Перегин жовчного міхура

Перегин жовчного міхура – Це один з варіантів аномалії будови, який характеризується деформацією органу. Найчастіше стан протікає без клінічних симптомів і виявляється випадково при інструментальних дослідженнях. Виражений перегин проявляється болями та тяжкістю у правому підребер’ї, нудотою та гіркотою у роті, нестійким стільцем. Для діагностики застосовують інструментальні методи візуалізації – сонографію жовчного міхура, ендоскопічну РХПГ. Перегин із безсимптомним перебігом не потребують лікування. При погіршенні стану призначають холекінетики, ферментні препарати, спазмолітики.

Перегин жовчного міхура належить до групи аномалій форми органу. Стан не можна зарахувати до захворювань, оскільки зазвичай деформація жовчного міхура ніяк не проявляє себе. Перегини дуже поширені: їхня частка становить від 50 до 74% усіх варіантів порушень розвитку біліарної системи. Частота народження аномалії в популяції – близько 3-5%. Перегин може локалізуватися в шийці, тілі чи дні жовчного міхура – ​​співвідношення цих анатомічних варіантів становить 4:2:1.

Оскільки перегин буває вродженим та набутим, аномалія має поліетиологічний характер. У сучасній гастроентерології прийнято вважати, що основною причиною є генетичні порушення, що передаються у спадок. При вивченні сімейних випадків встановлені типові зміни м’язового шару та слизової оболонки жовчного міхура. Інші етіологічні фактори:

• Особливості постнатального розвитку. Після народження дитини жовчний міхур починає рости разом з іншими органами. При цьому збільшення самого органу, ложа жовчного міхура, біліарних проток відбувається диспропорційно. Як наслідок, міхур перетягується і деформується, його шийка викривляється під гострішим кутом.
• Періхолецистит. Тривале запалення навколоміхурових тканин супроводжується фіброзними процесами. Утворюються сполучнотканинні спайки, які змінюють контури жовчного міхура, фіксуючи його до сусідніх органів черевної порожнини. На цьому фоні виникає не лише перегин, а й внутрішні перетяжки.
• Зміна фізичних властивостей жовчі. Згущення вмісту жовчного міхура з розвитком біліарного сладжу сприяє формуванню аномалій. Перегин обумовлений підвищеною скоротливістю стінки органа. Імовірність його появи значно зростає, якщо у пацієнта діагностується жовчнокам’яна хвороба.

Фактори ризику

Фактором ризику перегину жовчного міхура є наявність дисплазії сполучної тканини з астенічною статурою, непропорційно довгими ногами та руками, деформацією хребта та грудної клітки. Стан часто асоційований з пролапсом мітрального клапана як одним із проявів дисморфогенезу. Не виключена роль інфекційних уражень гепатобіліарної системи в анте- та постнатальному періодах, але достовірних доказів впливу цього фактора на формування перегину не виявлено.

При вродженій формі перегин виникає у внутрішньоутробному періоді. У цьому випадку спостерігаються 3 типові варіанти зміни форми: нефізіологічний вигин у ділянці тіла, дна або шийки. Зазвичай у людей із вродженою патологією виражені зміни в капілярній мережі органу, через що порушується його кровопостачання. Можливі точкові крововиливи у підслизовий шар, у стінці міхура відбуваються дегенеративні процеси.

Порушення анатомічних взаємин компонентів біліарної системи провокує зниження моторної функції органу. Уповільнюється виділення жовчі у відповідь на їду, що викликає хронічні проблеми з травленням. Більш серйозні зміни зустрічаються при набутих перегинах: жовчний міхур має химерну вигнуту форму, що різко деформується при спробі м’язового скорочення.

Більшість людей вроджений перегин — варіант норми, за відсутності провокуючих чинників не супроводжується якими-небудь неприємними проявами. Набуті форми частіше мають клінічну симптоматику, що посилює ознаки провідної патології гепатобіліарного тракту. Стан погіршується при вживанні великої кількості тваринних жирів, стресах, інтеркурентних захворюваннях.

Типова ознака аномалії жовчного міхура – біль праворуч у підребер’ї або епігастрії. Найчастіше болі тупі, ниючі. Больовий синдром при перегині може іррадіювати в міжлопаткову зону, праве плече. Неприємні відчуття виникають через 40-60 хвилин після їди і тривають до 2-3 годин. Рідше больовий синдром представлений сильними спазмами, які починаються через 15-20 хвилин після закінчення їжі і тривають недовго.

Через порушення виділення жовчі у кишечник з’являються диспепсичні симптоми. Турбує нудота, огида до жирної їжі. Періодично відкривається блювання. Мовою утворюється жовтуватий наліт, характерний неприємний запах з рота. Вранці у ротовій порожнині відчувається гіркий присмак. Стілець стає нестійким: запори чергуються з діареєю. При загостренні стану кал набуває сірого кольору, містить частинки неперетравленої їжі.

Найпоширеніший наслідок перегинів жовчного міхура – різні форми дискінезії жовчовивідних шляхів. Моторна дисфункція переважно відзначається у дитячому віці та становить близько 60-80% усіх гепатобіліарних захворювань у педіатрії. У дорослих дискінезія ЖВП частіше спостерігається у молодому віці, тоді як у хворих середнього та похилого віку перегин часто провокує початок органічних хвороб біліарного тракту.

При виражених перегинах та порушенні нормального відтоку жовчі підвищується її літогенний потенціал. Змінюється співвідношення холестерину та лецитину, що сприяє накопиченню суспензії та формуванню каменів. В результаті розвивається жовчнокам’яна хвороба. Ішемічні процеси у стінці жовчного міхура та затримка жовчі підвищують ймовірність бактеріального інфікування з виникненням холециститу.

Дані, одержані при фізикальному огляді, недостатньо інформативні. У період погіршення стану визначаються позитивні міхурові симптоми. Лабораторні методики також не дозволяють поставити діагноз, але вони важливі для підтвердження синдрому мальабсорбції та мальдігестії. Основними у діагностичному пошуку є інструментальні способи візуалізації. План обстеження включає такі методи:

• УЗД жовчного міхура. Найбільш простий та точний спосіб виявлення деформації органу. При сонографії лікар оцінює ступінь перегину та його локалізацію, скоротливість стінок міхура. Щоб підтвердити супутні дискінетичні порушення, проводять УЗД після жовчогінного сніданку.
• РХПГ. Якщо на УЗД не вдалося встановити наявність перегину, для детальної візуалізації проток та жовчного міхура виконується рентгенологічне дослідження з контрастною речовиною. РХПГ переважно рекомендують при підозрі на набутий перегин.
• Дуоденальне зондування. Методика використовується для вивчення жовчовидільних функцій міхура, отримання матеріалу для мікроскопічного аналізу різних порцій жовчі. Дослідження інформативне для виявлення супутньої патології: холециститу, дискінезії ЖВП, холангіту.

Якщо перегинання жовчного міхура став випадковою знахідкою при інструментальному обстеженні і не супроводжується неприємними симптомами, лікувати його не потрібно. При появі симптомів у пацієнтів із вродженими аномаліями проводиться терапія, ідентична лікувальній схемі при функціональних розладах біліарного тракту. Придбаний перегин потребує терапії основного захворювання. Лікарі-гастроентерологи призначають такі препарати:

• Холеретики та холекінетики. Дія ліків спрямована на підвищення обсягу та покращення реологічних характеристик жовчі, стимуляцію її виділення у 12-палу кишку. Медикаменти покращують перетравлення жирів, усувають тяжкість та болючі відчуття в животі після їжі.
• Ферменти. Як правило, перегин поєднується із зниженням зовнішньосекреторної функції підшлункової залози, що потребує лікарської корекції. Комплексні препарати містять усі панкреатичні ензими для перетравлення білків, жирів та вуглеводів.
• Седативні засоби. Більше половини випадків загострення симптоматики пов’язано з психоемоційними та нейровегетативними розладами. Заспокійливі медикаменти допомагають відновити баланс між ланками вегетативної іннервації, покращують загальне самопочуття.
• Спазмолітики. Препарати показані, якщо перегин провокує гіпертонічні розлади моторики жовчного міхура, що супроводжуються болями інтенсивними. Спазмолітики розслаблюють гладку мускулатуру та полегшують відтік жовчі.

Перегин жовчного міхура не становить загрози здоров’ю людини, тому прогноз розцінюється як сприятливий. Вселяють побоювання серйозні аномалії, які виникли у хворих, які тривалий час страждають на органічні хвороби біліарної системи. Профілактика вроджених форм перегину не розроблена. Для попередження набутих варіантів необхідно своєчасно виявляти та лікувати гастроентерологічні захворювання.