Підпечінковий абсцес

Підпечінковий абсцес – обмежене гнійне утворення, розташоване між нижньою поверхнею печінки та петлями кишечника і є ускладненням хірургічних захворювань черевної порожнини. Клінічними проявами підпечінкового абсцесу є біль у правому підребер’ї, що посилюються при вдиху, лихоманка, інтоксикація, диспепсичні розлади. Діагностика ґрунтується на детальному вивченні анамнезу, результатах лабораторних досліджень, рентгенографії, УЗД та КТ органів черевної порожнини. Лікування хірургічне, полягає у розтині, дренуванні та промиванні гнійника, а також системної антибіотикотерапії та дезінтоксикаційних заходах.

Підпечінковий абсцес у гастроентерології та хірургії є типовим варіантом обмеженого перитоніту. Формування гнійника обумовлено властивостями листків очеревини, утворенням зрощень між ними, брижею кишечника та іншими структурами. Місце локалізації абсцесу може відповідати первинному гнійному процесу або бути результатом осумкування ексудату під діафрагмою. Відповідно цьому виділяють дві форми підпечінкових абсцесів: первинно відмежовані (формування порожнини відбувається паралельно з основним патологічним процесом у прилеглому органі) і вдруге відмежовані (мікроорганізми потрапляють у підпечінковий простір як в зону максимальної резорбції з черевної порожнини, а потім капсули).

Підпечінковий абсцес є ускладненням холециститу, панкреонекрозу, гнійного запалення червоподібного відростка (гнійного апендициту), перфорації, відкритих і закритих ушкоджень порожнистих або паренхіматозних органів, порушень кровообігу в судинах брижі кишечника при ущемлених грижах і країн. Також абсцес може формуватися при гематогенних та криптогенних розлитих перитонітах. Найчастіше інфекційним агентом виступає асоціація бактерій кишкової групи (E. coli, клебсієли, стафілококи, стрептококи) та анаеробних мікроорганізмів.

Формуванню відмежованого підпечінкового абсцесу сприяють пластичні властивості очеревини: в результаті пошкодження на її поверхні накопичується клеєний фібринозний ексудат, який і призводить до склеювання прилеглих листків серозної оболонки. Далі відбувається утворення сполучнотканинних спайок, і вогнище гнійного запалення ізолюється від черевної порожнини. У разі повторно відмежованого абсцесу важливу роль у патогенезі відіграє висока резорбтивна активність очеревини в підпечінковому просторі, що сприяє накопиченню ексудату в цій галузі при поширеному перитоніті. Є й анатомічні причини формування підпечінкового абсцесу – наявність печінкової сумки очеревини.

Клінічна картина підпечінкового абсцесу залежить від тяжкості процесу та основного захворювання. Найбільш частою ознакою є біль у правому підребер’ї, що іррадіює в область спини, лопатки або плеча, інтенсивність якої збільшується при глибокому вдиху. Також типова гіпертермія (лихоманка має інтермітуючий характер), озноби, тахікардія, можлива гіпотензія. У важких випадках розвивається системна реакція на запалення аж до сепсису та поліорганної недостатності.

Абсцес під печінкою може протікати і без вираженої симптоматики. У таких випадках запідозрити цю патологію дозволяє субфебрильна температура тіла, лейкоцитоз та збільшення ШОЕ в аналізах крові, а також болючість при пальпації в області правого підребер’я. До симптомів підпечінкового абсцесу відносяться нудота, метеоризм, запор; за великих розмірів гнійника можливі ознаки кишкової непрохідності.

Якщо має місце вдруге відмежований абсцес, клінічній картині йому передують ознаки розлитого перитоніту. При цьому на тлі поступового поліпшення стану пацієнта формування гнійника призводить до посилення болю до болю та інтоксикації.

Консультація гастроентеролога та хірурга дозволяє виявити характерні анамнестичні дані та симптоми підпечінкового абсцесу. Під час огляду пацієнта може визначатися блідість шкірних покривів. При пальпації у правому підребер’ї характерна болючість. Абсцес визначається як округла флюктуюча освіта. У сфері його проекції шкіра пастозна. Діагностика даного захворювання іноді дуже скрутна, оскільки підпечінковий абсцес може протікати зі мізерною симптоматикою, а зв’язок з первинним патологічним процесом не завжди вдається виявити. Саме тому насторожити лікаря має нещодавно перенесений перитоніт, холецистит та інші деструктивні гнійні захворювання черевної порожнини.

У лабораторних аналізах виявляються характерні ознаки запалення. У загальному аналізі крові має місце лейкоцитоз із нейтрофільним зрушенням, прискорена ШОЕ. p align=”justify”> При проведенні рентгенографії органів черевної порожнини візуалізується округле утворення з рівнем рідини, може бути правосторонній плевральний випіт. Більш інформативні методи дослідження при підозрі на підпечінковий абсцес – УЗД органів черевної порожнини та комп’ютерна томографія (МСКТ ОБП). Дані діагностичні методики дозволяють виявити наявність гнійника, визначити його розміри та анатомічне взаємини з оточуючими органами.

Усі пацієнти з діагностованим підпечінковим абсцесом підлягають обов’язковій госпіталізації до хірургічного відділення. Основним методом лікування є дренування порожнини гнійника. З цією метою нині найчастіше застосовуються малоінвазивні методики. Надшкірна пункція проводиться під ультразвуковим контролем; виконується аспірація вмісту гнійника та дренування. Через дренаж здійснюється багаторазове промивання порожнини абсцесу, запровадження антибактеріальних препаратів. У важких випадках, коли неможливо виконати малоінвазивне втручання, проводиться відкрита хірургічна операція переважно з позаочеревинного доступу. Лікування також включає системну антибіотикотерапію, дезінтоксикаційні заходи.

Прогноз та профілактика підпечінкового абсцесу

При своєчасному виявленні та адекватному лікуванні прогноз сприятливий. Підпечінковий абсцес може ускладнитися проривом у черевну порожнину з розвитком розлитого перитоніту та нових вогнищ гнійного запалення, сепсисом та поліорганною недостатністю. У разі прогноз вкрай несприятливий. Профілактика цієї патології полягає у своєчасному лікуванні захворювань, які можуть стати причиною абсцесу, а також ретельному післяопераційному спостереженні пацієнтів, які перенесли перитоніт та інші гнійні ураження органів черевної порожнини.