Перелом хребта у дітей

Перелом хребта у дітей – травматичне ушкодження, що призводить до порушення анатомічної цілісності елементів хребетного стовпа. Перелом хребта у дітей супроводжується локальним болем, деформацією хребта в ділянці перелому, місцевим набряком та синцем м’яких тканин, крепітацією уламків, порушенням функції кінцівок та тазових органів. Перелом хребта в дітей віком діагностується шляхом проведення рентгену, КТ чи МРТ хребта. Лікування переломів хребта у дітей проводиться поетапно і включає функціональне витягування, ЛФК, масаж, дихальну гімнастику, фізіотерапію, носіння стабілізуючого корсета; за необхідності – оперативне втручання.

Перелом хребта в дітей віком – пошкодження кісткових структур (хребців), м’яких тканин (міжхребцевих дисків, м’язів, зв’язок, спинного мозку), кровоносних судин, нервових утворень, що призводить до порушення опорної, рухової, захисної, амортизаційної, балансувальної функцій хребта. Останні десятиліття статистичний показник переломів хребта в дітей віком підвищився з 1-2% до 8,0%. Фахівці в галузі дитячої травматології пов’язують це зі зростанням активності дітей та підлітків, збільшенням кількості дорожньо-транспортних пригод, а також удосконаленням методів діагностики. Переважний вік дітей – 10-15 років.

Переломи хребта у дітей часто поєднуються з ЧМТ, переломами кісток кінцівок та тазу, пошкодженнями грудної клітки, іншою хребетно-спинномозковою травмою (частковими та повними вивихами хребців). Несвоєчасне або неправильне лікування переломів хребта може призвести до інвалідності дітей, які перенесли травму внаслідок кіфосколіозу, асептичного некрозу хребців та інших ускладнень.

Найчастіше до перелому хребта в дитини призводить падіння з висоти (гойдалок, дерева, даху тощо. буд.); пірнання; падіння на спину під час стрибків чи бігу; форсоване згинання хребта при перекидах або боротьбі; обвалення тяжкості на надпліччя чи голову, ДТП. При цьому внаслідок різкого захисного скорочення м’язів-згиначів спини створюється значне навантаження на передній відділ хребта, що перевищує межу фізіологічної згинання і призводить до клиноподібної компресії. У разі падіння вниз головою страждає шийний та верхньо-грудний відділ хребта; при приземленні на спину, ноги або сідниці – нижньогрудні та поперекові хребці.

До перелому хребта у дітей також може призвести ювенільний остеопороз, остеомієліт або ураження тіл хребців метастазами пухлини: у цьому випадку перелом може статися за мінімального зовнішнього навантаження.

Родові травми хребта (переломи, вивихи, відриви частини хребців, крововиливу в міжхребцеві диски та ін.) можуть виникати при пологах у тазовому передлежанні, тракції за голівку, використанні акушерських щипців або вакуум-екстрактора, при вилученні плода під час операції кесаревого розтину.

За характером травми в дітей віком розрізняють переломи тіл хребців (компресійні, роздроблені, оскольчатые), ізольовані переломи дужок; поперечних, остистих та суглобових відростків хребців.

Найбільш частим видом травми хребта у дитячому віці є компресійні клиноподібні переломи тіл хребців. Механізм травми пов’язаний з різким згинанням тулуба дитини вперед, здавленням (компресією) та сплющуванням губчастої тканини тіла хребця, внаслідок чого хребець набуває форми клину з вершиною, зверненою допереду.

Ступінь компресії визначається величиною прикладеної сили, швидкістю її впливу, умовами захисту у момент отримання травми, вихідним станом губчастої тканини тіла хребця. Залежно від вираженості деформації хребців компресійний перелом хребта в дітей віком може мати 3 ступеня. При 1 ступені висота тіла хребця зменшується менш як на 1/3; при 2 ступені – на 1/2; при 3 ступеня визначається деформація тіла хребця більш ніж на 50%. Як правило, переломи хребта 1-го ступеня у дітей є стабільними; 2 та 3 ступеня – нестабільними, тобто супроводжуються патологічною рухливістю хребців.

Крім цього, у дітей можуть зустрічатися неускладнені (без ушкодження спинного мозку) та ускладнені (з ушкодженням спинного мозку) переломи хребта. Ускладнений характер травми найчастіше спостерігається при переломі осколку хребця, коли він розколюється на кілька частин.

По локалізації розрізняють перелом шийного, грудного, попереково-крижового відділів хребта у дітей. Найчастіше переломи хребта у дітей локалізуються у середньо-грудному відділі. При цьому можуть мати місце поодинокі або множинні переломи хребців.

При переломі шийного відділу хребта у дітей виникає локальний біль у ділянці перелому, вимушений нахил голови, напруга м’язів шиї, обмеження та болючість нахилу та обертальних рухів голови. У дітей з переломом грудного відділу хребта відзначається посттравматичне апное – короткочасна затримка або утруднення дихання у момент отримання травми. Місцеві симптоми характеризуються локальною хворобливістю, що посилюється при рухах і пальпації хребців, обмеженням рухливості хребта різного ступеня. Для переломів у нижньогрудному та поперековому відділі хребта у дітей типово напруга передньої черевної стінки, що оперізує біль у животі («хибний перитоніт»).

При огляді місця перелому визначається локальний набряк, припухлість та синець м’яких тканин; згладженість фізіологічних вигинів, деформація того чи іншого відділу хребта; симптом «віжків» (напруга паравертебральних м’язів); крепітація уламків. Спроби згинання голови та тулуба, піднімання нижньої кінцівки викликають біль у ділянці травмованих хребців.

При ускладнених переломах хребта у дітей, у разі здавлення спинного мозку та розвитку компресійної мієлопатії, може настати тетра-, параплегія (або парез), розлад функції тазових органів (дефекації та сечовипускання). Типові симптоми подразнення (болі в кістках, парестезії, оніміння, відчуття «повзання мурашок», печіння чи холоду) та випадання (арефлексія, гіпотонія та гіпотрофія м’язів). Нейротрофічні розлади супроводжуються появою пролежнів.

Віддаленим наслідком перелому може бути сегментарна нестабільність хребта у дитини, що виявляється труднощами і болем під час виконання нормальних рухів, розвитком посттравматичного остеохондрозу, міжхребцевої грижі. Внаслідок перелому грудного відділу хребта у дітей може сформуватися патологічний грудний кіфоз (горб) або кіфосколіоз, що призводить до деформації грудної клітки, порушення функції легень та серця.

Перелом хребта у дітей діагностується дитячим травматологом з урахуванням анамнезу та обставин травми, даних огляду та інструментального підтвердження. Насамперед постраждалому дитині виконується рентгенографія хребта, де бічних спондилограммах визначається зниження висоти тіла пошкодженого хребця різного ступеня. Для уточнення діагнозу перелому хребта в дітей віком можуть використовуватися додаткові методи: КТ чи МРТ хребта, сцинтиграфія, електроміографія.

У диференціально-діагностичному плані важливо відрізняти перелом хребта у дітей від вроджених клиноподібних хребців, юнацького апофізиту та деяких інших аномалій розвитку хребта.

Для виявлення супутніх травм потерпілій дитині можуть бути необхідні консультації дитячого невролога та нейрохірурга, торакального хірурга, загального хірурга; виконання рентгенографії черепа, органів грудної клітки та черевної порожнини, рентгенівської денситометрії, УЗД органів черевної порожнини та ін. досліджень.

Перша допомога дітям з можливим переломом хребта на догоспітальному етапі полягає в адекватному знеболюванні, фіксації пошкодженої ділянки тіла та терміновому транспортуванні до лікарні у горизонтальному положенні на рівній жорсткій поверхні.

Лікування неускладнених переломів хребта в дітей віком проводиться функціональним методом. Він включає раннє і повне розвантаження переднього відділу хребта, що запобігає подальшій деформації хребців і здавлення спинного мозку. Це досягається шляхом витягування за пахвових ямок на кільцях Дельбе або за голову за допомогою петлі Гліссона. Одночасно здійснюється реклінація тіл хребців, для чого під область шийного та поперекового лордозів підкладаються невеликі валики або мішечки з піском.

Основу функціонального методу лікування переломів хребта у дітей становить ЛФК, яка спочатку проводиться в положенні лежачи, а потім із осьовим навантаженням на хребет. З перших днів після перелому хребта дітям призначаються дихальні вправи, масаж кінцівок, фізіотерапевтичне лікування (електрофорез, діадинамотерапія, УВЧ, УФО, озокеритові та парафінові аплікації та ін.). Переведення дитини у вертикальне положення (вертикалізація) здійснюється у спеціальному реклінуючому корсеті.

Терміни обмеження рухового режиму, носіння корсета та занять ЛФК індивідуальні в кожному випадку та диктуються тяжкістю травми та даними контрольної рентгенографії. У середньому дозована ходьба дозволяється через 2 місяці, а сидіння – через 4 місяці після перелому шийного або грудного відділу хребта у дітей (при переломі поперекового відділу – через 4 та 8 місяців відповідно).

При ускладнених переломах хребта в дітей віком може знадобитися проведення хірургічного лікування: черезшкірної вертебропластики, кіфопластики, фіксації хребта, декомпресії нервових структур тощо. буд. Після операції також проводиться ЛФК, масаж м’язів спини, ФТЛ.

Лікування перелому хребта вимагає тривалого часу, дотримання постільного режиму та всіх приписів лікаря, чого буває не завжди просто досягти у дітей. Найбільш сприятливими є прогнози при неускладнених компресійних переломах хребта 1 ступеня. Можливими наслідками травми можуть бути повне відновлення, неповне відновлення; ускладнення (посттравматичний кіфоз або сколіоз, посттравматичний остеохондроз, травматичний спондиліт та ін.). Диспансерне спостереження дітей, які перенесли перелом хребта, проводиться 1-2 роки.

Попередження переломів хребта в дітей віком полягає у профілактиці дитячого травматизму загалом (вуличного, спортивного, дорожньо-транспортного та інших.). У цьому відношенні важлива роль відводиться дорослим (батькам, педагогам та ін), які повинні взяти на себе турботу про організацію безпечного дозвілля дітей, проведення роз’яснювальної та просвітницької роботи.