Підвищена тривожність дітей та підлітків

Підвищена тривожність дітей та підлітків – Психологічна особливість, що характеризується схильністю до занепокоєння в більшості життєвих ситуацій. Може виявлятися надмірною прихильністю до матері, збудливістю, гіперактивністю, пригніченістю, замкненістю, сором’язливістю, страхами, порушеннями сну, апетиту. Діагностується за допомогою клінічних (опитування, огляд) та психологічних (тести, опитувальники) методик. Основою лікування є психологічна допомога, яка за потреби доповнюється застосуванням лікарських засобів – антидепресантів, транквілізаторів.

Тривога – комплекс емоційних, когнітивних, поведінкових реакцій, що виникають під впливом стресорів: певних ситуацій, міжособистісних контактів, внутрішніх сигналів організму, минулого досвіду. Періодичне чи постійне відчуття тривоги називається тривожністю. При слабкої виразності сприймається як якість особистості, індивідуальна особливість, при посиленні – як психічний розлад. Поширеність патологічної тривожності у складі афективних розладів серед дітей та підлітків становить 2%. Менш виражені стійкі симптоми визначаються приблизно у 40-60% дошкільнят та школярів. До 12 років патологія частіше діагностується у хлопчиків, надалі – у дівчаток.

Тривожність розвивається як результат впливу внутрішніх та зовнішніх факторів. Переважна більшість тих чи інших причин визначається віком. Виділяють чотири великі групи обставин, що сприяють виникненню цієї патології:

• Емоційний досвід. Актуальна підвищена тривожність підтримується емоціями, що викликаються спогадами про пережиту подію. Побоювання повтору вимагає постійного контролю ситуації, самоконтролю. Нездатність керувати обставинами провокує тривогу, породжує новий негативний досвід, який стає додатковим джерелом занепокоєння.
• Особистісні особливості. Джерелами постійної тривоги є внутрішньоособистісні конфлікти. Актуалізація відбувається при формуванні протиріччя між ідеальним і реальним чином Я. Тривожності схильні до ранимих, уразливих, схильних до запам’ятовування негативного досвіду діти, підлітки.
• Сімейне виховання. Діапазон спотворених стилів виховання, здатних сформувати підвищену тривожність, дуже широкий. Напруга, занепокоєння розвиваються з урахуванням суперечливих, завищених батьківських вимог, їх невідповідності вимогам педагогів, негативного ставлення, становища залежності, підпорядкування. Причиною може стати тривожність батьків, що компенсується гіперопікою, обмеженням свободи дитини.
• Вплив школи. Навчальна тривожність починає формуватися в дітей віком дошкільного віку. Розвитку емоційної напруженості сприяє стиль роботи вихователя, підвищені вимоги, порівняння дітей між собою. Початок шкільного навчання стрес для дитини. Нове середовище, правила, норми, відносини стають джерелом невизначеності, тривоги. Емоційний розлад закріплюється при великих навчальних навантаженнях, складностях освоєння навчальної програми, покарання батьків за погані оцінки, негативному відношенні однокласників.

Групу ризику підвищеної тривожності становлять діти, підлітки, які у несприятливих побутових умовах, мають батьків із невротичними, депресивними розладами, алкоголізмом, наркоманією. Провокуючим фактором є стан здоров’я дитини – хвороби, нездужання збільшують ймовірність розвитку тривожності.

Основу патогенезу підвищеної тривожності утворює взаємодія біологічних, психологічних чинників. На рівні фізіології тривога є реакцією нервової системи на потенційно небезпечні стимули. Відбувається збільшення продукції нейромедіаторів, електрична стимуляція стовбурової частини мозку формує страх, тривогу. Тривожні розлади відносяться до неврозів, характеризуються парціальністю, різноманіттям клінічних проявів, збереженням критичного ставлення пацієнта.

Представники психоаналізу вважають, що в основі тривожності лежить внутрішній конфлікт між існуючою потребою, бажанням її реалізації та неприйняттям з боку суспільства. Прихильники поведінкових теорій розглядають тривогу як умовно-рефлекторну реакцію на хворобливий стимул. Послідовники когнітивного напряму визначають патогенез тривожності як формування помилкових, спотворених розумових образів (перебільшення проблеми).

Поширеною класифікацією підвищеної тривожності дітей та підлітків є хронологічна. Для кожного варіанта розладу характерний певний вік початку, симптоми зберігаються тривалий час, нашаровуються один на одного. Існує чотири типи тривожності:

• Примітивна реактивність. Сензитивний період – дитинство. Тривога виникає за несподіваної сенсорної стимуляції: впливу звуку, світла, удару.
• Тривожність розлуки. Вік – раннє дитинство. Порушення походить від страху сепарації від матері, батька, близьких людей, знайомої обстановки.
• Страх чужих. Період виникнення – дошкільне дитинство. Ускладнюються соціальні взаємини, дитина спілкується з вихователями, однолітками. Різноманітність контактів, їхня емоційна забарвленість породжують тривогу.
• Побоювання подій, об’єктів. Розвивається у старших дошкільнят, молодших школярів. Представлена ​​страхом темряви, нереального (привиди, чудовиська), смерті, хвороби, соціальних контактів.

Клінічна картина змінюється в міру дорослішання, згодом симптоми стають складнішими, різноманітнішими. У новонароджених підвищена тривожність проявляється підвищеним руховим занепокоєнням, плаксивістю, частими пробудженнями вночі, зниженим апетитом. Дитина 2-4 років надмірно прив’язана до мами як до джерела спокою. Тривога супроводжується збудливістю, гіперактивністю чи пригніченістю, апатією. Формуються страхи – оформлені джерела тривожності. На тлі стресу розвивається вторинна імунна недостатність, дитина часто хворіє.

У дошкільнят визначається занижений рівень самооцінки. У дитсадковій групі вони вважають за краще грати одні, замкнуті, скромні. Нерідко підвищена тривожність перетворюється на невроз, що супроводжується фобіями, нав’язливими діями, думками. Зовні це проявляється страхом закритих/відкритих просторів, темряви, відкушуванням нігтів, висмикуванням волосся, частим миттям рук, онанізмом. Мова тиха, боязка. Характерні психосоматичні симптоми: запаморочення, абдомінальний біль, почастішання серцебиття.

При дорослішанні дитини підвищена тривожність стає усвідомленішою, закріплюється, трансформуючись у тривожно-невротичний варіант розвитку особистості. За відсутності стресів, конфліктних ситуацій загострені риси компенсуються різними поведінковими, когнітивними методами: уникненням громадських виступів, перевагою самотності підприємства, знеціненням ситуацій, які провокують тривогу. Декомпенсація провокується зовнішніми та внутрішніми (гормональною перебудовою) причинами, потребує допомоги лікарів, психологів.

Без лікування підвищена тривожність дітей та підлітків призводить до розвитку іпохондричного, обсесивно-компульсивного неврозу, фобічного тривожного розладу. При тривалому згладженому перебігу розвивається тривожно-недовірлива, психостенічна акцентуація характеру. Вона визначає стиль поведінки підлітка, його життєві вибори: домінує мотив уникнення невдач, підвищений самоконтроль, відсутня вміння реалізовувати себе. Кризові, конфліктні ситуації призводять до стану декомпенсації, що часто набуває форми соматичного захворювання, депресії.

Діагностика підвищеної тривожності провадиться дитячим психіатром, медичним психологом. Використовуються такі методи:

• Клінічна розмова, спостереження. Фахівець з’ясовує у батьків симптоми, їх тривалість, вираженість, час початку. Обговорює з дитиною сфери життя, що супроводжуються тривогою: процес засинання, стосунки з однолітками, учбові складнощі. Підлітки здатні міркувати про можливі причини емоційної напруги. При спостереженні за поведінкою пацієнта відзначаються характерні ознаки: боязкість, скутість, невпевненість, сором’язливість, боязкість.
• Психодіагностичні методики. Дітям до 10-11 років пропонується виконати малюнки, тести інтерпретації образного матеріалу (найчастіше – соціальних ситуацій). Підлітки, батьки заповнюють опитувальники: патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО), опитувальник Спілберга-Ханіна, шкалу Філліпса, опитувальник Лаврентьєвої, Титаренко.

Підвищена тривожність дітей та підлітків диференціюється від тривожно-депресивних станів, замкнутості як симптому реакції дезадаптації, шизофренії. При труднощі розрізнення розладів клінічними методами використовуються додаткові психологічні методики: опитувальники депресії, особистісні опитувальники, спроби вивчення мислення.

Основу лікування становить допомога психолога, психотерапевта. Вона має низку напрямків:

• Підвищення самооцінки. Адекватна самооцінка – фундамент упевненості, гармонійної особистості. Тривожні діти відвідують групові зустрічі, їм надається можливість у «щадних» умовах проявити себе. Виконуються вправи на похвалу, підтримку, подяку. Для наочності досягнень заводиться щоденник самозвіту, стенд. Проводяться консультації батьків, обговорюються методи внутрішньосімейної взаємодії.
• Усунення напруги. З підлітками відпрацьовуються навички релаксації, дихальні техніки, виконується корекція хибних суджень, що викликають напругу. Діти молодшого віку зняття напруги здійснюється через тілесний контакт – обійми, погладжування, масаж. Другий спосіб – творчі заняття (дитяча арт-терапія): малювання, ліплення, створення, обігравання казок.
• Самоконтроль. Скутість, сором’язливість тривожних дітей – прояви надконтролю. Через казкотерапію, організовану рольову гру дитина навчається висловлювати свої емоції (страх, занепокоєння), усвідомлювати, приймати їх.

Поряд із психологічною допомогою може використовуватися медикаментозне лікування – антидепресанти, протитривожні препарати (транквілізатори). Необхідність прийому ліків, схема терапії визначається психіатром індивідуально.

Підвищена тривожність дітей та підлітків добре піддається корекції психологічними методами. Для якнайшвидшого одужання важливо, щоб ці методи застосовувалися у повсякденному житті – батьками, родичами, вчителями. Профілактика полягає у розвитку, підтримці почуття впевненості, захищеності. Батькам необхідно зіставити свої вимоги з можливостями дитини, частіше хвалити її за успіхи, підтримувати за невдач. Варто обговорювати всі складні життєві ситуації, спільно знаходити оптимальний вихід, закріплювати спосіб поведінки – виробляти ефективні поведінкові патерни (що сказати кривднику, як відповідати біля дошки). Підвищенню впевненості, зняттю соматичних симптомів сприяє регулярна фізична активність. Рекомендується підбирати спортивні заняття, які приносять задоволення дитині.