Передозування наркотиків

Передозування наркотиків – це гострий стан, що виникає при прийомі наркотичного препарату в дозі більше, ніж рекомендована або звична для організму. Симптоми залежать від виду введеного наркотику, найбільш загальними ознаками є порушення дихання, різкі коливання артеріального тиску та ЧСС, відсутність реакції зіниць на світло, сухість та блідість шкіри, ціаноз пальців та губ, психомоторна загальмованість чи збудженість, судоми, втрата свідомості, кома. Діагностика включає збір анамнезу та клінічних даних, лабораторні дослідження крові та сечі на вміст наркотиків. Лікування медикаментозне, спрямоване відновлення життєвих функцій, усунення симптомів.

Передозування наркотиків – отруєння наркотичними препаратами. Належить до станів, що потребують невідкладної медичної допомоги, здатна призвести до незворотних патологій органів та систем, до коми та смерті. Згідно з офіційною статистикою, у Росії щорічно госпіталізується понад 30 тисяч людей із наркотичними отруєннями, близько 8 тисяч помирають внаслідок передозування наркотиками. 70% таких пацієнтів становлять підлітки та молодь до 25 років. У структурі гострих отруєнь наркотиками від 40 до 74% випадків представлені надмірним вживанням медикаментів, переважно психотропних препаратів, та 12-20% – запровадженням наркотичних нелікарських засобів.

Передозування може розвинутись при застосуванні будь-якого наркотику. У медичній практиці причиною отруєння найчастіше стає запровадження депресантів – героїну, снодійних засобів. Рідше госпіталізуються особи з передозуванням стимуляторами – екстазі, кокаїном, фенаміном. Тяжкість інтоксикації та ймовірність летального результату визначається кількістю речовини, наявністю небезпечних домішок, вагою та станом здоров’я наркомана, тривалістю періоду до надання первинної допомоги. До найпоширеніших факторів, що сприяють розвитку передозування, належать:

• Змішування наркотиків. До отруєння наводить одночасне вживання кількох наркотиків однієї групи (полінаркоманія). Небезпечне поєднання багатьох наркотичних речовин з алкоголем та компонентами тютюнового диму.
• Спосіб прийому наркотику. Передозування найімовірніше при внутрішньовенному введенні препарату. При такому способі вся доза надходить у кров миттєво.
• Висока чистота наркотику. Незвично великий обсяг наркотику іноді вводиться випадково при нижчому, ніж зазвичай, вмісті домішок. Схильні до ризику наркомани, які не виконують пробу перед першим вживанням.
• Наявність токсичних добавок. Серед вуличних торговців поширені наркотики низької якості з додаванням різних сполук, які збільшують вагу товару. Імовірність передозування підвищують такі добавки як щур, бікарбонат натрію, крейда і пральний порошок.
• Зниження чи втрата толерантності. Звикання до певної дози наркотику відбувається поступово. Після перерви у вживанні, курсу детоксикації, тяжкого захворювання толерантність знижується, прийом звичних раніше доз стає небезпечним для життя.

Наркотичні засоби впливають на ЦНС, надають стимулюючий чи гнітючий ефект. Через війну надмірно посилюється чи пригнічується робота мозкових центрів, відповідальних вітальні функції – дихання і серцебиття. Крім цього, наркотики проникають безпосередньо у тканини, викликаючи зміни функцій різних органів. Дія депресантів та стимуляторів реалізується через специфічні рецептори, розташовані в різних відділах мозку, органах та системах. У високій концентрації вони присутні в новій корі, підкіркових ядрах, гіпоталамусі, гіпокампі, спинному мозку, а також у підслизовому шарі шлунка, здухвинній та дванадцятипалій кишці, у серці та легенях.

Наркотики, що пригнічують активність ЦНС – героїн та інші опіати, заспокійливі препарати, наприклад, бензодіазепіни – уповільнюють усі функції організму. При передозуванні підвищується концентрація двоокису вуглецю в крові, пригнічується реакція дихального центру в стовбурі мозку, пригнічується діяльність мосту та довгастого мозку. Знижується частота дихальних рухів, посилюється гіпоксемія, порушується кашльовий рефлекс. Розвивається брадикардія, аритмія та блокада серця.

Наркотичні стимулятори, такі як кокаїн та амфетамін, впливають на нейромедіаторні системи, збільшуючи кількість дофаміну, норадреналіну та серотоніну. Виникає гіперзбудження ЦНС, стан ейфорії. Великі дози наркотиків мають місцевоанестезуючу дію завдяки блокуванню потенціал-залежних натрієвих каналів у периферичній нервовій системі. Надлишок катехоламінів здатний спровокувати серцевий напад, спазми, непритомність та гіпертермію з ризиком пошкодження мозку.

Отруєння опіатами проявляється поєднанням симптомів пригнічення ЦНС, дихання, функцій ШКТ та нирок. У пацієнтів розвивається сопор, кома. Розлади дихання представлені брадипное – патологічним зменшенням дихання. Виникає асфіксія. Патологічно знижується перистальтика шлунково-кишкового тракту, сповільнюється виведення сечі, зіниці звужуються та залишаються такими незалежно від змін освітленості. У тяжкій стадії передозування хворі перебувають у стані глибокої коми, відсутня реакція зіниці на світло, реакції на больове подразнення. Спостерігається арефлексія та атонія. Порушується гемодинаміка, дихальні рухи поодинокі або відсутні.

Передозування психостимулюючими засобами, наприклад амфетамінами, характеризується станом збудження. Пацієнти емоційно і рухово активні та розгальмовані: голосно розмовляють, кричать, постійно переміщаються, здійснюють хаотичні, іноді самоушкоджуючі дії (б’ються об стіни). Різко підвищується апетит, наркомани поїдають усі доступні продукти без розбору. Нерідко хворі відчувають напад паніки з метаннями та стогонами. Частішає серцебиття, сильно розширюються зіниці. Колір обличчя темно-рожевий, майже червоний. Шкіра та слизові оболонки сухі, іноді з рота виділяється піна, що супроводжується блюванням. З’являються виражені болі в голові та грудях. Тривожність змінюється сонливістю та втратою свідомості.

Клінічна картина передозування галюциногенами (каннабіноїдами, ЛСД) схожа на алкогольне сп’яніння. Спочатку спостерігається рухове та мовленнєве збудження, можливі яскраві зорові галюцинації, відчуття безтурботності та розслаблення. Поступово наростає дрімота, що переходить у сон із барвистими сновидіннями. За кілька годин з’являється апатія, роздратування, гнів, фізична слабкість. Почастішає пульс, підвищується кров’яний тиск у положенні лежачи, стоячи ці показники знижуються. Формується стан паніки, гострого психозу з збудженням, замутненою свідомістю, дезорієнтацією та зоровими галюцинаціями (повторно), делірієм. Нерідко виникають гострі головні та абдомінальні болі, почуття страху та пригніченості, суїцидальні думки, параноя.

Передозування наркотиків призводить до токсикогенних та соматогенних наслідків. Найнебезпечніші ускладнення токсикогенної стадії. Вони включають зупинку дихання, яка часто розвивається після внутрішньовенного введення дози наркотику. Асфіксія можлива через неприборкане блювання і аспірацію мас. Ушкодження дихання провокує гіпоксію та некардіогенний набряк легень, підвищення капілярного тиску, подальше надходження транссудату до альвеол та паренхіми. Соматогенні ускладнення представлені пневмонією, токсикогіпоксичною енцефалопатією, міоренальним синдромом, спричиненим тривалим лежачим становищем пацієнта.

Передозування наркотиків діагностується у два етапи: при наданні медико-санітарної долікарської допомоги та у стаціонарі. На первинному етапі важливою є правильна оцінка токсикологічної обстановки фельдшерами та санітарами бригади швидкої допомоги. Вони виявляють та реєструють наявність шприців, засобів для виготовлення та вживання наркотиків, упаковок від психотропних препаратів. За наявності свідків передозування їх опитують, з’ясовуючи вид наркотичного засобу, що використовується. Центральне місце у клінічній картині займають симптоми токсичного ураження ЦНС, порушення серцевої та дихальної діяльності.

Другий етап діагностики виконується лікарем-наркологом, реаніматологом. Для диференціації різних видів передозувань проводиться комплексне обстеження пацієнта, яке включає:

• Клінічний опитування, огляд. Збір токсикологічного анамнезу проводиться зі слів родичів та знайомих, самі пацієнти часто недоступні для контакту. У ході опитування лікар з’ясовує тип та найменування наркотичної речовини, вжитої хворим, час прийому та дозу наркотику, спосіб введення. При огляді визначається блідість та сухість шкіри, пригнічення дихання, серцебиття та реакцій ЦНС.
• Хіміко-токсикологічне дослідження. Ключовий метод при постановці діагнозу – лабораторне виявлення наркотичної сполуки та/або її метаболітів у сечі та крові пацієнта. Аналізи вказують на наявність конкретного наркотику, його концентрацію. Додатково може бути встановлений вміст алкоголю, лікарських препаратів, що посилюють або знижують дію наркотику.
• Додаткові інструментальні дослідження. Для оцінки тяжкості органних порушень проводиться комплекс процедур, що може включати електрокардіографію, електроенцефалографію, комп’ютерну томографію мозку, рентгенологічне дослідження ОГК, УЗД внутрішніх органів. Результати дозволяють скласти прогноз, виявити ускладнення та правильно підібрати лікувальні процедури.

До приїзду лікарів пацієнт із наркотичним передозуванням потребує невідкладної допомоги, яка включає заходи щодо відновлення дихання, попередження втрати свідомості, дегідратації та аспірації вмісту шлунка. Якщо хворий у свідомості, з ним розмовляють, запитують, утримуючи активну увагу. По можливості виводять на свіже повітря. При несвідомому стані перевіряють прохідність дихальних шляхів вдуванням повітря рот-в-рот із затиснутим носом, по необхідності очищають їх від блювотних мас, відсувають корінь язика, що запалий, проводять процедуру штучного дихання. Перевіряють наявність пульсу, за його відсутності виконують непрямий масаж серця. Лікарська допомога складається з трьох етапів:

1. Реанімаційні заходи. Першочерговим завданням є відновлення та стабілізація життєво важливих функцій. Внутрішньовенно вводиться розчин глюкози та тіамін (вітамін B1), проводиться процедура штучної вентиляції легень.
2. Лікування отруєння. Після отримання результатів лабораторних досліджень підбирається антидот: при опіоїдних отруєннях – налоксон, передозування бензодіазепіновими препаратами – флумазеніл. Для більшості психотропних засобів антидоту відсутнє, лікування симптоматичне.
3. Реабілітація. Після стабілізації стану призначаються консультації психіатра, психолога. Мета – встановлення обставин передозування (випадкові чи навмисні дії), виявлення суїцидальних тенденцій, формування мотивації до проходження терапевтичного курсу щодо позбавлення наркозалежності.

Результат передозування залежить від своєчасності надання допомоги. Як правило, смертельні випадки пов’язані з відсутністю поблизу людей, здатних викликати лікарів та підтримувати життєві функції пацієнта. Найбільш ефективним профілактичним заходом є відмова від прийому наркотиків. Для зниження ймовірності отруєння потрібно не змішувати різні види речовин, не пити алкогольні напої, не вживати наркотики на самоті, проводити пробу при першому прийомі, відмовитися від ін’єкцій. Варто пам’ятати, що хвороба, абстинентний синдром або перерва на кілька днів здатні знизити толерантність організму до речовини.