Перфекціонізм

Перфекціонізм – Це риса особистості, що характеризується прагненням до вдосконалення та досягнення ідеалу. Виявляється завищеними вимогами до себе та оточуючим, скрупульозністю, частою незадоволеністю результатом дій. Перфекціоністи схильні до депресії, тривоги, почуття самотності. Діагностика виконується за допомогою клінічної бесіди, функціональних спроб, особистісних опитувальників. Основний метод лікування невротичного перфекціонізму – когнітивно-поведінкова психотерапія.

Термін «перфекціонізм» походить з латинської мови, переклад означає «прагнення бездоганності, досконалості». Дане поняття виникло в XIX столітті серед протестантів, пізніше було розвинене філософами І. Кантом, Г. Лейбніцем, Ф. Ніцше. У психіатрії та психології проблема перфекціонізму була вперше порушена К. Хорні на початку XX століття. Найбільше цей феномен поширений серед підлітків та молодих людей. У шкільному та студентському віці схильність дотримуватися соціальних стандартів переважає у дівчат.

Дисфункціональні особистісні настанови формуються під впливом сім’ї, тому справедливо вважати, що перфекціонізм – результат батьківського впливу. Згідно з дослідженнями психологів, найбільшу роль відіграють порушення дитячо-батьківських відносин, суворі правила, орієнтація батьків на успіхи та досягнення на шкоду бажанням, свободі. Як причини дорослого та дитячого перфекціонізму розглядаються:

• Підвищені вимоги батьків. Невротичне прагнення бути досконалим та незадоволеність собою формуються внаслідок частої критики, відсутності підтримки та любові з боку батьків. Перфекціонізм виникає як результат завищених очікувань та вимог до дитини.
• Матерінський перфекціонізм. Формування цієї риси характеру відбувається як шляхом наслідування, і у результаті завищених вимог батька всім членам сім’ї. Виразність перфекціонізму дочок прямо корелює з тим самим показником у матерів. У синів кореляція також існує, але менш однозначна.
• Сімейні дисфункції. Батьки перфекціоністів чинять ними сильний тиск, вселяють тактику уникнення невдач. Коли дитина робить помилки, не досягає успіху, їй всіляко виражається невдоволення, демонструється відкидання. Це відбувається доти, доки не буде досягнуто успіху. Перфекціонізм стає єдиним способом отримання батьківського кохання.

Дані лонгітюдних досліджень дозволяють стверджувати, що відкидання батьками та авторитарний контроль у дитячому віці є базою для високого рівня самокритики у підлітків, а також для депресивних розладів у пізньому підлітництві та юнацтві. Отже, базові характеристики перфекціонізму закладаються внаслідок деструктивного стилю виховання.

Невротичний перфекціонізм формується з досвіду взаємодії з батьками, які виявляють схвалення. Їхня любов умовна, безпосередньо залежить від досягнень дитини. Доросліша, така людина прагне стати досконалою, щоб прийняти саму себе (досягнення та надлюдські зусилля дозволяють сформувати образ «Я»). Потім виникає ідея, що тільки ідеальне виконання діяльності робить його цінним для оточуючих.

У психології існують два типи моделей перфекціонізму. Одновимірна модель вважається застарілою. Вона розглядає перфекціонізм як прагнення людини встановлювати надмірно високі вимоги. У сучасному науковому середовищі поширені багатовимірні моделі. Так, канадська модель включає три види перфекціонізму, кожен з яких більш-менш виражений в структурі особистості:

1. Я-адресований. Виражається у високих вимогах до самого себе, постійному самооціненні, цензуруванні своєї мови, поведінки. Ключовий мотив – особисте прагнення, потяг до досконалості.
2. Соціально-передбачуваний. Це потреба відповідати очікуванням інших людей, отримувати їх схвалення і похвалу. Цей перфекціонізм близький до синдрому відмінника.
3. Адресований іншим людям. Представлений переконаннями, очікуваннями щодо оточуючих. Виявляється нереалістичними стандартами для значних людей, вимогою від нього досконалості, постійним оцінюванням успіхів.
4. Адресований усьому світу. Характеризується переконаністю, що все, що відбувається у світі, має бути правильно, точно, акуратно. Віра у своєчасне вирішення людських проблем, перемогу справедливості.

Для опису клінічних проявів, підбору методів лікування та складання прогнозу зручна класифікація за ступенем вираженості симптомів. Відповідно до неї, перфекціонізм поділяється на нормальний та невротичний. Перший є психологічним феноменом, що дозволяє успішно адаптуватися до соціального середовища, а другий – проявом невротичного розладу.

Для перфекціонізму в рамках норми характерне вміння розподіляти зусилля між важливими справами та сферами, що не потребують докладання старань. Такі люди ставлять реалістичні та розумні цілі, одержують задоволення від процесу діяльності, задоволені результатами роботи. Вони емоційно залучаються до діяльності, часто досягають відмінного результату. Підлаштовуються під ситуацію, можуть виявити деяку абстрактність та неакуратність, відпочиваючи, займаючись маловажними справами.

Невротичний варіант перфекціонізму – симптом тривожного розладу, депресії, психосоматичного розладу, сексуальної дисфункції. Він проявляється потребою уникати неуспіху, нездатністю отримувати задоволення від діяльності та її результату. Хворий уразливий, страждає від почуття неповноцінності, зводить себе, докладаючи максимум зусиль до виконання завдань. Він постійно чекає на схвалення. Помилки викликають сильний дистрес.

Невротичні перфекціоністи перебувають у стані психічної напруги до, під час та після виконання діяльності. Для досягнення досконалості вони використовують компенсаторні стратегії поведінки. Одна з них – ретельна перевіряння результатів, тривалі роздуми перед прийняттям рішення. Інша – стійке уникнення ситуацій, які потребують докладання зусиль. Хворий відмовляється розпочинати справу, оскільки впевнений, що не досягне ідеального результату. Така стратегія називається «параліч діяльності».

Постійне прагнення робити все ідеально призводить до самотності, нездатності відпочивати та розважатися, розвитку нервових розладів. Перфекціоністи намагаються досконало виконувати навіть дрібні справи, що веде до браку часу відпочинку. Їм важко дається розслаблення, безпосередність, веселощі. Вони рідко знаходять друзів, які відповідають їхнім високим вимогам.

Найпоширеніші наслідки тривалого перфекціонізму – хронічне почуття емоційного дискомфорту, низька продуктивність діяльності, пригніченість. Стрес та хронічне виснаження призводять до погіршення соматичного здоров’я: з’являються головний біль, загострюються хронічні хвороби. При вираженому перфекціонізмі, що соціально приписується, зростає ризик розвитку депресії, тривожності, суїцидальних намірів.

Причиною звернення до лікаря-психіатра чи психотерапевта є перфекціонізм невротичного типу. Найчастіше люди починають звертати на нього увагу тоді, коли накопичується втома, зростає невдоволення собою та дратівливість, з’являються ознаки депресивного розладу. Діагностика включає три групи методів:

• Розмова. Лікар розпитує про симптоми, що турбують, визначає, наскільки вони пов’язані з перфекціонізмом, як впливають на повсякденну адаптацію. Зазвичай пацієнти критичні: вони розуміють, що їхнє прагнення зробити все без помилок, ідеально є причиною напруження, поганого настрою, втоми.
• Опитувальники. Для обстеження дорослих пацієнтів використовують багатомірну шкалу перфекціонізму (Multidimensional Perfectionism Scale, MPS-F), шкалу дисфункціональних установок (Dysfunctional Attitude Scale, DAS). Також існує шкала дитячого та підліткового перфекціонізму (CAPS), опитувальник адаптивного/неадаптивного перфекціонізму дітей (AMPS).
• Функціональні проби. Перфекціонізм виявляється методом проб, в інструкції яких зазначено: “виконайте завдання настільки добре, як зможете”. Як стимульний матеріал може бути взятий тест «Прості аналогії», «Класифікація». За виконання відзначаються ознаки емоційного напруги, високої зосередженості. Часто пацієнти перевіряють ще раз результати, уточнюють інструкцію, просять додатковий час, навіть якщо завдання вже виконане.

Пацієнтам показано психотерапію, спрямовану зміну когнітивних установок і поведінкових патернів. За наявності запиту та готовності пацієнта до тривалого лікування можуть використовуватись методи, які допомагають усвідомити витоки перфекціонізму та усунути їх. Якщо лікар діагностував обсесивно-компульсивний розлад чи депресію, паралельно проводиться медикаментозне лікування даних захворювань. Найчастіше застосовувані види психотерапії:

• Когнітивна. Цілі даного напряму терапії – змінити уявлення пацієнта себе, усунути перфекціоністські автоматичні думки, усвідомити згубність завищених стандартів. Застосовуються техніки оптимального міркування, аналізу ситуацій, переконання. Пацієнт починає вести щоденник, у якому зазначає деструктивні думки, оцінює їх впливом геть своє життя, описує компромісні вирішення проблем.
• Поведінкова. Біхевіоральна терапія спрямована на корекцію перфекціоністських навичок, поведінкових шаблонів. Проводиться тренінг уміння оцінювати ситуацію в цілому, а не детально, освоюються стратегії впорання зі стресом. Щоб змінити поведінку, пацієнту пропонується поступово відмовлятися від досягнення досконалості у побутових справах (наприклад, не перевіряти роботу, не виконувати прибирання будинку 2-3 дні).
• Психодинамічна. Для визначення істинних передумов перфекціонізму застосовуються техніки психоаналізу. Метод вільних асоціацій допомагає усвідомити проблеми у відносинах з батьком та матір’ю, зрозуміти взаємозв’язок виховання з наявними особистісними якостями. Психоаналітична терапія дозволяє оцінити проблеми з дитинства, ефективно вирішити їх (перестати ідентифікувати себе з матір’ю, позбутися потреби схвалення).

Перфекціонізм добре піддається психотерапевтичному лікуванню: невротична форма трансформується на адаптивну, що сприяє особистісному розвитку пацієнта. Винятком є ​​випадки з обсесивно-компульсивним розладом, тривожним неврозом, депресією. При цих розладах перфекціоністські риси стають стійким симптомом, що відбиває стан дезадаптації.

Первинна профілактика полягає у правильному вихованні дитини. Батькам варто відмовитися від надмірних вимог, не порівнювати досягнення дитини з успіхами інших дітей, виявляти любов і турботу незалежно від результатів її дій. Дорослим зі схильністю до перфекціонізму психологи рекомендують навчитися розставляти пріоритети, чергувати напругу та відпочинок, цінувати власну унікальність.