Перелом куприка

Перелом куприка – Це порушення цілісності кісток куприка в результаті травматичного впливу. Виявляється локальною хворобливістю. Пацієнти не можуть сидіти через болі, рідше спостерігаються болі при ходьбі. Діагноз виставляється на підставі характерного анамнезу, клінічної картини та даних рентгенологічного дослідження. За потреби призначається КТ. Лікування зазвичай консервативне. Неможливість стійкої репозиції уламків та тривалі болі (кокцигодинія) у віддаленому періоді є показанням до хірургічного втручання.

Перелом куприка, як правило, виникає у людей старше 20 років. У дітей та підлітків така травма спостерігається надзвичайно рідко, для цього віку більш типові вивихи копчикових кісток. Нерідко виявляється поєднання різних пошкоджень куприка: переломовихіхи, розриви зв’язок і т. д. Переломи куприка зазвичай носять ізольований характер, у 3-7% випадків виявляються при переломах тазу, у 2,5% випадків – при переломах хребта. У віддаленому періоді у деяких пацієнтів розвивається посттравматична кокцигодинія, що супроводжується наполегливим больовим синдромом.

Згідно зі спостереженнями фахівців у галузі травматології та ортопедії, перелом куприка формується внаслідок прямої травми:

• У переважній більшості випадків ушкодження виникає в результаті падіння на сідниці, травмуючий вплив спрямований на верхівку куприка.
• Рідше причиною травми стає удар тупим предметом по зовнішній поверхні куприка, сила, що травмує, діє на дорсальну поверхню кістки.
• Відносно рідко куприк ламається при проходженні дитини по родових шляхах, додаток сили, що травмує, відзначається по вентральній поверхні кістки.

Факторами, що підвищують ймовірність виникнення перелому куприка під час пологів, є великий плід, неправильне положення плода, вузький таз і попередні травми куприка.

Хіпчик – нижня частина хребта. Він складається з 4-5, рідше – 3-6 нерозвинених хребців і є вигнутою пірамідою, основа якої звернена догори, а верхівка – допереду і донизу. У дитинстві та юнацтві хребці з’єднані між собою прошарками хрящової тканини і досить рухливі, а в міру дорослішання зростаються, утворюючи єдину кістку. Із зовнішньої поверхні кіпчик захищений масивом сідничних м’язів, тому його ушкодження трапляються нечасто.

Зазвичай перелом виникає в області осифікованого крижово-копчикового зчленування. Можливий також розрив синхондрозів між хребцями і зміщення хребців по відношенню один до одного. Справжні переломи куприка (тобто пошкодження самих хребців, а не окостенілих з’єднань між ними) виявляються дуже рідко. Навколо куприка розташована велика кількість нервових волокон, що може обумовлювати болі у віддалені терміни після травми, особливо при неправильному зрощенні кісткових фрагментів.

У момент травми з’являється пронизливий біль у зоні куприка. У подальшому біль стає не таким інтенсивним, але різко посилюється при дефекації, спробі прийняти сидяче положення та переході зі становища сидячи в положення стоячи. Можливі болі під час ходьби. Рухи утруднені, помітна деяка обережність через побоювання спровокувати посилення больового синдрому.

Під час візуального огляду виявляється незначний чи помірний локальний набряк. Синці нерідко відсутні. При натисканні на верхівку куприка відзначається різкий біль. При проведенні ректального або вагінального дослідження може визначатися рухливість та крепітація кісткових уламків, «сходинка» на рівні перелому. Пальпація куприка при пальцевому дослідженні різко болюча.

Переломи куприка не супроводжуються розвитком життєзагрозних ускладнень. Негативним наслідком, що часто зустрічається, є посттравматична кокцигодинія, яка може виникати через місяці або навіть роки після перелому. За даними дослідників, поширеність цього ускладнення у пацієнтів, які перенесли травму куприка, досягає 65-66%.

Зазвичай больовий синдром при кокцигодинії з’являється або посилюється в положенні сидячи і під час дефекації, але іноді відчувається без видимої причини, у стані спокою. Можливий дискомфорт, печіння або почуття тяжкості в області куприка. Наполегливі постійні або нападоподібні болі порушують працездатність, знижують якість життя хворих, можуть стати причиною невротичних розладів.

Перелом куприка діагностується лікарем-травматологом на підставі анамнезу (з’ясування механізму травми), скарг, результатів зовнішнього огляду та даних променевих досліджень. Застосовуються такі методики:

• Об’єктивне обстеження. Відіграє значну роль у постановці діагнозу через часті неоднозначні результати візуалізаційних методів. Лікар враховує розташування припухлості, характер та вираженість хворобливості. При вагінальному та ректальному дослідженні іноді вдається відчути крепітацію кісткових уламків, проте ці маніпуляції без необхідності не проводять через досить низьку інформативність та дискомфорт для хворого.
• Рентгенографія копчика. Є основним методом діагностики переломів куприка, проводиться у прямій та бічній проекціях. Тонкі кісточки куприка, приховані великим масивом м’яких тканин, найчастіше не дуже чітко проглядаються на рентгенограмах, тим більше що лінія перелому частіше проходить не по тілу хребців хребців, а по крижово-копчиковому зчленування. Для підвищення інформативності знімки рекомендують виконувати після клізми.
• Інші візуалізаційні методики. У сумнівних випадках додатково призначають КТ хребта, що дозволяє краще деталізувати щільні структури. При недоступності КТ використовують функціональну рентгенографію куприка, яка дає можливість підтвердити зайву рухливість куприкових сегментів, але не диференціює перелом куприка від синдрому гіпермобільності.

Тактика лікування визначається типом ушкодження. Іммобілізація не потрібна, основу терапевтичної програми складають дотримання режиму та дієти. Тривалість періоду непрацездатності при переломах куприка коливається від 2 до 3 місяців залежно від тяжкості травми.

Лікування переломів без усунення

Хворі спостерігаються у травмпункті. Проводиться консервативна терапія, спрямована на зменшення болю, зняття набряку та запалення. Пацієнтам призначають знеболювальні препарати та постільний режим терміном на 2-3 тижні, оптимальне положення – на боці. Якщо потрібно сісти, рекомендують підкладати під сідниці гумове коло. Надалі хворих поступово активізують.

Слід вибирати їжу, яка не провокує запори, за потреби потрібно приймати проносні. Анальгетики можна застосовувати у вигляді таблеток, а й у вигляді ректальних свічок. Використовують локальну кріотерапію для зменшення вираженості болю, УВЧ для зниження запалення. Крім того, призначають:

У період відновлення рекомендують заняття ЛФК.

Лікування переломів зі зміщенням

При переломах зі зміщенням пацієнтів госпіталізують до травматологічного відділення, виконують анестезію області ураження 2% розчином новокаїну, а потім здійснюють репозицію через пряму кишку. Вплив на уламки повинен бути м’яким, щадним, щоб не травмувати задню стінку прямої кишки. У більшості випадків переломи куприка добре репонуються, проте фрагменти не завжди утримуються в правильному положенні.

План ведення після репозиції такий самий, як при переломах куприка без усунення. При повторному зміщенні уламків показано операцію – видалення дистальної частини куприка. Хірургічне втручання проводиться лікарем-травматологом під загальним наркозом. У післяопераційному періоді призначають аналгетики, антибіотики, ЛФК та ​​фізіотерапію.

Прогноз при переломах куприка досить сприятливий. Ушкодження без усунення добре зростаються, за відсутності кокцигодинії залишкові наслідки відсутні. Нерепоновані і неправильно зрощені переломи зі зміщенням уламку у бік малого таза в жінок можуть ускладнювати проходження плоду по родових шляхах. При кокцигодинії нерідко потрібне тривале консервативне лікування або операція з видалення куприка.

Профілактика переломів куприка полягає у попередженні побутових та вуличних травм, правильному виборі тактики пологової допомоги. У період ожеледиці слід обирати взуття з ковзною підошвою, обмежити пересування вулицею. У побуті необхідно дотримуватися акуратності при ходінні по мокрій підлозі, виконанні різних маніпуляцій на драбині або табуреті.