням однієї з цих параметрів, у результаті розвивається предгипертония. На певному етапі стають важливими органічні зміни артеріальної стінки з переходом на повноцінну есенціальну гіпертонію. Усі перелічені ланки пов’язані між собою, але уточнення провідного чинника необхідне вибору заходів профілактики та лікування.

Оскільки цей стан сам по собі не є захворюванням, специфічні симптоми та клінічна картина в цілому частіше відсутні. У початковій стадії процес важко від вегетативно-судинної дисфункції з лабільним артеріальним тиском при нормальному самопочутті або його незначному погіршенні. Пацієнти зрідка можуть скаржитися на головний біль, що розвивається на тлі емоційних переживань та змін погоди, мелькання мушок перед очима.

Передгіпертонія часто асоціюється з цукровим діабетом, ожирінням та гіперхолестеринемією, тому на перший план нерідко виходять ознаки перерахованих патологій: постійна невгамовна спрага, голод, часте сечовипускання. Хворі можуть відзначати свербіж шкіри та слизових, наявність локальних вогнищ запалення, які важко піддаються терапії, порушення зору. Ці симптоми повинні насторожити, спонукати людину почати контролювати свій артеріальний тиск.

Виявлення стабільно підвищеного тиску можливе як самим пацієнтом, так і лікарем-кардіологом або терапевтом на профілактичному чи лікувальному прийомі. Необхідний ретельний збір анамнезу для з’ясування факторів ризику та спадкової схильності. Уточнюється наявність ниркових патологій, інфекцій сечового міхура та гіпергідрозу, факт постійного прийому деяких медикаментів (оральні контрацептиви, судинозвужувальні краплі для носа, стероїдні та нестероїдні протизапальні засоби). З додаткових методів діагностики застосовують:

• Вимірювання АТ. Основний спосіб швидкого та простого виявлення передгіпертонії. За правилами проводиться у спокійній обстановці шляхом накладання манжетки тонометра на плече «неробочої» руки на 2,5 см вище за ліктьовий згин. Пацієнту рекомендується за годину до дослідження виключити куріння, прийом їжі, тонізуючих напоїв. В умовах передпатології особливо важливим є контроль тиску в домашніх умовах.
• Огляд. Допомагає виявити додаткові фактори, що схиляють, визначити вторинні причини зміни АТ. Дані про вагу, зростання хворого використовуються для підрахунку індексу маси тіла, що дозволяє встановити наявність та ступінь ожиріння. Візуально визначають ознаки фіброматозу шкіри, характерного для феохромацитоми, аускультативно вислуховують шуми над черевним відділом аорти, щоб уникнути стенозу ниркових артерій. Збільшення нирок при пальпації вказує формування об’ємних утворень.
• Лабораторні дослідження. Провідне значення приділяється біохімічному аналізу крові. За вмістом холестерину, ліпопротеїнів, креатиніну, сечової кислоти, глюкози, калію, кальцію виявляють можливу гіперліпідемію, порушення ниркової функції, іонний дисбаланс. Загальний аналіз сечі також відображає стан системи виділення, за наявності кетонових тіл і цукру можна припустити наявність цукрового діабету.
• Інструментальні методи. Обов’язковим пунктом дослідження є проведення електрокардіографії у 12 відведеннях. На кардіограмі звертають увагу на ознаки гіпертрофічних змін лівого шлуночка, характерні для початкових етапів передхвороби, що свідчать про збільшення серцевого викиду. У разі виявлення аномалій рекомендується УЗД серця для уточнення стану міокарда.

Диференціальна діагностика проводиться в поодиноких випадках, оскільки ознаки, що виявляються, не вказують на патологію і лише відображають загальні тенденції змін серцево-судинної системи пацієнта. За показаннями здійснюється пошук ряду причин прикордонної артеріальної гіпертензії, наприклад, гормонпродукуючих пухлин надниркових залоз, нирок, зменшення просвіту ниркових артерій, гіперфункції щитовидної залози.

Сучасна медична спільнота не має однозначної думки щодо доцільності та необхідного обсягу терапії передгіпертензії. Одні фахівці вважають достатню зміну способу життя, інші наполягають на ранньому призначенні лікарських засобів. Аналізуючи та узагальнюючи рекомендації щодо ведення пацієнтів з підвищеним нормальним артеріальним тиском, можна виділити немедикаментозні та медикаментозні принципи лікування.

Немедикаментозна терапія.

Оздоровчі заходи рекомендовані всім хворим, у яких реєструється стійке підвищення тиску більше ніж 120/80 mm Hg. Вони покликані попередити перехід передпатології на хворобу, вплинути на наявні фактори ризику. До основних заходів відносяться відмова від куріння та алкоголю, нормалізація маси тіла, збільшення фізичного навантаження (аеробні навантаження 30 хвилин 3-4 рази на тиждень). Важлива корекція дієти, зменшення споживання солі та жирних продуктів, збільшення частки свіжих овочів та фруктів, риби.

Медикаментозна терапія.

Застосування лікарських засобів при передгіпертонії зазвичай вважається за доцільне лише за наявності супутніх факторів, ознак ураження органів-мішеней. Медикаментозна корекція може запобігти або значно відстрочити розвиток стабільної артеріальної гіпертензії. Можливе використання монотерапії або комбінацій препаратів у малих дозах на тлі регулярного самостійного контролю АТ. До препаратів першого ступеня відносять інгібітори ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (еналаприл, лізиноприл), антагоністи кальцію (амлодипін, ніфедипін), тіазидні, калійзберігаючі діуретики.

Результат залежить від наявності сприятливих факторів та їх кількості, присутності асоційованих станів. В абсолютній більшості випадків прогноз залишається сприятливим, якщо передгіпертонія не переходить безпосередньо у хворобу. Профілактика тісно перетинається з немедикаментозною терапією, включає загальнооздоровчі заходи (корекцію дієти і маси тіла, відмова від шкідливих звичок, помірні фізичні навантаження). Незалежно від наявності скарг рекомендується щорічно відвідувати терапевта, проходити медичний огляд чи планову диспансеризацію.