Пієліт

Пієліт – запальний процес у нирковій балії, ініційований переважно бактеріальною мікрофлорою. Симптоми подібні до таких при пієлонефриті і представлені болем у проекції нирки на стороні ураження, дизурією (частим дискомфортним сечовипусканням) та температурною реакцією. Діагностика включає дослідження сечі та крові, культуральний посів урини з визначенням збудника та чутливості до препаратів, УЗД нирок, екскреторну урографію. Лікування передбачає антибактеріальну, протизапальну, спазмолітичну терапію, відновлення адекватного сечовиділення.

Пієліт (від грецького «пієлос» – балія) ізольовано зустрічається рідко, у більшості спостережень поєднується із запаленням паренхіми нирки або є початковою стадією пієлонефриту. З патологією найчастіше стикаються дівчатка віком від 1 до 5 років і жінки, що пов’язано з анатомічними особливостями: коротка та широка уретра сприяє уриногенному поширенню мікроорганізмів. У чоловіків пієліт частіше розвивається після операцій на органах сечостатевої системи, пік захворюваності посідає вік старше 65 років. Поразка може бути одностороннім чи двостороннім. Раннє призначення етіотропної терапії перешкоджає переходу запалення з ниркової балії до паренхіми та чашечки органу.

Основна причина запалення ниркової балії – інфікування бактеріями, рідше – вірусами та грибками. Патогени, що ініціюють патологічний процес, у 70-90% випадків представлені кишковою паличкою, але також у посівах визначають псевдомонади, клебсієли, протей. Часто флора буває змішаною.

Інфікування балії у дорослих відбувається частіше висхідним шляхом. У дітей без обструктивних станів переважним вважається поширення інфекції зі струмом крові. Гематогенної дисемінації грампозитивних бактерій у дорослих сприяє внутрішньовенне вживання наркотиків, септичний ендокардит. До станів, які можуть спричинити пієліт, відносять:

• Порушення відтоку сечі. Пухирно-сечовідний рефлюкс, лоханочно-сечовідні стриктури, уролітіаз викликають застій урини, що сприяють формуванню вогнищ інфекції. Здавлення сечоводу може бути ззовні, наприклад при пухлини заочеревинного простору або хвороби Ормонда. До піеліту може призвести обструкція нижніх сечових шляхів на фоні раку простати, дисфункції сечового міхура.
• Травматизація. Пієлітом можуть ускладнитися катетеризація (тривала або переривчаста), штучні дренажі, що функціонують (епіцистостома, нефростома), медичні маніпуляції (пієлоцистоскопія, ретроградна пієлографія, пієлолітоекстракція каменю). Сексуальна активність може призвести до мікротравматизації уретри, що сприяє колонізації сечового міхура патогенами та збільшує ризик поширення запалення.
• Хронічна урологічна патологія. Причиною пієліту можуть послужити тривалі цистит, простатит, орхіт. Залученню в процес ниркових балій при хронічній запальній патології нижніх сечових шляхів сприяє нераціональне лікування, при якому збудники переходять у персистуючий стан.

Як фактори, що підвищують ризик розвитку пієліту, розглядають ослаблення імунної системи (ВІЛ, цукровий діабет, прийом гормонів, цитостатиків та ін.), Літній вік, вагітність. У пацієнтів із вираженою імуносупресією в результатах посіву є нетипова флора: грибки, віруси.

Для розвитку пієліту недостатньо одного попадання мікроорганізмів у ниркову балію, як правило, існує поєднання загальних (імуносупресія) та місцевих (супутня урологічна патологія) факторів. При утрудненому відтоку сечі відбувається підвищення гідростатичного тиску в ЧЛЗ та канальцевому апараті нирок. Високий тиск у балії та низький у ниркових венах призводить до здавлення останніх з порушенням кровопостачання та лімфообігу в органі.

Венозне повнокров’я та набряк строми сприяють подальшому підвищенню внутрішньониркового тиску. Харчування тканин порушується, опірність до інфекції падає, у результаті бактерії починають активно розмножуватися. Деякі клініцисти вважають пієліт короткочасним станом, у якому інфекція протягом кількох годин поширюється паренхіму органу з недостатнім розвитком гострого пієлонефриту.

Клінічні прояви представлені дискомфортом або болем у попереку (з одного або з обох боків), розладами сечовипускання (різами, частими позивами із виділенням малих порцій сечі). У більшості пацієнтів спочатку присутні симптоми дизурії, і лише через кілька годин (добу) з’являються скарги на неприємні відчуття в ділянці нирок (цистопієліт). Уріна, що виділяється, каламутна, з неприємним запахом, іноді – з домішкою крові.

Температура підвищується до 37,5-38 ° С, обструкцію сечоводу можна запідозрити при приголомшливому ознобу. Деякі хворі, крім вищеописаних ознак, відзначають нудоту, біль у животі, розлади випорожнень. Із загальних симптомів типові слабкість, пітливість, відсутність апетиту. У маленьких дітей пієліт супроводжується лихоманкою, блюванням, діареєю, судомами, здуттям живота. Дитина стає млявою, відмовляється від їжі, плаче при сечовипусканні. Ці симптоми не є патогномонічними для запалення миски нирки і можуть бути присутніми при іншій серйозній урологічній або хірургічній патології, що потребує екстреного звернення до фахівців.

При несприятливому перебігу подій приєднується гострий гнійний пієлонефрит, нирковий абсцес, піонефроз. До віддалених наслідків відносять рубцювання ниркової тканини (фіброз), гіпертонію, зниження ниркової функції. Сам по собі пієліт не призводить до розвитку ниркової недостатності, але у поєднанні з вираженою обструкцією сечоводів або лікарською нефропатією шанси втрати функцій нирок при двосторонньому ураженні зростають. Діти при генералізації процесу частіше реєструють уросепсис. У деяких випадках пієліт із недіагностованою причиною порушення пасажу сечі призводить до зморщування нирки.

Зі скаргами пацієнт звертається до уролога або нефролога, які проводять необхідну діагностику та визначають подальшу тактику ведення. Якщо симптоми повторюються неодноразово, може бути корисною консультація фтизіоуролога для виключення специфічної етіології процесу. Алгоритм обстеження включає:

• Лабораторну діагностику. При призначенні аналізів основне – виявлення запалення в органах сечовиділення. При пієліті в ОАМ виявляють лейкоцитурію, бактеріурію, мікро-макрогематурію, білок. Посів урини призначають для ідентифікації збудника та його чутливості до ліків. В аналізах крові при пієліті виражених змін може не бути, прискорена ШОЕ зі зсувом лейкоцитарної формули вліво швидше є предиктором поширення запалення.
• Інструментальна діагностика. УЗД нирок – початковий спосіб обстеження при пієліті. Як правило, ультразвукової діагностики достатньо для оцінки локалізації запального процесу, його характеру, виявлення аномалій розвитку та сечокам’яної хвороби. За показаннями (при підозрі на обструкцію та для встановлення її причини, неінформативності УЗД, без ефекту від лікування) можуть бути призначені КТ (МРТ) нирок та малого тазу, екскреторна урографія.

Диференціальну діагностику проводять з апендицитом (при правосторонньому пієліті), запальним захворюванням тазових органів, гострим животом. Для виключення хірургічної патології показано консультацію хірурга, гінеколога. У людей похилого віку диференціальна діагностика становить складність, часто остаточний діагноз встановлюють лише за стаціонарному обстеженні.

Оптимальна тривалість терапії становить 10-14 днів і залежить від усунення симптоматики та нормалізації інструментально-лабораторних показників. Деякі дослідження показали, що частота рецидиву інфекції збільшується за коротких курсів лікування. Госпіталізація у відділення клінічної урології необхідна при пієліті з фоновими патологіями, що супроводжуються порушенням сечовиділення, при можливому гострому пієлонефриті у дитини, при тяжкій супутній екстрагенітальній патології, що підвищує ризик ускладнень. Загальна схема лікування включає:

• Антимікробну терапію. До отримання результатів бакпосева призначають антибіотики з широким спектром дії. Далі можливе застосування уросептиків, рослинних діуретиків. Водночас рекомендують посилений питний режим, раціональне харчування з винятком гострого, кислого, солоного, екстрактивних бульйонів, алкоголю.
• Спазмолітики та засоби, що покращують кровообіг. Для зняття больових відчуттів додатково призначають спазмолітичні препарати, які розслаблюють сечоводи та сприяють кращому відходженню сечі. Поліпшення кровопостачання необхідне посилення обмінних процесів, підвищення концентрації антибіотиків і уросептиків у вогнищі запалення.

Більшість випадків пієліту виліковуються на тлі раціональної антибактеріальної терапії повністю, прогноз для життя є сприятливим. При виконанні хірургічних втручань, що сприяють усуненню перешкод до відтоку сечі, прогноз є відносно сприятливим, якщо є мінімальні порушення функціональної здатності нирок. При супутній хронічній нирковій недостатності, пієліті єдиної нирки прогноз серйозний.

Профілактика передбачає своєчасну терапію запальних захворювань органів урогенітальної сфери, превентивні заходи при хронічних патологіях: диспансерне спостереження, прийом фітопрепаратів, дотримання дієти. Важливе значення має здоровий спосіб життя, уникнення переохолодження, санаторно-курортне лікування під час ремісії.