Перелом вертлужної западини

Перелом вертлужної западини – це порушення цілісності тазу в ділянці суглобової ямки кульшового суглоба. Може поєднуватися з вивихом кульшового суглоба і переломом шийки стегна. Виявляється болями, вимушеним становищем та порушенням функції кінцівки. Для підтвердження діагнозу використовується рентгенографія та КТ кульшового суглоба. Лікування частіше консервативне – скелетне витягування, фізіотерапія. При тяжких ушкодженнях та неефективності консервативних заходів показано хірургічне втручання.

Перелом вертлужної западини – складне пошкодження, що становить 15-16% від загальної кількості переломів тазових кісток. Вертлужна западина бере участь в утворенні кульшового суглоба, тому пошкодження даної області нерідко стають причиною розвитку важкого посттравматичного коксартрозу. Обов’язковою умовою благополучного результату є точне відновлення анатомічної конфігурації вертлужної западини та надійна фіксація уламків. Лікування здійснюють лікарі-травматологи.

Травма зазвичай виникає внаслідок дорожньо-транспортних пригод, рідше – внаслідок падінь із висоти, що зумовлює високу частоту поєднаних пошкоджень. Переломи вертлужної западини часто поєднуються з вивихом кульшового суглоба, переломами шийки або головки стегнової кістки. Можливі також пошкодження інших областей тазу (у тому числі – з порушенням безперервності тазового кільця), переломи кісток кінцівок, переломи ребер, пошкодження грудної клітки, ЧМТ, тупа травма живота, пошкодження нирок та розрив сечового міхура.

Вертлужна западина розташована в місці з’єднання трьох тазових кісток (сідничної, лобкової та клубової) і має форму півсфери. Її центральна частина з’єднується з головкою стегнової кістки, утворюючи кульшовий суглоб. Розрізняють склепіння або дах, дві стінки (передню та задню) та дві колони (передню та задню) вертлужної западини. Колони забезпечують міцність даного анатомічного освіти і з’єднуються між собою області зводу, утворюючи перевернуту букву Y.

Усі переломи вертлужної западини у травматології та ортопедії поділяються на прості та складні. Прості включають поперечний перелом, перелом передньої колони, перелом передньої стінки, перелом задньої колони і перелом задньої стінки. При складних ушкодженнях лінія зламу проходить через два або більше елементи вертлужної западини. До складних переломів відносять повні переломи обох колон, задній поперечний перелом у поєднанні з пошкодженням задньої колони, Т-подібний перелом, перелом задньої стінки в поєднанні з поперечним переломом, а також одночасний перелом задньої стінки та задньої колони.

Пацієнти скаржаться на болі в області кульшового суглоба або пахвинної області. Кінцівка знаходиться у вимушеному положенні, що нагадує клінічну картину, що спостерігається при вивиху кульшового суглоба: нога вкорочена і ротована назовні. Опора неможлива, рухи різко обмежені. При ізольованих пошкодженнях стан пацієнта зазвичай залишається стабільним. При поєднанні з іншими травмами можливі порушення гемодинаміки та розвиток травматичного шоку.

Для уточнення діагнозу виконують оглядову рентгенографію тазу та рентгенографію пошкодженого суглоба у трьох додаткових проекціях. По можливості пацієнта направляють на КТ тазу, оскільки ця методика дозволяє більш точно оцінити тяжкість травми та характер усунення уламків. Діагностична цінність комп’ютерної томографії зростає при ушкодженнях задньої колони та оскольчатих переломах.

Для виключення відкритого перелому проводять вагінальне чи ректальне дослідження. Оскільки дана травма у 30% випадків поєднується з ушкодженням сідничного нерва, хворим призначають консультацію невролога чи нейрохірурга для точної оцінки неврологічного статусу.

Консервативне лікування

Лікування здійснюється за умов травматологічного відділення. Тактика лікування багато в чому залежить від наявності або відсутності вивиху кульшового суглоба. За наявності вивиху виробляють його екстрене вправлення під загальним наркозом. Якщо вивих схильний до рецидивуванню, накладають скелетне витягування за надвиростки стегна. Надалі при зміщенні в області даху не більше 3 мм, відсутності внутрішньосуглобових уламків та збереженні конгруентності суглобових поверхонь показана консервативна терапія – скелетне витягування протягом 4-8 тижнів. Пацієнту призначають знеболювальні, УВЧ та ЛФК. Щоб переконатися у збереженні правильного положення уламків, виконують повторні рентгенівські знімки динаміці.

Хірургічне лікування

Показанням до хірургічного втручання є великі внутрішньосуглобові уламки, великий фрагмент задньої стінки, зміщення уламків в області западини більш ніж на 2-3 мм і неможливість утримання фрагментів за допомогою скелетного витягування. Операція проводиться протягом 2 тижнів після надходження після повного обстеження пацієнта. Обов’язковою умовою є компенсований стан хворого.

В окремих випадках хірургічні втручання здійснюються в екстреному порядку. Показаннями до екстреної операції є відкриті переломи, невправний задній вивих стегнової кістки, ознаки пошкодження сідничного нерва, широке відшарування м’яких тканин та зміщення головки стегна до центру, у напрямку до здухвинної кістки. Оперативні втручання здійснюються лише після стабілізації гемодинаміки та за відсутності симптомів травматичного шоку.

Для фіксації уламків при реконструкції вертлужної западини використовують спеціальні стягуючі гвинти та опорні пластини. У післяопераційному періоді проводять профілактику утворення тромбів та гетеротопічних осифікатів. При задовільному стані пацієнта проводять заходи щодо його активізації, призначають ЛФК (пасивні та активні рухи в суглобі без осьового навантаження). Повне навантаження на постраждалу кінцівку дозволяють після появи рентгенологічних ознак утворення кісткової мозолі, як правило, через 8-12 тижнів. після операції.

При адекватному відновленні зміни вертлужної западини прогноз досить сприятливий. Найпоширенішим ускладненням є гетеротопічна осифікація, яка, за різними даними, спостерігається у 3-69% хворих. Через інтенсивний вплив на тканини в ході операції в окремих випадках може розвиватися парез гілок сідничного, стегнового та верхнього сідничного нерва. У 7% випадків формується ділянка аваскулярного некрозу (зазвичай – при ушкодженнях задніх відділів вертлужної западини, що виникли внаслідок високоенергетичної травми). Профілактика полягає у попередженні автодорожніх пригод та виробничих травм.