Періанальний дерматит

Періанальний дерматит – Запалення шкіри навколо ануса, що виявляється почервонінням, набряклістю, хворобливістю і свербінням. Періанальний дерматит може мати контактну, алергічну, бактеріальну або грибкову природу, виникати на тлі ентеробіозу, запальних захворювань кишківника, геморою, анальної тріщини. У діагностиці захворювання основне значення має визначення його етіології шляхом мікроскопічного дослідження та бакпосіву мазка або зіскрібка періанальної області. Лікування проводиться відповідно до встановленої причини періанального дерматиту.

Періанальний дерматит зустрічається у людей будь-якого віку від новонароджених до людей похилого віку. У дітей грудного віку він, подібно до пелюшкового дерматиту, часто пов’язаний з порушенням правил догляду за шкірою немовляти. У дорослих періанальний дерматит нерідко виникає на тлі патології товстого кишківника та прямої кишки, порушення кишкової мікрофлори, інших захворювань анальної області. Так близько 6,5% пацієнтів з кандидозним дисбактеріозом кишечника страждають на періанальний дерматит кандидозної етіології. У зв’язку з цим діагностикою та лікуванням періанального дерматиту займається не тільки дерматологія, а й проктологія.

Періанальний дерматит може бути викликаний порушенням гігієни або подразнення на анальну область. До появи дерматиту може призвести тривала діарея, негативна дія на шкіру синтетичної нижньої білизни або миючого засобу, що залишився на білизні після прання. Нетримання калу при випаданні прямої кишки або її пухлинному ураженні може стати причиною періанального дерматиту.

При таких запальних захворюваннях, як виразковий коліт, хвороба Крона, коліт, проктит, парапроктит, запальний процес із кишківника може поширитися на шкіру періанальної області. Поява періанального дерматиту можлива при ентеробіозі, дисбактеріозі, геморої. Ушкодження шкіри в області ануса (анальна тріщина, розчісування при анальному свербіні) сприяють її інфікуванню з розвитком дерматиту бактеріальної або грибкової етіології.

Існує абсцедуюча фістулезна форма періанального дерматиту, яка розвивається при довготривалій їзді на машині або верхи через впровадження обламаного волосся в шкіру періанальної області. Ця форма отримала назву «хвороба позашляховика».

У виникненні періанального дерматиту не останню роль грає стан макроорганізму. Схильність до алергічних реакцій сприяє розвитку контактного дерматиту анальної області. Зниження імунітету та бар’єрної функції шкіри призводить до легкого проникнення до неї інфекційних агентів з розвитком дерматиту стафіло-, стрептококової, кандидозної або іншої природи. До такого механізму виникнення періанального дерматиту схильні новонароджені та літні люди, пацієнти з різними імунодефіцитними станами, після тривалої антибіотикотерапії, лікування кортикостероїдами, ВІЛ-інфіковані.

Основні прояви, загальні всім видів періанального дерматиту, — це запальні зміни шкіри анальної області: почервоніння, болючість, набряклість. Часто виражений свербіж, що посилює перебіг захворювання через постійне травмування шкіри при розчісуванні.

Періанальний дерматит бактеріального генезу характеризується появою на тлі гіперемії пустул та бульбашок із гнійним вмістом. Такий дерматит може супроводжуватися мокнутим, ерозуванням та утворенням кірок. Для грибкового дерматиту типові фестончасті краї області запалення, білуватий наліт, лущення, розташування пустул та бульбашок по периферії запального вогнища. Алергічний дерматит супроводжується сильним свербінням, утворенням папул із серозним вмістом, при розтині яких виникають ерозії.

Абсцедуюча фістулезна форма періанального дерматиту (хвороба джипа), проявляється дрібними абсцесами, що рецидивують, з утворенням у складках ануса коротких свищевих ходів. При захворюваннях кишечника прояви періанального дерматиту поєднуються з порушенням випорожнень (запори, проноси), болями в животі або прямій кишці (прокталгія), виділеннями з ануса слизового, гнійного чи кров’янистого характеру.

Пацієнти із запальними змінами шкіри періанальної області найчастіше приходять на консультацію дерматолога чи проктолога. Лікар проводить опитування, спрямоване на виявлення симптомів та причин захворювання, а також супутньої патології кишечника. Огляд анальної області дозволяє визначити як стан шкіри, а й виявити наявність тріщин, гемороїдальних вузлів, випадання прямої кишки.

Для визначення етіології періанального дерматиту зі шкіри анальної області береться зіскрібок на патогенні гриби, проводиться бактеріологічне дослідження відокремлюваного шкірних елементів і мазка з ануса, досліджується зіскрібок на ентеробіоз та аналіз калу на дисбактеріоз. Діагностика супутніх захворювань кишківника проводиться за допомогою копрограми, ректороманоскопії, УЗД, іригоскопії, рентгенографії з барієм, колоноскопії.

Терапія періанального дерматиту ефективна лише в тому випадку, якщо вона здійснюється відповідно до його етіології. Важливе значення має дотримання гігієни анальної області, носіння бавовняної м’якої білизни, що не викликає здавлення, тертя або подразнення ураженої області. Для полегшення сверблячки призначають прийом внутрішньо антигістамінних засобів: лоратадину, хлоропіраміну, клемастину, мебгідроліну.

Місцеве лікування періанального дерматиту проводиться із застосуванням декспантенолу, мазей з цинком та антисептиками, ванн з ромашкою, чергою, корою дуба. При бактеріальному ураженні гнійні пустули розкривають та обробляють розчинами анілінових барвників (синька, зеленка, фукарцин), призначають антибактеріальні мазі. Терапію грибкового дерматиту проводять місцевими протигрибковими мазями.

При виявленні ентеробіозу проводять лікування антигельмінтними препаратами: піперазин, пірантел, мебендазол, альбендазол, орнідазол. Наявність дисбактеріозу та інших захворювань кишківника є показанням для лікування у гастроентеролога чи проктолога.