Перелом нижньої щелепи

Перелом нижньої щелепи – Патологічний стан, що виникає при порушенні цілісності нижньощелепної кістки. Пацієнти скаржаться на появу болючої припухлості в зоні ушкодження, наростання больових відчуттів при жуванні, відкриванні рота. Прикус порушений, у порожнині рота виявляються розриви слизової оболонки з оголенням краю кістки. Зуби на пошкодженому фрагменті рухливі. Діагноз «перелом нижньої щелепи» ставлять, виходячи зі скарг, локального статусу даних рентгенографії. Первинне лікування перелому нижньої щелепи полягає в усуненні болю, антисептичній обробці рани, тимчасовому шинуванні. Постійна фіксація уламків досягається консервативним чи хірургічним шляхом.

Перелом нижньої щелепи – ушкодження кістки, що супроводжується повним чи частковим порушенням її цілісності. Серед травм ЩЛ переломи нижньої щелепи діагностують найчастіше. Комбіновані пошкодження верхньощелепної кістки та нижньої щелепи виявляють у 15% обстежених. Основну групу пацієнтів становлять чоловіки віком від 20 до 40 років. Діти переломи нижньої щелепи зустрічаються у 15% випадків.

За поширеністю першу позицію займають переломи тіла (понад 65%), друге місце – пошкодження кута (37%), третьому – переломи гілки. Порушення цілісності ментального відділу діагностують у кожного двадцятого пацієнта. Співвідношення односторонніх та двосторонніх пошкоджень нижньощелепної кістки становить 1:1. У проведенні оперативного лікування перелому нижньої щелепи потребують близько чверті хворих.

Перелом нижньої щелепи виникає внаслідок дії сили, величина якої перевищує пластичні характеристики кісткової тканини, що буває, наприклад, в результаті фронтальних та латеральних ударів у нижню третину ЧЛО, при падінні з висоти в наявності важких предметів, у разі ДТП. Локалізація лінії перелому відповідає ділянці кістки зі зниженою щільністю. Травматичним ушкодженням більшою мірою схильні кут нижньої щелепи, виростковий і суглобовий відростки, підборіддя.

У стоматології також зустрічаються патологічні переломи нижньої щелепи, що виникають в результаті застосування сил, що не перевищують фізіологічні. Подібні ушкодження спостерігаються при резорбтивних процесах кісткової тканини у пацієнтів із запально-деструктивними (при остеомієліті, радикулярних кістах) захворюваннями або у разі розвитку злоякісної пухлини.

Переломи нижньої щелепи бувають як прямими, а й відбитими. При прямому переломі цілісність кістки порушується в точці впливу сили, що травмує. Локалізація відбитих переломів нижньої щелепи безпосередньо залежить від площі та напряму удару. При двосторонньому стисканні нижньощелепної кістки в області молярів максимальна напруга кісткової тканини зосереджується на ділянці серединної лінії. При прямій дії високоамплітудної сили в зону підборіддя найбільш уразливими є шийки нижньої щелепи. Односторонній перелом шийки найчастіше буває відбитим, виникає внаслідок бічного удару. Дислокація уламків при переломі нижньої щелепи визначається траєкторією впливу сили, що травмує, площею пошкодженої ділянки, групою м’язів, прикріплених до його поверхні.

По локалізації переломи нижньої щелепи поділяють на 2 групи:

1. Переломи тіла. Найчастіше бувають відкритими, клінічно супроводжуються розривом слизової оболонки, кровотечею. Розрізняють серединні (лінія розлому проходить між центральними різцями), ментальні (порушення цілісності спостерігається в ділянці між іклом і премоляром або між премолярами), бічні (зона пошкодження локалізується в області молярів), ангулярні (ушкоджується кістка в ділянці кута) переломи нижньої.
2. Переломи гілки. До цієї категорії відносять порушення цілісності гілки нижньощелепної кістки (лінія розлому при цьому має паралельний або перпендикулярний напрям щодо поздовжньої осі) та двох її відростків – суглобового та вінцевого. У свою чергу, перелом суглобового відростка може проходити на рівні основи, шийки або головки. Найчастіше діагностують закриті переломи гілки нижньощелепної кістки.

Переломи нижньої щелепи також поділяють на лінійні (спостерігається одна лінія перелому), оскольчаті (утворюється кілька фрагментів, що перетинаються між собою під різними кутами) і комбіновані, відкриті та закриті, односторонні та двосторонні.

При переломі нижньої щелепи пацієнти скаржаться на появу болючої припухлості в ділянці ушкодження. Неприємні відчуття посилюються при жуванні, відкушуванні їжі. У разі порушення цілісності великих кровоносних судин виникає кровотеча. При бічному лінійному переломі нижньої щелепи обличчя набуває асиметричної конфігурації. Травматичне пошкодження нижньолуночкового нерва викликає оніміння ментальної зони та нижньої губи. Колір шкіри змінений внаслідок утворення синців, гематом.

При відкритих переломах на слизовій оболонці виявляють розриви з оголенням краю кістки. За перехідною складкою визначають крововилив. Артикуляцію при переломі нижньої щелепи порушено. Характер змикання зубів визначається рівнем, симетричністю ушкодження. У пацієнтів спостерігається ступінчастість зубного ряду. Фісурно-горбковий контакт порушений. Зуби, що у лінії перелому, рухливі (2-3 ступеня). Часто виявляють повні вивихи зубів.

Діагноз перелом нижньої щелепи ставлять на підставі скарг пацієнта, локального статусу даних рентгенографії. У ході фізикального огляду лікар-стоматолог виявляє характерні зовнішньо-ротові ознаки перелому нижньої щелепи: набряклість м’яких тканин в ділянці пошкодження, зміна кольору та порушення цілісності шкіри. Спостерігається відхилення серединної лінії. При пальпаторному обстеженні вдається виявити нерівності, западіння кістки. Якщо лінія перелому нижньої щелепи проходить в ділянці кута або гілки, незначний тиск на підборіддя призводить до посилення хворобливості у місці пошкодження. І навпаки, якщо у пацієнта ментальний перелом, двостороннє натискання в ангулярних ділянках викликає появу вираженого болю у фронтальній зоні.

Для визначення локалізації перелому нижньої щелепи стоматологи використовують діагностичний тест, при якому шпатель ставлять трансверзалі на жувальних поверхнях нижніх молярів. Легке постукування по виступаючій частині шпателя при зімкнутих зубних рядах викликає у пацієнта болючість там, де проходить лінія перелому нижньої щелепи. Для діагностики цілісності суглобового відростка пальпують ділянку шкіри попереду козелка. З метою визначення траєкторії руху суглобової головки використовують пробу, за якої лікар-стоматолог ставить вказівні пальці у слухові проходи потерпілого. Пацієнт при цьому повільно виконує рухи у вертикальній та трансверзальній площинах. Відсутність рухів суглобової головки підтверджує наявність ушкодження виросткового виростка.

Ключове значення у процесі діагностики перелому нижньої щелепи мають дані рентгенографії. Найчастіше виконують кілька знімків у різних проекціях (передню, бічну рентгенограми). При підозрі на ментальний перелом нижньої щелепи поряд із оглядовою рентгенографією роблять прицільну рентгенограму. Для визначення цілісності виросткового відростка застосовують спеціальні укладання (за Шюллером, Парма). На рентгенограмі при зламі нижньої щелепи виявляють порушення цілісності кістки у вигляді тонкої смужки просвітлення. Диференціювати перелом нижньої щелепи необхідно з іншими пошкодженнями кісток ЧЛО, а також з забиттям м’яких тканин. Фізикальний огляд проводить щелепно-лицьовий хірург.

Лікування переломів нижньої щелепи включає антисептичну обробку рани, усунення больового синдрому. Для досягнення стійкої репозиції та фіксації уламків краю кістки згладжують, усувають інтерпозицію м’яких тканин між фрагментами. Видалення підлягають зуби, що знаходяться на лінії перелому. З метою запобігання приєднанню вторинної інфекції слизову оболонку в ділянці розриву вшивають.

Первинна іммобілізація при переломі нижньої щелепи полягає у створенні нерухомого блоку, що складається з нижньої щелепи, притисненої до верхньощелепних кісток. Для цього використовують бинтові пов’язки або метод міжщелепного лігатурного з’єднання. При лінійних переломах тіла щелепи без зміщення, а також у разі ангулярних переломів нижньої щелепи без зміщення для фіксації та іммобілізації фрагментів застосовують двощелепне дротяне шинування щелепи.

У зв’язку з низькою ефективністю ручної репозиції уламків при ангулярному та виростковому переломах нижньої щелепи зі зміщенням частіше використовують хірургічний метод лікування. Серед основних технік відкритого остеосинтезу застосовують кістковий шов, міні-пластини, поліамідну нитку. Для з’єднання фрагментів за допомогою кісткового шва виробляють розрізи м’яких тканин, скелетують кістку зі щічної та оральної сторони. З лінії перелому нижньої щелепи видаляють уламки, краї кістки згладжують. У уламках по обидва боки лінії пошкодження роблять отвори для фіксації дроту. Після укладання слизово-окістяного клаптя рану вшивають. Для досягнення жорсткішої іммобілізації при переломі нижньої щелепи додатково застосовують назубні шини.

Міні-пластини показані при косих, оскольчатих переломах гілки та тіла нижньої щелепи. Розріз роблять тільки зі щічної сторони, після відсепарування слизово-окістяного клаптя проводять обробку перелому. На уламках по обидва боки лінії перелому нижньої щелепи просвердлюють отвори, з допомогою шурупів фіксують міні-пластини. Укладають на місце слизово-окістяковий клапоть, накладають шви.

Для запобігання розвитку посттравматичного остеомієліту пацієнтам призначають антибактеріальні препарати. Ефективність лікування переломів нижньої щелепи залежить від своєчасності надання спеціалізованої допомоги, характеру перелому, наявності ускладнень. Первинна кісткова мозоль при переломі нижньої щелепи формується протягом 20 днів, вторинна – протягом 6-8 тижнів. При ранньому поводженні пацієнта з переломом тіла прогноз сприятливий. Ушкодження гілки та її відростків може призвести до стійких функціональних порушень.