Періімплантіт

Періімплантіт – одонтогенна інфекція, що супроводжується ураженням м’яких та кісткових тканин у ділянці дентального імплантату та резорбцією кістки. Клініка периимплантита характеризується болем у ділянці імплантату, гіперемією та набряком ясен, утворенням ясенної кишені, кровотечею чи гноетечением, рухливістю конструкції. Періімплантит діагностується під час стоматологічного огляду з урахуванням скарг, клінічної та рентгенологічної картини. Повноцінне лікування периимплантита проводиться поетапно: 1 (консервативний) – видалення зубних відкладень та усунення запалення; 2 (хірургічний) – очищення поверхні імплантату та кісткова пластика. У деяких випадках показано видалення імплантату з наступною реімплантацією після необхідного лікування.

Періімплантит – запалення тканин навколо остеоінтегрованого імплантату, що призводить до прогресуючого зменшення опорної кістки. За даними клінічних досліджень, при використанні різних сучасних імплантаційних систем перімплант розвивається в 12-43% випадків. Перимплантит є однією з найчастіших причин відторгнення дентального імплантату. Від периимплантита слід відрізняти мукозит – запалення прилеглої до імплантату ділянки слизової оболонки без ознак спаду кісткової тканини.

Дентальна імплантологія на сьогоднішній день є напрямком сучасної стоматології, що активно розвивається. Кількість пацієнтів, які мають знімні, так і незнімні протези з опорою на імплантати, неухильно зростає. У зв’язку з цим питання підвищення успішності дентальної імплантації та профілактики ускладнень набувають особливої ​​значущості.

Етіологічні фактори, що призводять до розвитку периімплантиту, можуть бути пов’язані з лікарськими помилками при проведенні процедури імплантації зубів, якістю імплантаційної системи та протетичної конструкції, а також незадовільною гігієною ротової порожнини. При цьому у найближчому післяопераційному періоді ускладнення, як правило, зумовлені технічними похибками при проведенні хірургічного етапу імплантації та протезування, а у віддаленому періоді – недотриманням пацієнтом гігієнічних норм.

Лікарські помилки є причиною периимплантита щодо нечасто. Серед них можуть зустрічатися порушення правил асептики та антисептики; неправильна оцінка факторів ризику, що впливають на успішність процедури; неправильний підбір та встановлення (позиціонування) внутрішньокісткової частини імплантату, формувача ясен, абатменту; неправильно виготовлені ортопедичні конструкції (коронки, протези), що призводять до перевантаження та хронічної травми пародонту та ін. Найбільш типовими факторами, що викликають периимплантит, служать формування поддесневой гематоми з її подальшим нагноєнням; невідповідність кісткового ложа розмірам імплантату, внаслідок чого розвивається рухливість конструкції; руйнування кісткової тканини, викликане надмірним зусиллям вкручування імплантату (понад 45 Н/м); неадекватне ушивання операційної рани, наявність мікрозазорів між імплантатом та абатментом.

Що стосується використання для протезування імплантаційних систем сумнівної якості, ця причина перімплантиту зустрічається ще рідше і також може бути віднесена до сфери медичної відповідальності. У цьому випадку ускладнення може бути пов’язане з низькою якістю титанового сплаву, недоробленим дизайном імплантату, застосуванням систем-підробок імплантації.

Найбільш часто причиною периімплантиту виступає неадекватний догляд пацієнта за природними зубами, імплантатом та фіксованим на ньому протезом, ігнорування профілактичних оглядів та професійної гігієни ротової порожнини. Конструктивні особливості імплантатів привертають до утворення зубного нальоту і зубного каменю, що, своєю чергою, викликає запалення навколишніх тканин і периимплантит.

У групі ризику розвитку періімплантиту знаходяться курці, пацієнти із захворюваннями пародонту (гінгівітом, пародонтитом, пародонтозом), бруксизмом, імунними порушеннями, цукровим діабетом. На успішність інтеграції імплантату впливає вибір тактики імплантації (одноетапної чи класичної), показання та протипоказання до якої мають бути враховані під час планування лікування.

Мікробіологічна картина при периимплантите аналогічна такої при пародонтиті: Prevotella intermedia виявляється у 100%; Porphyromonas gingivalis – у 89%; Аctinobacillus actinomycetemcomitans – у 85%; Bacteroides forsythus – 55%; Treponema denticola – у 41% випадків та ін.

У своєму розвитку перімплант проходить 4 стадії:

• I – характеризується незначним зменшенням кісткової тканини в горизонтальному напрямку;
• II – характеризується помірним зниженням висоти кістки з утворенням вертикального дефекту в області з’єднання імплантату з кісткою;
• III – характеризується помірним зниженням висоти кістки з утворенням вертикального дефекту вздовж всього імплантату;
• IV – Характеризується резорбцією кістки альвеолярного відростка.

За клінічним перебігом розрізняють гострий і млявий (субклінічний) периимплантит; ремісію, абсцедування.

Мукозит, або периімплантне запалення клінічно проявляється набуханням та кровоточивістю ясен, гіперплазією периімплантатної манжетки. Резорбція кісткової тканини при мукозиті не відбувається. На відміну від поверхневого запалення, при периимплантите відзначається прогресуючий спад кісткової тканини. Хворі скаржаться на біль в області встановленого імплантату, набряк, гіперемію та кровоточивість периімплантатної ясна; утворення ясенних кишень та свищів, з яких може виділятися гнійний вміст.

У міру прогресування запалення та резорбції кістки розвивається рухливість імплантату, що втрачає свої функції. При периимплантите III-IV ступеня є досить висока ймовірність відторгнення імплантату. Симптоми періімплантного запалення можуть виникати як у найближчі терміни після імплантації, так і в довгостроковому періоді (через багато місяців і навіть роки).

При об’єктивному обстеженні пацієнтів з периимплантитом визначається гіперемія та набряк м’яких тканин. При зондуванні ясен відзначається кровоточивість; при пальпації періімплантатної кишені з нього може виділятися гнійний ексудат. Імплантат рухливий; на сусідніх зубах та ортопедичної конструкції виявляється скупчення м’якого нальоту. Оцінка стану периимплантатной ясна проводиться за допомогою стоматоскопії.

Клінічні методи діагностики периимплантита включають проведення проби Шиллера-Писарєва, визначення стандартних стоматологічних індексів: гігієнічного індексу Федорова-Володкіної, РМА індексу, пародонтального індексу Рассела, індекс Мюллемана-Коуелла, інтегрального показника функціонування ім.

Вирішальне значення в діагностиці периимплантита та його ступеня належить рентгенологічним дослідженням: прицільної дентальної рентгенографії, ортопантомографії та 3-мірної дентальної комп’ютерної томографії, за допомогою яких виявляється резорбція кісткової тканини. Допоміжну роль грають лабораторні дослідження – мікроскопічне, бактеріологічне, морфологічне, ПЛР, біохімічне, рН-метрія ротової рідини.

Повноцінне лікування периимплантита зазвичай проводиться у два етапи і передбачає ліквідацію гінгівального запалення та хірургічну санацію вогнища із спрямованою кістковою регенерацією. Консервативна фаза лікування периімплантиту включає проведення професійної гігієни порожнини рота, зрошення периімплантатних кишень озонованим розчином, лазеротерапію, ротові ванни та аплікації. Особлива увага приділяється видаленню зубних відкладень з коронки та абатменту. При необхідності проводиться модифікація супраструктури, що дозволяє усунути біомеханічне навантаження імплантату.

Під час хірургічного етапу лікування периімплантиту здійснюється надріз та відкидання періодонтального клаптя, ревізія кісткової кишені, видалення периімплантних грануляційних тканин, очищення поверхні імплантату за допомогою спеціальних кюреток або апарату Prophy-Jet, дезінтоксикація поверхні імплантату. Операція закінчується введенням у кісткову кишеню остеокондуктивного матеріалу та бар’єрної мембрани та ушиванням операційної рани з накладенням захисної пародонтальної пов’язки. У післяопераційному періоді призначається прийом антибіотиків, антисептичні полоскання.

При рецидивному або далеко периимплантиті, що далеко зайшов, проводять видалення імплантату з подальшою реімплантацією.

Періімплантит може призвести до відторгнення імплантату та подальшого тривалого та дорогого відновного лікування. Використання якісних імплантаційних систем, висока кваліфікація стоматолога, сучасні методи планування імплантації (в т. ч. із застосуванням комп’ютерних 3D-технологій) мінімізують ризик розвитку перімплантиту.

Для запобігання розвитку периімплантиту пацієнти повинні перебувати під наглядом імплантолога та пародонтолога, дотримуватися правил догляду за зубами та ортопедичними конструкціями на дентальних імплантатах, проходити процедури професійної гігієни у рекомендовані терміни. Слід відповідально підійти до вибору клініки та фахівця, який здійснює дентальну імплантацію у Москві.