Підліткова криза

Підліткова криза – Етап психічного розвитку, перехід від молодшого шкільного віку до підліткового. Проявляється прагненням самовираження, самоствердження, самовиховання, втратою безпосередньості поведінки, демонстрацією незалежності, зниженням мотивації до навчальної діяльності, конфліктами з батьками, педагогами. Підліткова криза завершується формуванням нового рівня самосвідомості, появою здатності пізнавати свою особистість за допомогою рефлексії. Діагностика виконується психологом, психіатром, ґрунтується на клінічній бесіді, психодіагностиці. Коригування негативних проявів проводиться виховними методами.

Відповідно до періодизації віку у вітчизняній психології, підлітництво займає проміжок від 11 до 16 років. Криза в даному періоді відрізняється значною тривалістю – темпи фізичного та розумового розвитку високі, потреби виникають швидко, але не задовольняються через відсутність соціальної зрілості. У дівчаток симптоми менш виражені, виявляються з 10-11 років, у хлопчиків протягом яскравіше, початок з 12-13 років. Тривалість визначається соціальними умовами та психофізіологічними особливостями. У нормі перехідний етап завершується до 14-16 років. При завчасній перебудові ставлення батьків до дитини, що дорослішає, можливий безкризовий розвиток.

Криза підліткового віку характеризується зміною відносин із оточуючими через розвиток самопізнання. Діти висувають підвищені вимоги до себе та дорослих, проте не здатні нести відповідальність, самостійно справлятися з невдачами. Перебіг кризового періоду визначається сукупністю зовнішніх та внутрішніх факторів. В одних випадках прояви відсутні або слабовиражені, в інших – поведінка кардинально змінюється, дитина стає конфліктною, емоційно вибуховою.

Зовнішніми факторами, що посилюють симптоми кризи, є батьківський контроль та гіперопіка, залежність у сімейних стосунках. Дитина прагне свободи, вважає себе здатним приймати рішення, діяти без допомоги дорослих. Складається конфліктна ситуація – існує потреба і прагнення брати відповідальність за вчинки, але відсутня практична навичка, зберігається несерйозність щодо виконання обов’язків. Останній факт заважає батькам сприймати підлітка як рівного. Опір, сварки призводять до хронічного непорозуміння, затяжного перебігу кризи із затримкою особистісного розвитку.

Внутрішні чинники, що загострюють кризу – психологічні особливості. До початку підлітництва в дитини сформовані певні звички, риси характеру, що перешкоджають потребам і прагненням, що виникають. Якості, що заважають самоствердження, самовираження, розглядаються як недоліки. Підліток стає дратівливим, схильний звинувачувати себе в неспроможності. Критично сприймаються навички спілкування, зовнішність, окремі властивості особистості (залежність, сором’язливість, скромність).

Зовнішні прояви кризи відбивають внутрішні, глибинні зміни. Основний психологічний зміст перехідного етапу – рефлексивне (оцінне) ставлення до власних можливостей, здібностей, навичок. Від оцінки навчальних здібностей підліток переходить до самопізнання. Виникає сприйняття себе як «не дитину». Уявлення про дорослість формується поетапно. Спочатку образ конкретний і виражається самостійними, ризикованими, протиставленими іншим процесам. Потім відбувається усвідомлення меж власної дорослості, їхня обумовленість ступенем відповідальності. Створюється здатність до рефлексії, сприйняття своєї особи з оцінкою можливостей, здібностей, недоліків. Дане новоутворення дозволяє вирішити завдання підліткової кризи – відокремитися від сім’ї, але зберегти гармонійні стосунки.

Вітчизняний психолог Л. С. Виготський у структурі підліткової кризи виділив негативну та позитивну фазу. Перша найбільш виражена, триває кілька років. У ній відбувається згортання, відмирання старої системи інтересів та визрівання потягів, зумовлених статевим дозріванням. Друга протікає згладжено, характеризується оформленням нових цінностей, звичок, відносин. Негативна фаза як триваліша і клінічно значуща має три варіанти течії:

• Виражений негативізм. Конфліктність проявляється у всіх сферах життя. Колишні інтереси повністю відкидаються, заміщаючись імпульсивними потягами.
• Пом’якшені риси заперечення. Негативні установки дитини відзначаються окремих ситуаціях як на вплив оточуючих. Характерна варіативність поведінки вдома та у школі.
• Відсутність негативних симптомів. У дитини, що дорослішає, виникають нові інтереси – до читання, спорту, подорожей, стосунків з представниками протилежної статі. Стара система інтересів зберігається (орієнтація на навчальну діяльність, дружбу, підтримку позитивних відносин).

У емоційно-поведінковій сфері головним проявом стає негативізм. Дитина протиставляє себе оточенню, вороже, конфліктне, часто порушує дисципліну. Спостерігаються перепади настрою з величезним переважанням невдоволення, роздратування, похмурості. Внутрішнє занепокоєння призводить до прагнення залишитися на самоті, ізолюватися від людей. Підлітки відмовляються виконувати обов’язки по дому, відвідувати та приймати гостей, перебувати у родинному колі. На заперечення батьків реагують запально, імпульсивно. Можуть довго сидіти у своїй кімнаті, зачинивши двері. Віддають перевагу реальному і віртуальному спілкуванню з однолітками, тому багато часу проводять поза домом або за комп’ютером. Ступінь вираженості негативізму коливається від тотальності до повної відсутності.

Відбувається зниження навчальної продуктивності. Діти гірше справляються із творчими завданнями – творами, науковими проектами. Виконання вправ за зразком зберігається колишньому рівні. Зміни пов’язані з розбудовою системи цінностей та розвитком абстрактно-логічного мислення. Підлітки захоплюються музикою, психологією, філософією. Інтенсивно розвивається самоспостереження, самосприйняття, рефлексія власних емоцій, станів. Підвищується чутливість до критики, переживань інших людей. Діти починають вести особисті щоденники, захоплюються розмовами «до душі» з друзями, читанням пригодницьких творів, романів.

За відсутності підтримки з боку батьків підліткова криза затягується. Ускладненнями є емоційні та поведінкові розлади. До розвитку неврозів більш схильні дівчатка, формування акцентуацій, психопатій, патологічних потягів – хлопчики. Внутрішньоособистісні конфлікти негативно позначаються на емоційному стані – сприяють формуванню депресії, замкнутості, обсесивно-компульсивного розладу, посилюють тривожно-недовірливі, істероїдні, збудливі риси. Часті сварки в сім’ї, зниження шкільної успішності підштовхують підлітків до вуличних компаній, бродяжництва, суїцидальної поведінки.

Питання про діагностику підліткової кризи стає актуальним за вираженого негативізму, високої конфліктності дитини, зниження інтересу до навчання, недостатньої успішності. Обстеження проводить психолог, лікар-психіатр. Визначається факт наявності кризи, особливості течії, складається прогноз. Використовуються такі методи:

• Розмова. Клінічне обстеження виявляє характерні емоційні реакції, патерни поведінки та мислення. У ході опитування батьків фахівець з’ясовує домінуючі симптоми, їхню вираженість, частоту прояву.
• Опитувальники. Досліджується емоційно-особистісна сфера підлітка: загострені характерологічні риси, способи реагування у критичних ситуаціях, ступінь невротизації, ризик соціальної дезадаптації. Використовується Патохарактерологічний діагностичний опитувальник (А. Є. Личко), опитувальник Леонгарда-Шмішека, опитувальник EPI Айзенка.
• Проектні методики. Малювальні тести, тести інтерпретації образів і ситуацій дозволяють визначити особливості особистості дитини, що заперечуються, приховуються і неусвідомлюються – агресивність, імпульсивність, брехливість, сентиментальність. Застосовується малюнок людини, неіснуючої тварини, людини під дощем, тест Роршаха, метод портретних виборів (тест Сонді).

Спеціального лікування підлітки не потребують, може бути необхідна психологічна допомога в налагодженні гармонійних відносин дитини та батьків, педагогів, однолітків. Фахівець проводить групові тренінги, орієнтовані розвиток рефлексії, прийняття себе, надає консультації батькам. До способів згладжування кризових проявів належать:

• Пошук компромісів. У конфліктних ситуаціях потрібно знаходити «точки дотику» інтересів. Приймати умову дитини в обмін на виконання зобов’язання («ми не входимо до кімнати, ти наводиш порядок тричі на тиждень»).
• Правила всім. Певні вимоги, традиції повинні дотримуватись усіма членами сім’ї. Нікому не дається послаблень («їмо в їдальні, після 9 годин не включаємо музику, виносимо сміття по черзі»).
• Рівноправність. Необхідно залучати підлітка до обговорення сімейних справ, проблем, планів. Важливо надати можливість висловитися, враховувати його думку після ухвалення остаточного рішення.
• Емоційна рівновага. Не варто піддаватись на провокації підлітка. Потрібно зберігати спокій, демонструвати врівноваженість у конфлікті як атрибут дорослості.
• Інтерес, заохочення, підтримка. Доброзичливі, довірчі дитячо-батьківські відносини – базова умова подолання кризи. Необхідно цікавитись захопленнями дитини, хвалити за прояви самостійності та відповідальності, делегувати обов’язки як вираз довіри.

Новоутворенням кризи є здатність рефлексивно оцінювати власні особисті якості, здібності, можливості, недоліки. Формується почуття відповідальності, розуміння свободи. Виникає сепарація підлітка від батьків, але зберігаються близькі стосунки. Щоб запобігти затяжному перебігу, розвиток ускладнень кризи необхідно проявити гнучкість у відносинах з дитиною: зберегти довірчі відносини та забезпечити «суверенітет» – визнати самостійність та незалежність, надати право вибору, залучати до вирішення важливих сімейних питань.