Перелом грудного відділу хребта

Перелом грудного відділу хребта – це порушення цілісності одного чи кількох грудних хребців. Може бути ускладненим чи неускладненим. Виявляється болем та обмеженням рухів. При супутньому ушкодженні нервових корінців та спинного мозку виникають неврологічні порушення. Діагноз виставляється на підставі скарг, анамнезу, даних фізикального обстеження, рентгенографії, КТ, МРТ та інших досліджень. Лікування неускладнених переломів найчастіше консервативне, ускладнених – оперативне.

У дітей та молодих пацієнтів перелом грудного відділу хребта, як правило, є наслідком інтенсивної травматичної дії – автодорожньої пригоди або падіння з великої висоти. У людей похилого віку патологія часто розвивається при незначних травмах (наприклад, падінні зі стільця), супроводжується слабо вираженими клінічними проявами і часом залишається нерозпізнаним.

У сучасній травматології розрізняють травматичні та патологічні, одиночні та множинні переломи хребта. Травматичні переломи виникають за інтенсивного впливу зовнішніх сил на незмінений хребет. Патологічні ушкодження розвиваються за наявності захворювань, що знижують міцність кісткової тканини, і утворюються при мінімальному зовнішньому впливі або за виконання звичайних побутових дій.

Найбільш поширеними є компресійні переломи, у яких спостерігається сплющивание передніх відділів хребця. Такі пошкодження виникають при дії по осі хребта і можуть бути як одиночними, так і множинними. Причиною компресійних переломів зазвичай стає падіння на сідниці чи ноги. Найчастіше уражається нижньогрудний відділ хребта (XI-XII хребці). Поряд із звичайними травматичними, нерідко зустрічаються і патологічні компресійні переломи грудних хребців.

Травма, що провокує патологічні переломи, часто настільки незначна, що залишається непоміченою. Особливо поширені такі переломи при остеопорозі. Вони, в основному, спостерігаються у жінок похилого віку і в ряді випадків можуть викликати прогресуючу деформацію хребта (освіта «старечого горба»). Крім того, патологічні компресійні переломи нерідко утворюються при метастатичному ураженні хребта у людей, які страждають на злоякісні новоутворення різної локалізації.

Оскольчаті переломи грудних хребців спостерігаються рідше. Механізм травми в таких випадках зазвичай теж непрямий – вплив по осі хребта, однак травматичний вплив більш інтенсивний. Від тіла хребця відокремлюється уламок, який може пошкоджувати нерви, судини та спинний мозок. Найважчим різновидом осколкового перелому є «вибуховий перелом». При такому пошкодженні хребець розламується на кілька фрагментів, при цьому уламки тіла найчастіше втрачають зв’язок із задніми структурами хребця.

Пацієнтів із компресійними переломами грудних хребців турбує біль у спині, що посилюється при рухах. Під час опитування з’ясовується типовий механізм травми: падіння на сідниці чи ноги, рідше – падіння великого вантажу на зігнуті плечі чи верхню частину спини. Багато хворих зазначають, що в момент травматичного ушкодження відчули затримку дихання. При огляді виявляється обмеження рухів тулуба, локальний набряк та болючість при пальпації в ділянці перелому.

Дуже інформативним є тест осьового навантаження – посилення болю при тиску на голову або плечі пацієнта в положенні стоячи, проте в більшості сучасних медичних посібників цю пробу проводити не рекомендують, оскільки вона може стати причиною посилення патології. Більшість компресійних переломів належить до стабільних ушкоджень, неврологічна симптоматика при таких травмах зазвичай відсутня. При значному зниженні висоти хребця та наявності певних індивідуальних анатомічних особливостей (вузькому хребетному каналі) можуть виникати порушення рухів та чутливості, парез кишечника, затримка сечовипускання та симптоми подразнення очеревини.

На відміну від травматичних, патологічні переломи хребта не супроводжуються різким болем та затримкою дихання в момент порушення цілісності хребця. У подальшому болі теж неінтенсивні, нерізкі, набряк відсутній або слабко виражений, а обмеження рухів непомітно через попередню патологію хребта, тому пацієнти часто звертаються до травматолога лише через тривалий час після травми. Патологічні переломи, що нерідко зросли, вперше виявляються при плановому обстеженні з приводу остеопорозу.

Прояви оскольчатых переломів хребців загалом нагадують симптоми компресійного перелому хребта, але біль, набряк і обмеження рухів, зазвичай, виражені яскравіше. Стан хворого середньої тяжкості або важкий, рідко близький до задовільного. Можливий розвиток травматичного шоку. Набагато частіше, ніж при компресійних переломах, спостерігається затримка сечовипускання, парез кишечника та симптоми подразнення очеревини.

Неврологічні порушення при оскольчатих переломах виявляються у 88% випадків. Клінічна картина при пошкодженні спинного мозку та нервових корінців може значно відрізнятися – від незначних сегментарних порушень (легкі парези, локальні порушення чутливості) до повного паралічу та порушення функції тазових органів. У ряду хворих неврологічна симптоматика посилюється з часом.

У віддаленому періоді можуть спостерігатися сегментарна нестабільність, розвиток кіфозу та неврологічні порушення. Сегментарна нестабільність зазвичай виникає при компресійних переломах із зменшенням висоти тіла хребця на 50 і більше відсотків. Пошкоджений сегмент хребта «розбовтується», стає гіпермобільним (занадто рухливим). Нестабільність хребта може викликати хронічні болі, спричиняти пошкодження або здавлення нервових структур, а також провокувати дегенеративні зміни та призводити до розвитку швидко прогресуючого остеохондрозу.

Кіфотична деформація зазвичай виявляється у літніх жінок, які страждають на остеохондроз. Посилення вигину може бути як незначним, і різко вираженим, у важких випадках формується «старечий горб». Наслідком кіфозу може стати перевантаження окремих сегментів хребта та м’язів спини з розвитком хронічного м’язового спазму та виникненням наполегливого больового синдрому. Крім того, при даній патології обмежуються екскурсії грудної клітки, погіршуються функції зовнішнього дихання та виникає гіпертензія у малому колі кровообігу.

Ушкодження нервових структур при переломах хребта може бути як одномоментним (при травмі), і поступовим. Поява неврологічних симптомів у віддаленому періоді, як правило, обумовлена ​​порушенням кровопостачання спинного мозку внаслідок посттравматичного звуження спинномозкового каналу. Можливі наростаючі розлади дефекації та сечовипускання, зниження сили м’язів, болі та оніміння окремих ділянок тіла.

Для підтвердження діагнозу виконують рентгенографію хребта у двох проекціях. При компресійних переломах більш інформативним є бічний знімок, на якому зазвичай чітко визначається зменшення висоти передніх відділів тіл хребців (передні відділи ніби «сплющені»). У сумнівних випадках пацієнтів направляють на КТ хребта. За наявності неврологічних порушень призначають консультацію невролога чи нейрохірурга.

При оскольчатих переломах на знімках виявляється розширення тіла хребця та зменшення прилеглих міжхребцевих просторів. Зниження висоти хребця, зазвичай, немає. У сумнівних випадках для докладнішого вивчення стану кісткових структур та м’яких тканин хворих направляють на КТ та МРТ хребта. Пацієнтам з осколковими переломами призначають консультацію нейрохірурга, мієлографію та електрофізіологічні дослідження (ЕМГ, ЕНГ), а також виконують ліквородинамічні проби.

Консервативне лікування проводиться при більшості компресійних переломів та при неускладнених осколкових переломах без пошкодження зв’язкового апарату хребта. Пацієнтів госпіталізують до травматологічного відділення, виконують паравертебральну блокаду, укладають на ліжко зі щитом або здійснюють скелетне витягування. Призначають аналгетики, ЛФК та ​​фізіолікування. Хворим забороняють здійснювати рухи, які можуть спричинити збільшення деформації зламаного хребця: не можна сидіти і піднімати тяжкості, слід максимально обмежити нахили та повороти тулуба.

Після виписки зі стаціонару пацієнтам рекомендують носити спеціальні корсетні пояси, які фіксують хребет у положенні перерозгинання та знижують обсяг рухів у пошкодженому сегменті. Такі пристрої дозволяють зменшити тиск на передню пошкоджену частину хребця. У процесі лікування регулярно виконують контрольні рентгенограми хребта для оцінки стану пошкоджених хребців та ступеня консолідації уламків.

Показаннями до операції є нестабільність хребта та компресія нервових корінців та спинного мозку. Тактика хірургічного лікування залежить від особливостей ушкодження. Основні цілі оперативного втручання – декомпресія нервових структур та стабілізація пошкодженого сегмента. При оскольчатих переломах видаляють уламки та суміжні міжхребцеві диски, відновлюють висоту травмованої ділянки та нормальну вісь хребта. У післяопераційному періоді призначають знеболювальні, антибіотики та фізіотерапію. Проводять реабілітаційні заходи.