Перифолікуліт Гофмана

Перифолікуліт Гофмана – хронічне дерматологічне захворювання гнійно-запальної природи. Зустрічається досить рідко. Симптомами даної патології є поверхневі та глибокі абсцеси на волосистих ділянках тіла – в основному на голові, зрідка можуть уражатися пахвові западини та лобкова область. Діагностика перифолікуліту Гофмана ґрунтується на результатах дерматологічного огляду, гістологічного вивчення уражених тканин, загальних аналізів та бактеріологічних досліджень. Для лікування захворювання застосовують антибактеріальні засоби (антибіотики, сульфаніламіди), імуностимулюючі препарати (у тому числі анатоксини), підтримуючу терапію (вітаміни, біогенні стимулятори).

Перифолікуліт Гофмана (абсцедуючий фолікуліт, що підриває) – рідкісне хронічне шкірне захворювання, яке характеризується утворенням гнійно-запальних вогнищ на ділянках тіла, що мають розвинений волосяний покрив. Подібний стан був відомий давно, але упорядником його докладного опису вперше став німецький дерматолог Гофман у 1907 році. Гофман визначив патологію як результат зараження перифолікулярних тканин бактеріями із групи стафілокока. Перифолікуліт Гофмана є рідкісним дерматологічним станом, його частота серед населення на сьогоднішній день невідома. Це захворювання набагато частіше вражає чоловіків, співвідношення хворих чоловічої та жіночої статі становить 5:1. Крім власне запальної симптоматики, перифолікуліт Гофмана призводить до стійкої осередкової алопеції, тому при локалізації патологічних вогнищ на волосистій частині голови може спричиняти виражений естетичний дискомфорт. У деяких випадках ділянки облисіння турбують пацієнтів більше, ніж решта симптомів патології.

З часів ретельного вивчення цього стану Е. Гофманом і донедавна єдиною причиною розвитку абсцедуючого підривного фолікуліту вважалася патогенна стафілококова флора. У цю думку не вписувався той факт, що перифолікуліт Гофмана є досить рідкісним станом, тоді як інші форми запального ураження шкіри стафілококами зустрічаються часто. Нині вдалося з’ясувати, що у розвитку захворювання грає роль як інфікування мікроорганізмами, а й фізіологічні особливості шкіри людини. Саме вони дозволяють бактеріям колонізувати тканини дерми навколо коріння волосся, тим самим провокуючи розвиток перифолікуліту Гофмана.

Головною особливістю шкірних покривів, що виявляється практично у всіх хворих на перифолікуліт Гофмана, є зміна характеру секрету сальних залоз, яке з часом призводить до їх закупорки (оклюзії). Подібний механізм реалізується при багатьох дерматологічних станах, наприклад, комедонах та акне. Однак для розвитку перифолікуліту Гофмана необхідна ще патологічна реакція шкіри на компоненти розпаду закупорених сальних залоз, головним чином – кератин. Сучасні дослідження підтвердили, що у хворих на цю патологію формується гранулематозна запальна реакція на продукти розпаду кератину, яка посилюється інфікуванням стафілококовою флорою. Ці процеси, а також порушення мікроциркуляції в дермі та інші дистрофічні прояви призводять до виникнення перифолікуліту Гофмана.

Захворювання найчастіше вражає чоловіків і виникає на ділянках тіла з розвиненим волосяним покривом, насамперед – на голові. Зазвичай перифолікуліт Гофмана розвивається у віці 20-35 років, початок захворювання може супроводжуватися вираженим свербінням та печінням, при огляді шкірних покривів виявляються осередки почервоніння. При ураженні волосистої частини голови подібні зміни найчастіше виявляються в тім’яній та потиличній областях, осередки нерідко мають множинний характер. У поодиноких випадках ділянки перифолікуліту покривають більшу частину голови, а незмінені тканини між ними мають вигляд вузьких смужок. Потім на місці плям утворюються вузли довгастої або напівкулястої форми, оточені ділянками випадання волосся.

При подальшому перебігу перифолікуліту Гофмана вузли трансформуються у фістули розміром 1-2 сантиметри, при натисканні з них виділяється гній, іноді з домішкою крові. Вузли і фістули можуть виразкуватись, шкіра навколо них стоншується, алопеція поширюється на 1-2 сантиметри навколо шкірних утворень. За відсутності лікування перифолікуліту Гофмана вузли зберігаються протягом кількох тижнів, після чого настає загоєння з утворенням виражених рубців. Вогнищева алопеція, як правило, не зникає, крім того, відбувається формування нових вузлів та абсцесів. Захворювання приймає тривалий рецидивний перебіг, його тривалість в окремих випадках становить кілька років.

Для визначення перифолікуліту Гофмана проводять дерматологічний огляд, мікробіологічне дослідження відокремлюваного абсцесів та гістологічне вивчення тканин у вогнищах ураження. При огляді виявляються вогнища алопеції (частіше на голові, рідше в пахвах і пахвинній ділянці), плями або вузли червоного кольору, нерідко з виразками. При натисканні на абсцеси виділяється гній, найчастіше з домішкою крові. Також спостерігається збільшення регіонарних лімфатичних вузлів (шийних, потиличних, пахових, пахвових) та підвищення температури тіла, хворі можуть скаржитися на загальне нездужання.

При бактеріологічному вивченні гнійного відокремлюваного (посів на живильні середовища) зазвичай визначається гнійна стафілококова флора. В рамках цього дослідження можна також провести визначення чутливості збудника до різних антибіотиків для вибору оптимального лікування перифолікуліту Гофмана. Загальний аналіз крові, зазвичай, свідчить про наявність неспецифічних ознак гнійного запалення. Виявляється лейкоцитоз з нейтрофільним зсувом вліво та різке збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Гістологічна картина при перифолікуліті Гофмана – різкий набряк дерми та епідермісу з вираженою інфільтрацією тканин (переважно нейтрофільного характеру), наявність ознак гранулематозного запалення, часткова деструкція базальної мембрани.

Основними принципами терапії перифолікуліту Гофмана є боротьба зі стафілококовою інфекцією, нормалізація обмінних процесів у шкірі та корекція секреторної функції сальних залоз. Для усунення бактеріальної інфекції використовують антибіотики – або широкого спектра дії, або ті, до яких цей мікроорганізм найбільш чутливий (це виявляється шляхом бактеріологічних досліджень). Крім антибіотиків у ряді випадків застосовують хіміотерапевтичні антибактеріальні засоби, наприклад, сульфаніламіди. При виявленні токсигенних штамів стафілокока (така форма перифолікуліту проявляється вираженими загальними порушеннями) призначають імунні препарати – сироватки та стафілококовий анатоксин. Місцево при перифолікуліті Гофмана використовують різноманітні антисептичні мазі та розчини – анілінові барвники та хлоргексидин, що прискорюють загоєння та перешкоджають утворенню нових вогнищ захворювання.

У деяких випадках перифолікуліту Гофмана абсцеси розташовуються в досить глибоких шарах шкіри, що потребує їх хірургічного розтину, дренування та подальшого промивання антисептиками. Для нормалізації роботи сальних залоз застосовують ретиноїди, вітамін Е та інші засоби. Мінерально-вітамінні комплекси та препарати заліза також необхідні для збільшення захисних сил організму та нівелювання побічних ефектів антибіотикотерапії. Деякі фізіотерапевтичні процедури – ультрафіолетове опромінення, УВЧ та інші – також мають позитивний ефект при перифолікуліті Гофмана.

Прогноз та профілактика перифолікуліту Гофмана

При правильно проведеному лікуванні та виконанні всіх рекомендацій фахівця прогноз перифолікуліту Гофмана щодо сприятливий. Можливі рецидиви захворювання, оскільки воно обумовлено не так інфекцією, як власними фізіологічними особливостями шкіри хворого. Після загоєння патологічних осередків перифолікуліту Гофмана на волосяному покриві залишаються ділянки рубцевої алопеції, що є помітним естетичним дефектом. Виправити це можна лише методами пластичної хірургії, ніякі консервативні чи косметологічні заходи зростання волосся на рубцевій тканині не відновлюють. Для профілактики перифолікуліту Гофмана необхідно забезпечувати організм необхідними вітамінами (особливо А та Е), уникати значного засолювання волосся, дотримуватись правил особистої гігієни.