Періостит щелепи

Періостит щелепи – інфекційно-запальний процес з локалізацією вогнища в окістя альвеолярного відростка або тіла щелепи. Періостит щелепи супроводжується формуванням підокисного абсцесу; набряком навколощелепних м’яких тканин; болем з іррадіацією у вухо, скроню, око; погіршення загального самопочуття (слабкість, підвищена температура тіла, головний біль, порушення сну). Діагноз періоститу щелепи встановлюється на підставі даних огляду та пальпації, підтверджених рентгенологічно. Лікування періоститу щелепи включає розтин та дренування підокисного абсцесу, видалення зуба-джерела інфекції, фізіотерапію, полоскання порожнини рота, антибіотикотерапію.

Періостит щелепи – запалення периоста (окістяни) альвеолярної дуги, рідше – тіла верхньої або нижньої щелепи інфекційного або травматичного генезу. У хірургічній стоматології періостит щелеп діагностується у 5,4% пацієнтів із запальними захворюваннями щелепно-лицьової області; при цьому в 95% випадків періостальне запалення протікає у гострій формі і лише у 5% – у хронічній. Приблизно в 1,5-2 рази частіше періостит локалізується в ділянці нижньої щелепи. Перебіг періоститу щелеп характеризується своєрідністю місцевої та загальної клінічної картини, оборотністю запального процесу при своєчасному лікуванні та високим ризиком виникнення тяжких гнійних ускладнень при прогресуючому варіанті розвитку.

Залежно від шляху проникнення інфекції в окістя розрізняють такі форми періоститу щелепи: одонтогенний (зумовлений захворюванням зубів), гематогенний (зумовлений поширенням інфекції по кровоносному руслу), лімфогенний (обумовлений поширенням інфекції з лімфатичного). З урахуванням клінічного перебігу та патоморфологічної картини запалення періостит щелепи може бути гострим (серозним чи гнійним) та хронічним (простим чи осифікуючим).

Гострий серозний періостит щелепи супроводжується інфільтрацією окістя та скупченням у запальному осередку помірної кількості серозного ексудату. Гострий гнійний періостит щелепи (флюс) протікає з формуванням обмеженого абсцесу під надкістковим, утворенням свищів, через які гній відтікає назовні.

Хронічний періостит щелепи характеризується уповільненим інфекційно-запальним процесом у окістяні, що супроводжується утворенням молодої кісткової тканини на поверхні щелепних кісток. Якщо при простому періоститі щелепи процес новоутворення кісткової тканини є оборотним, то при осифікуванні швидко прогресують окостеніння та гіперостоз. За ступенем поширення розрізняють обмежений (в області 1 або декількох зубів) та дифузний (з охопленням практично всієї щелепи) гнійний періостит.

Найчастіше періостит щелепи має одонтогенне походження і виникає на тлі попереднього захворювання зубів. У 73% випадків причиною періоститу щелепи є хронічний періодонтит; у 18% – альвеоліт; у 5% – запалення напівретинованих та ретинованих зубів мудрості; приблизно в 4% – пародонтит і кіста щелепи, що нагноїлася. У цих випадках запальний ексудат переміщається з періодонту під окістя кістковими канальцями губчастого і компактного шару щелепної кістки.

Гематогенний та лімфогенний періостит щелеп зазвичай розвивається після перенесеної ангіни, тонзиліту, отиту, грипу, ГРВІ, скарлатини, кору. Такий шлях поширення інфекції найчастіше має місце у дітей. Травматичний періостит щелепи може бути наслідком видалення складного зуба, хірургічного втручання, травми зубів, відкритих переломів щелепи, інфікованих ран м’яких тканин обличчя та ін.

Більшість пацієнтів простежується зв’язок періоститу щелеп з попереднім переохолодженням чи перегріванням, емоційним чи фізичним перенапряжением. При дослідженні запального ексудату при гнійних періоститах щелепи виявляється змішана анаеробна (75%) та аеробна (25%) мікрофлора, представлена ​​стрептококами, стафілококами, грампозитивними та грамнегативними паличками, гнильними бактеріями.

Перебіг періоститу щелепи залежить від форми та локалізації запалення, реактивності організму пацієнта. Гострий серозний періостит щелепи характеризується головним чином місцевими проявами: набряклістю м’яких тканин, гіперемією слизової оболонки в області перехідної складки, регіонарним лімфаденітом. У ротовій порожнині зазвичай є «причинний» зуб з пульпітом або періодонтитом, а періостальне запалення носить реактивний характер.

Гострий гнійний періостит може бути самостійною патологією або бути провідним симптомом остеомієліту щелепи. Ця клінічна форма супроводжується погіршенням загального самопочуття: слабкістю, субфебрилітетом, ознобом, головним болем, порушенням сну та апетиту. Хворі відзначають різкий локальний біль у ділянці щелепи з іррадіацією у вухо, скроню, очницю, шию; болючість при відкриванні рота, обмеження руху щелепи, патологічну рухливість хворого зуба.

Під час огляду виявляється припухлість щоки, зміна конфігурації обличчя з допомогою набряку м’яких тканин околощелепной області. Набряклість при гнійному періоститі щелепи має характерну локалізацію: так, при ураженні області верхніх різців виникає припухлість верхньої губи; при ураженні верхніх іклів та премолярів – щічної, вилицевої, підочкової областей; верхніх молярів – привушно-жувальної області. При періоститі нижньої щелепи набряк поширюється на нижню губу та підборіддя.

При періоститі щелепи також виявляються зміни з боку ротової порожнини, що включають гіперемію слизової оболонки, наявність щільного болючого інфільтрату або валикоподібної припухлості з вогнищем флюктуації – поднадкостничного абсцесу. Надалі, у міру гнійного розплавлення окістя, ексудат проникає під слизову оболонку ясен, утворюючи підслизовий (піддесневий) абсцес, звідки гній може періодично виливатися через свищевий отвір в ротову порожнину, приносячи тимчасове полегшення.

Хронічний періостит щелепи протікає з періодичними болями в області причинного зуба, потовщенням щелепи, незначною зміною контуру обличчя, збільшенням піднижньощелепних лімфовузлів, набряклістю та гіперемією з ціанотичним відтінком слизової оболонки з боку ротової порожнини.

При стоматологічному огляді виявляються характерні клінічні ознаки періоститу щелепи (гіперемія, інфільтрат, флюктуація та ін.). При одонтогенної інфекції в ротовій порожнині зазвичай є сильно зруйнована коронкова частина зуба, що послужив джерелом інфекції, з каріозною порожниною і кореневими каналами, заповнені продуктами розпаду тканин. При перкусії зуба відзначається больова реакція.

За допомогою рентгенографії при гострому періоститі щелеп змін з боку кісткової тканини не виявляється, проте можуть бути виявлені гранулематозний або гранулюючий періодонтит, одонтогенні кісти, ретиновані зуби та ін. При хронічному періоститі щелеп рентгенологічно визначається новостворена кісткова тканина. Гострий гнійний періостит щелепи слід розмежовувати з гострим періодонтитом, остеомієлітом, сіаладенітом, абсцесом, навколощелепною флегмоною, лімфаденітом, синуситом та ін.

У стадії серозного запалення проводиться комплексне лікування пульпіту або періодонтиту, фізіотерапія (УВЧ), полоскання ротової порожнини дезінфікуючими засобами. Як правило, консервативних заходів буває достатньо для розсмоктування інфільтрату.

Гострий гнійний періостит щелепи потребує хірургічного лікування – розтину надокісткового або підслизового абсцесу. Періостотомія проводиться під інфільтраційною або провідниковою анестезією через внутрішньоротовий розріз. З метою забезпечення відтоку гнійного ексудату рану дренують марлевим або гумовим випускником. У післяопераційному періоді показано щадна дієта, антисептичні полоскання, прийом антибіотиків, дезінтоксикаційна, гіпосенсибілізуюча, симптоматична терапія.

До вирішення питання про доцільність збереження причинного зуба при гострому періоститі щелепи підходять диференційовано: молочні та сильно зруйновані постійні зуби вимагають видалення; Зуби, що зберегли функціональну цінність, підлягають лікуванню. З метою усунення запальних явищ призначається фізіотерапія: УВЧ, флюктуоризація, ультразвук, лазеротерапія, електрофорез з гіалуронідазою. Одужання зазвичай настає через 5-7 днів.

Лікування хронічного періоститу щелепи включає видалення зуба, медикаментозну та фізіотерапевтичну терапію.

За перших ознак періоститу щелепи необхідно негайно звернутися до стоматолога. В іншому випадку можливий розвиток тяжких за своїми наслідками ускладнень (остеомієліту, флегмони шиї, сепсису), що становлять загрозу для життя пацієнта. Найбільш сприятливо протікає гострий серозний періостит щелепи; гнійний періостит потребує активної хірургічної тактики.

Профілактика періоститу щелепи полягає у своєчасному лікуванні одонтогенних вогнищ (карієсу, пульпіту, періодонтиту), професійній гігієні ротової порожнини, санації хронічних гнійних вогнищ.