Перелом шийки стегна у літніх людей

Перелом шийки стегна у людей похилого віку – поширена важка травма, яка може спричинити виникнення цілого ряду небезпечних ускладнень, загострення різних захворювань і навіть летального результату. Причиною ушкодження зазвичай є незначна травма, що виникла на тлі остеопорозу та інших захворювань, що супроводжуються зниженням міцності кісток. Виявляється помірним болем, обмеженням опори та рухів. Для підтвердження діагнозу використовують рентгенографію. Переломи шийки стегна самостійно не зростаються, тому за таких травм показано хірургічне лікування. Якщо операція неможлива через загальний стан пацієнта, проводять паліативну терапію.

Перелом шийки стегна – травма, що виникає переважно у літньому та старечому віці. Відмінною особливістю даного пошкодження є відсутність зрощення, обумовлене недостатнім кровопостачанням шийки і головки стегна, і висока ймовірність розвитку різних ускладнень, пов’язаних з вимушеною нерухомістю літнього пацієнта, що нерідко страждає на важкі соматичні захворювання. Перелом шийки стегна зазвичай виявляється у людей старше 65 років, при цьому жінки страждають у чотири рази частіше за чоловіків, що обумовлено більш високою схильністю до розвитку остеопорозу в постменопаузі.

Відсутність тяжкої травми, а також мізерність клінічних проявів у ряді випадків обумовлює пізнє звернення пацієнтів за медичною допомогою. Частина пацієнтів підозрюють у себе забій, артроз тазостегнового суглоба або остеохондроз із утиском нерва та розвитком ішіалгії, і безуспішно самостійно лікуються від перелічених хвороб. Відсутність кваліфікованої допомоги негативно позначається як на положенні уламків, так і на загальному стані пацієнта і збільшує ймовірність розвитку тяжких ускладнень, тому за найменшої підозри на перелом шийки стегна слід негайно звертатися до травматологів.

У більшості випадків перелом шийки стегна у людей похилого віку відбувається при звичайному падінні на бік. Рідше причиною травми стає удар у ділянку суглоба. При тяжкому остеопорозі для виникнення перелому іноді буває досить незручного повороту в ліжку. Сприятливими факторами, що збільшують ймовірність пошкодження шийки стегна, є жіноча стать, вік старше 55 років, надмірна вага, остеопороз, малорухливий спосіб життя, зловживання алкоголем, куріння, гіперплазія простати у чоловіків та менопауза у жінок.

Мають значення та деякі хронічні захворювання. Так, шанси отримати перелом шийки стегна вище у людей, які страждають на хронічні захворювання, що обмежують рухливість нижніх кінцівок і хребта:

Ще одним фактором ризику є захворювання, що супроводжуються порушенням функції внутрішніх органів та залоз внутрішньої секреції:

Пацієнти скаржаться на помірний біль, що локалізується в ділянці тазостегнового суглоба або в пахвинній ділянці. При спробі рухів і биття по п’яті пошкодженої кінцівки біль посилюється. Пальпація області ушкодження болюча. У положенні лежачи на спині може виявлятися незначне укорочення кінцівки – при порівнянні вільно випрямлених ніг, що лежать, видно, що хвора нога коротше здорової на 2-4 см.

У більшості випадків виявляється зовнішня ротація стопи (стопа розгорнута назовні і спирається своїм зовнішнім краєм на ліжко). Визначається нерізко виражена асиметрія пахових складок (пахвинна складка на боці пошкодження трохи вища, ніж на здоровій). Характерною ознакою перелому є симптом «прилиплі п’яти» – при рухах у положенні лежачи хворий не може самостійно «відірвати» п’яту від поверхні.

У деяких пацієнтів під час рухів може бути чути кістковий хрускіт, проте ця ознака відзначається досить рідко і його відсутність не може бути підставою для виключення діагнозу перелому шийки стегна.

Навіть у молодому віці переломи шийки стегна часто не зростаються через погане кровопостачання центрального уламку. З віком ризик незрощення підвищується, оскільки перестає функціонувати досить велику посудину, розташовану у зв’язці між головкою стегна і шийкою вертлужної западини. З урахуванням статистики, що ведеться в травматології, можна стверджувати, що ймовірність самостійного зрощення такого перелому навіть при адекватному консервативному лікуванні близька до нуля. Єдиним способом забезпечити повноцінне зрощення уламків та повернути хворого до активного життя є операція.

Хірургічне лікування

Існує три варіанти хірургічного втручання при переломах шийки стегна.

1. Перший – остеосинтез шийки стегна гвинтами, пластиною, трилопатевим цвяхом та іншими металоконструкціями, застосовується при лікуванні активних пацієнтів віком до 65 років.
2. Другий – встановлення двополюсного ендопротезу, що використовується при переломах у активних хворих віком 65-75 років.
3. Третій – встановлення однополюсного цементного протезу, застосовується при лікуванні обмежено активних пацієнтів віком від 75 років.

Протипоказаннями до операції є тяжкі захворювання внутрішніх органів у стадії декомпенсації та незворотні психічні порушення (старечий маразм, хвороба Альцгеймера тощо). Крім того, хірургічні втручання не виправдані, якщо пацієнт ще до травми втратив здатність до самостійного пересування (наприклад, через інсульт). Єдиним варіантом у перерахованих випадках стає консервативне лікування, яке не дозволяє досягти зрощення перелому, але при правильному підході забезпечує достатню активізацію та покращення якості життя пацієнтів.

Консервативне ведення

Варіант лікування вибирається індивідуально, з стану хворого. Іноді, якщо операція пацієнту протипоказана, але він достатньо збережений і активний, накладають скелетне витягування за бугристість великогомілкової кістки. Після формування сполучнотканинної мозолі витяг знімають і хворого відправляють на амбулаторне долікування. Однак багато пацієнтів (особливо похилого віку) занадто слабкі, щоб перенести скелетне витягування.

Оптимальним способом лікування в подібних ситуаціях є деротаційний чобіт – легка гіпсова лонгета з поперечною палицею, яка виключає обертальні рухи ногою. Така іммобілізація забезпечує хороші умови для утворення сполучнотканинної мозолі і, водночас, полегшує догляд і дозволяє забезпечити достатню активність хворого. Зазвичай після накладання чобітка пацієнта виписують на амбулаторне лікування, пояснюючи родичам, як саме треба доглядати, які рухи йому можна здійснювати, а які ні і т.д.

Особливості догляду

Оптимальним варіантом буде функціональне ліжко із протипролежневим матрацом. Якщо її придбання неможливе, слід підготувати звичайне ліжко, поклавши на нього щільний і товстий поролоновий матрац і встановивши «балканську раму» – конструкцію, тримаючись за яку пацієнт зможе самостійно сідати, опускатися та підніматися. Якщо обладнати таку конструкцію не виходить, можна прикріпити до спинки ліжка щільну і міцну мотузку або складену простирадло, створивши своєрідні «віжки» – тримаючись за них хворий зможе самостійно піднятися і сісти.

Профілактика ускладнень

У процесі догляду за пацієнтом слід проводити профілактику небезпечних ускладнень: пролежнів, пневмонії, запорів та тромбофлебіту. Найбільш поширеним ускладненням є пролежні – рани, які утворюються у місцях, де тіло хворого тісно контактує з ліжком (зазвичай криж, сідниці та п’яти). Для профілактики пролежнів необхідно активізувати пацієнта: садити в ліжку, навчити трохи повертатися, «розвантажуючи» то одну, то іншу сідницю. Шкіру сідниць, спини і п’ят потрібно двічі на день протирати саліциловим або камфорним спиртом. Слід стежити, щоб на ліжку не було складок та крихт. Можна використовувати протипролежневі кола.

Профілактика пневмонії включає ранню активізацію хворого, регулярне провітрювання приміщення і дихальну гімнастику (зазвичай пацієнтам пропонують надувати дитячі іграшки або гумові кульки). Щоб запобігти розвитку запорів, хворого годують дрібно, через кожні 2-3 години, малими порціями, не зловживаючи жирними та смаженими продуктами. До раціону має бути включена достатня кількість рідини, у тому числі – кисломолочні продукти, овочеві та фруктові соки. За потреби можна використовувати проносні.

Зменшити ймовірність розвитку тромбофлебіту можна, проводячи еластичне бинтування та м’який масаж нижніх кінцівок (погладжування по ногах знизу догори). Потрібно стежити, щоб хворий регулярно здійснював рухи в гомілковостопних суглобах. Нижнім кінцівкам необхідно періодично надавати високе становище. І, нарешті, здійснюючи профілактику ускладнень, не слід забувати про запобігання розвитку астенічного синдрому, що виникає внаслідок тривалої нерухомості. Найкращими профілактичними засобами у разі є рання фізична активність і виконання комплексу спеціальних вправ.