Пінгвекула

Пінгвекула – це невелике утворення жовтого кольору, що локалізується у назальній половині кон’юнктиви. Залежно від діаметра може протікати латентно або провокувати дискомфорт, відчуття сухості та стороннього тіла, гіперемію очей. Діагностика пінгвекули включає проведення зовнішнього огляду, флуоресцентної ангіографії, біомікроскопії, фернінг-тесту, ОКТ. Консервативне лікування зводиться до застосування зволожуючих крапель, мазей, препаратів штучної сльози. Протизапальна та антибактеріальна терапія показана при розвитку вторинних ускладнень. За відсутності ефекту від медикаментозного лікування рекомендовано хірургічне видалення пінгвекули.

Пінгвекула – це захворювання в офтальмології, основним проявом якого стає утворення жовтуватого ущільнення на орбітальній кон’юнктиві. Перші відомості про цю патологію датуються 1550 роком до н. У медичних записах древніх єгиптян пінгвекулу описували як жирові відкладення в оці. Захворювання може протікати ізольовано або бути одним із проявів генетично детермінованої хвороби Гоше. У 95% випадків пінгвекулу виявляють віком від 50 до 60 років. При тривалому контакті кон’юнктиви з факторами, що провокують розвиток цієї патології, можлива поява новоутворення у віці 20-30 років. Пінгвекулу однаково діагностують серед осіб чоловічої та жіночої статі. Ризику розвитку захворювання більше схильні особи, які проживають в умовах жаркого та сухого клімату.

Етіологія пінгвекули остаточно не вивчена. Зазвичай, захворювання розвивається і натомість вікових чи дистрофічних змін кон’юнктиви. З віком інтенсивність процесів метаболізму знижується, що призводить до накопичення продуктів обміну жирів та білків в організмі. Зниження рівня обміну речовин пов’язане з розвитком пінгвекули. Також у патогенезі даної патології відзначається дегенерація колагенових волокон у стромальній частині кон’юнктиви з подальшим зменшенням товщини епітелію. Тригером захворювання є тривала дія ультрафіолетових променів. УФ-випромінювання стимулює синтез фібробластами аномального білка фібрилярного (еластину), який посилює дистрофічні зміни кон’юнктиви. Тому в групу ризику входять люди, робота яких пов’язана з тривалим перебуванням на сонці.

Крім того, розвиток пінгвекули провокує періодичне роздратування кон’юнктиви очей сильним вітром, димом, вихлопними газами, токсичними випарами, виробничими хімікатами. Деякі фахівці вважають, що ризик розвитку патології збільшується при тривалому носінні контактних лінз. Пінгвекула може утворюватися на тлі травматичних ушкоджень кон’юнктиви, рубцевих змін або хронічного кон’юнктивіту. Доведено негативний вплив інфрачервоного випромінювання на захворювання. При цьому склера, що володіє здатністю, що відображає, потенціює негативний вплив інфрачервоного і ультрафіолетового випромінювання на кон’юнктиву і погіршує прогресування пінгвекули.

Пінгвекула у 50% випадків є двостороннім захворюванням з локалізацією в галузі медіальних відділів кон’юнктиви. Наголошується на схильності до повільного прогресування, що проявляється збільшенням новоутворення у розмірі. Для патології характерна доброякісна течія. Випадки злоякісного переродження пінгвекули не спостерігалися. Як правило, пацієнти самостійно виявляють появу невеликої жовтої ділянки ущільнення на тлі незміненої бульбарної кон’юнктиви. Розвиток захворювання не призводить до зниження гостроти зору, за невеликого розміру не впливає на якість життя пацієнтів.

На початкових етапах для пінгвекули характерний латентний перебіг. Клінічні прояви відзначаються зі збільшенням діаметра новоутворення. Пацієнти пред’являють скарги на дискомфорт, що супроводжується почуттям сухості у ураженому оці. Періодичне подразнення пінгвекули призводить до гіперемії кон’юнктиви. Хворі наголошують на відчутті стороннього тіла, яке провокує розвиток сльозотечі. У поодиноких випадках симптомом пінгвекули є помутніння рогівки. Тривале подразнення зони ущільнення кон’юнктиві призводить до виникнення пінгвекуліту. Вдруге і натомість цього захворювання може розвиватися кон’юнктивіт. При утворенні дефектів кінцевих аркад лімба можлива трансформація пінгвекули на птеригіум. Пацієнти з пінгвекулітом повідомляють, що очі після розвитку цієї патології стали більш чутливими до пилу, дивлячись на джерело світла або потрапляння в око твердих частинок.

Діагностика пінгвекули полягає в анамнестичних даних, результатах зовнішнього огляду, флуоресцентної ангіографії, біомікроскопії, фернінг-тесту, оптичної когерентної томографії (ОКТ). При проведенні зовнішнього огляду виявляється маленьке жовте утворення округлої форми. Методом флуоресцентної ангіографії вдається візуалізувати порушення мікроциркуляції медіального відділу кон’юнктиви. При трансформації пінгвекули на птеригіум визначаються зміни в зоні термінальних аркад лімба. Дане дослідження свідчить про проходження передньої циліарної артерії під зоною ущільнення. У центральних відділах пінгвекули судини мало виражені.

Проведення біомікроскопії дозволяє виявити жовте напівпрозоре утворення, практично позбавлене кровопостачання. Для цієї патології характерна прелімбальна, рідше лімбальна локалізація. На початкових етапах перетворення на птеригіум методом біомікроскопії можна виявити незначне субепітеліальне вростання пінгвекули в область рогової оболонки. При проведенні ГКТ визначається форма, розмір, ступінь впровадження в структури ока нижче. При трансформації в птеригіум відзначається субепітеліальне розростання строми кон’юнктиви, яке переходить у рогову оболонку у напрямку боуменової мембрани. Результати фернінг-тесту вказують на наявність аномальних компонентів у слізній плівці, що покриває пінгвекулу. Диференціальна діагностика проводиться з лімбальним саркоїдним вузликом.

При безсимптомному перебігу пінгвекули терапія не потрібна. За наявності дискомфорту, скарг на сухість, гіперемію та відчуття стороннього тіла рекомендовано консервативне лікування. За відсутності ознак запалення та наявності лише сухості показано місцеве застосування зволожуючих засобів. При розвитку гіперемії пінгвекули або навколишньої кон’юнктиви необхідне місцеве призначення протизапальних або антибактеріальних крапель. У період лікування слід відмовитися від носіння контактних лінз, оскільки вони додатково травмують кон’юнктиву та рогову оболонку.

Оперативне видалення пінгвекули виконується у разі відсутності ефекту від консервативної терапії, частого розвитку пінгвекуліту, вторинного кон’юнктивіту, ознак трансформації в птеригіум. Крім того, до хірургічного втручання вдаються у пацієнтів із безсимптомним перебігом патології для усунення косметичного дефекту. Операція видалення пінгвекули проводиться під регіональною анестезією за допомогою ексимерного лазера. У післяопераційному періоді рекомендовано використовувати стерильні пов’язки на проопероване око. Метою пов’язки є захист органу зору від ультрафіолетового випромінювання, пилу, токсинів та інших речовин, які дратують очі та можуть призвести до повторного утворення пінгвекули. Після проведення оперативного втручання захворювання не схильне до рецидивування.

Прогноз та профілактика пінгвекули

Для профілактики розвитку пінгвекули рекомендується носити сонцезахисні окуляри за тривалого перебування на сонці. Пацієнтам слід нормалізувати обмін речовин шляхом корекції раціону. При проживанні на території із сухим та жарким кліматом необхідно зволожувати очі спеціальними краплями, мазями чи препаратами штучної сльози. З появою дискомфорту або приєднання вторинних ускладнень пінгвекули слід звернутися за консультацією до офтальмолога. Обстеженню у фахівця підлягають усі хворі з появою неоплазій на поверхні кон’юнктиви для встановлення діагнозу та вибору тактики лікування.

Прогноз для життя та працездатності при пінгвекулі сприятливий. Як правило, це новоутворення не впливає на якість життя пацієнтів і не призводить до зниження гостроти зору.